ГАЛЬЦІОНА
або про перетворення
ХЕРЕФОНТ. Сократе, чия це пісня до нас долинає? Здалеку, з морських берегів, он з того високого мису? Яка приємна вона для слуху! Що за істота видає ці звуки? Адже мешканці водного роздолу зазвичай безголосі.
СОКРАТ. То, Херефонте, співає морська, пташка. Гальціоною звати її, (1) стогне і плаче. Про неї люди давно вже склали сумну повість. Кажуть, колись була жінкою, дочкою Еола, Елліна – онукою. Коханого чоловіка втратила вона і за ним довго і безмірно тужила: Кеїком його звали, походив він із Трахіни, народжений був світлим сином Денниці, - син – красень, красою в батька. Після ж Гальціона, за наміром бога, зробилася птахою і ось, на крилах, облітає моря, плаче, шукає чоловіка, обшукавши всю землю в марних пошуках: чоловіка все немає і немає.
ХЕРЕФОНТ. Гальціона – ти кажеш? Я ще жодного разу не чув її пісень: воістину, вона мені здалася мандрівницею з чужого краю. Так, схожий на стогін, відгук, в пісні своїй видає птаха. Скажи, Сократ, а чи велика вона собою?
СОКРАТ. Невелика. Однак, велику їй шану надали боги за відданість чоловікові. Поки Гальціона виводить своїх пташенят, природа дотримується, так званих «гальціонових» днів, (2) посеред їх зимової негоди, відзначаючи їх світлою сухою погодою, - ось, як сьогодні: видався день на славу. Подивись, як там наверху, безхмарно! Нерухомі і спокійні лежать морські рівнини, з дзеркалом, так би мовити, схожі…
ХЕРЕФОНТ. Так, це – так: здається нині день і насправді видався «гальціоновим». Такий же от і вчора був … Але, заради богів: Сократе, чи можна вірити старій казці, розказаній тобою, начебто птахи могли зробитися жінками, а жінки обертатися у птахів? У всякому разі, мені ці байки здаються неможливими.
СОКРАТ. Люб’язний Херефонте! Ми звикли бути з тобою в тому, що можливе і неможливе, занадто недалекоглядними суддями! Ми про все робимо висновки за здібностями людини, слабкої у знанні і вірі, і навіть – у баченні. Як часто легкі речі стають для нас важкими, доступні – недоступними, здебільш через нашу недосвідченість, частіше, втім, через дитячу слабкість розуму. Воістину, кожен із нас здається малятком, навіть найстаріший, настільки по-дитячому коротка вона, довговічність наша, проти цілої вічності. Друже! Подумай сам: люди, не знаючи сили богів і напівбожествених істот і могутності всієї природи, що б могли сказати: мислимо чи ні те, що ми зараз з тобою бачимо? Чи не згадаєш ти, Херефонте, яка негода була три дні назад? Згадувати навіть лячно: жорстокий виблиск зірниць, страшна гроза і надзвичайної сили вітри! Можна було подумати: що всесвіт хоче ось-ось зараз розпастися на частини.
А через деякий час сталося якесь диво: погода прояснилась, та так другу добу і тримається. Ну, а тепер: що ж ми визнаємо більшою і більш важкою справою – перетворити в таку прозорість буйний вихор і сум’яття бурі, що розходилася в природі, знову в порядок і тишу, чи жінку, змінивши її вигляд зробити птахою? Це навіть діти, малі діти здатні зробити, ті що навчаються ліпити: взявши глину чи віск, вони багато разів, без зусиль в одну і ту ж глину втілюють природу різних істот. Але божество своєю надзвичайною міццю жодною мірою незрівнянне з нашими слабкими силами, і для нього все це буде зручною і легкою справою. Скажи: величезний небозвід у скільки разів більший за тебе? Що ж? Виміряй!
ХЕРЕФОНТ. Хто із людей, Сократе, наважиться подумати чи словами позначити щось подібне? Ніхто не зможе сказати про це!
СОКРАТ. А хіба нам не прийдеться спостерігати, якщо почнемо порівнювати людей один з одним, - які прірви відкриються і в силі, і в безсиллі! Порівняй чоловіка в повному розквіті змужніння з малям нерозумним, так, п’яти чи десяти днів від народження, і ти сам здивуєшся. Занадто велика, мабуть, різниця між силою і безсиллям у всіх наших справах, викликаних життям, - і в сенсі різних мистецтв, надзвичайно багатих різними вигадками, і в сенсі тілесних сил і душевних наших здібностей. Хіба можуть, як сказав я, справи чоловіка прийти на ум малій дитині?
І міццю тіла один, але дорослий чоловік, буде незмірно сильнішим за багатьох тільки що народжених малят. Бо тисячі їх, тисячі тисяч один дорослий, звісно ж, здолає, без труднощів. Юність наша, абсолютно в усьому безпомічна і яка з самого початку потерпає від нездоланних труднощів, супроводжує людину, як і належить це за природою. Але якщо настільки відрізняється, як стає відомим, людина від людини, то чим же тоді будуть здаватися безмежні небеса, в порівнянні з нашою силою, тому, хто піднявся до розуміння таких речей? Безперечним буде для більшості: якщо цей всесвіт своїм простором має таку явну перевагу над Сократом і Херефонтом, то чи не будуть і його здібності, розуміння і розсудливість – відповідно відмінними від наших сил і здібностей?
Для тебе, для мене і багатьох людей, схожих на нас, - багато що неможливе, що для інших виявиться дуже легким. Наприклад, грати на флейті тому, хто ніколи не грав, чи правильно читати і писати – тим хто не знає грамоти, допоки вони залишаються ненавченими, більш неможливо, ніж зробити жінку птахою чи птаху жінкою. Природа поміщає в бджолині соти істоту, що не має ні крил ні ніг, - опісля дає ноги, робить крилатою і, розфарбувавши яскраво, прекрасно і різнобарвно, являє нашому погляду, бджолу, майстриню - трудівницю над божественним медом. Так же і з яєць, німих і без ознак життя, природа виводить багато пернатих, наземних і водяних істот, скориставшись, як кажуть святим мистецтвом Ефіру.
Отже, великі сили безсмертних! А ми, смертні, у всіх відношеннях нікчемні, ми, чий погляд ні великого, ні малого не в змозі охопити, кого приводить до утруднення все що діється навколо, - що ж ми можемо сказати впевненого про жінку Гальціону і про солов’я Філомела? А гарну казку, що нам розповідали наші батьки, я в тому ж вигляді передам дітям, про тебе, співунко туги, про твій жалібний стогін. І не один раз віддам хвалу твоїй чистій відданості та прив’язаності до чоловіка, перед обома моїми жінками, Ксантиппою і Мірто: все розповім їм і на додаток – про пошану, що ти знайшла у богів. Мабуть що і ти так зробиш, Херефонте?
ХЕРЕФОНТ. Так, належить так чинити, Сократ, бо в тому, що ти розповів, міститься подвійний заклик до жінок і чоловіків – бути у згоді.
СОКРАТ. А тепер, попрощавшись з Гальціоною, повернемось із Фалера до міста. Вже пора.
ХЕРЕФОНТ. Ти правий: пора! Так і зробимо.
ПРИМІТКИ:
1)… Гальціоною звати її…- Гальціона – зимородок. За одним із міфів Гальціона, після того як її чоловік Кеїк утопився при аварії корабля, з любові до нього кинулася в море і загинула. Боги зі співчуття перетворили обох в зимородків. Міф про перетворення Гальціони докладно передає Овідій, в своїх «Метаморфозах».
2)… природа дотримується, так званих «гальціонових» днів…- «зимородковими» днями називається тихий безвітряний період в чотирнадцять днів, ближче до зимового рівнодення.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.