Запах «перший апельсин»
пахощі Тишу морозного ранку розрізає дзвінкий стукіт підборів. Він луною роздається навколо й тане в ще сонному повітрі. Цей шум належить дівчині, що в цю вранішню пору одна-однісінька крокує по тротуару. Вона глибше й глибше занурюється в свій теплий та м`який шарф й випускає хмарки теплого повітря, трохи примружуючи очі.
Навколо, ніби обліплені снігом, біліють та квітнуть дерева. Солодкі пахощі весни змішуються із раптовим вранішнім морозом. І дівчині, що на повні груди вдихає ці аромати, ввижаються заморожені квіти чи охолодженні парфуми, які самі по собі розпиляються навкруги малесенькими льодяними кристаликами.
Зненацька, серед дерев у занедбаному садку обабіч дороги, через тонку димку сонливості, що пеленою застиляє очі, дівчина помічає маленьку кольорову цятку. Вона яскраво виділяється на білому весняному полотні.
Сама не збагнувши чому, відома лише своєю зацікавленістю, дівчина звертає в садок. З кожним її кроком цятка більшає, поки не перетворюється на великий, сліпучо-помаранчевий апельсин, що одиноко висить на дереві.
Навіть, будучи цілим, він розпускає навколо свої соковиті кислувато-солодкі пахощі. І до дівчини доноситься ледь різкий з гірчинкою аромат апельсинової шкірки.
А в цей час навколо починає просинатися світ. Теплі сонячні промені нарешті розрізають ранкову паморозь, наповнюючи повітря золотистим світлом. Вдалині починають заливатися щебетанням пташки. А легкий і теплий, ніби той самий шарф, вітерець тихо обіймає дівчину й колихає гілля дерев.
Через це дерево не витримує ваги того єдиного дивного плоду, що росте на ньому й апельсин спадає прямісінько у дівочі долоні. Й тепер його власниця, із зігрітою душею невпевнено покидає це місце.
А з чарівного дерева опускається нова гілочка з однім-однісіньким яскравим апельсином. Тепер, у цей морозний одинокий ранок він майорить для іншої одинокої й замерзшої душі.
25.11.22
