07.03.2023 19:24
18+
36
    
  1 | 1  
 © Анатолій Валевський

Вічність не має терміну

Вічність не має терміну

з рубрики / циклу «Містика»

- Ері… гм… дивне ім`я, вперше чую.

- Моє повне ім`я – Ерінія, але, швидше за все, тобі все одно це нічого не скаже.

- Чому?

- Ну, ти ж, напевно, погано знайомий із міфологією і не знаєш, що воно означає. Хіба не так?

- Ха! Це всілякі там казки-вигадки стародавніх греків? Та ну, нісенітниця повна! Плювати я хотів на цю мутотінь.

- А от це дарма. Іноді знання допомагають уберегтися від лиха.

- А я нічого не боюсь! Якщо знадобиться, то можу і сам будь-кому проблеми влаштувати!

Розмова відбувалася в нічному молодіжному клубі з модною нині назвою "Хелловін", якраз напередодні саме цього свята. Хлопці та дівчата, неабияк "підігріті" алкоголем і не тільки, судомно смикалися на танцполі, вихоплюванні з димної напівтемряви різкими спалахами стробоскопа. На високій сцені під ритмічний гуркіт ударної установки стрибали і горлопанили голені наголо музиканти у чорних шкіряних костюмах та ланцюгах. Час від часу по краю рампи жадібно скидалися багряні снопи полум`я, намагаючись ухопити за ноги артистів, але, наче знесилені, розчаровано опадали.

Ліниво спершись на стійку бару, високий блондин років тридцяти самовпевненим поглядом господаря недбало ковзав по залі. Судячи з одягу, він був із заможної сім`ї – що красномовно підтверджували важкий перстень із платини і такий самий ланцюжок на потужній шиї. Можна було б навіть сказати, що хлопець красень, якби не печатка розпусти на його трохи припухлих губах і блудлива похіть у жадібному погляді, що проривалася назовні, коли він безцеремонно розглядав співрозмовницю.

Вона - струнка, на вигляд тендітна пекуча брюнетка невисокого зросту з незвичайними розкосими очима, в глибині яких зрідка ніби вгадувалося палахкотяче полум`я. Хлопець приписував це уявній пристрасті візаві. М`який грудний голос незнайомки ніби подразнював молодика, наполегливо пробуджуючи в ньому якесь неусвідомлене хвилювання. Пересичений ловелас відчував якийсь виклик власному самолюбству. В черговий раз жадібно оглянувши струнку фігурку дівчини, затягнуту в облягаючу бордову сукню, посипану червоними, немов краплі крові, блискітками, він по-господарськи опустив руку на її плече і самовдоволено промовив:

- А ти, дівчинко, мені подобаєшся...

- Але я поки що стосовно тебе не вирішила, - спокійно відповіла Ері, струшуючи руку нахабника.

Хлопець криво посміхнувся і знову вчепився в її плече, але цього разу міцно стиснувши пальці. Трохи нахилившись уперед, він крізь зуби погрозливо процідив:

- Будеш випендрюватися - пошкодуєш! Ти хоч знаєш, хто я?

- Знаю, - Ері спокійно подивилася прямо в очі нахабі. – Олег.

- Це тут будь-яка телиця знає, - зневажливо заперечив хлопець. - А ось тобі, схоже, зовсім невтямки, що я син мера, отже - цар і бог у цій затоці!

- Невже просто таки цар і бог... чи не забагато на себе береш?!

- Скільки хочу, стільки й беру! Захочу, і тебе візьму!

Олег рішуче притягнув дівчину до себе і нахабно посміхнувся.

- Відпусти.

Якось спритно вивернувшись, Ері звільнилася від його рук і, злегка пригубивши з високого келиха, ледь чутно пробурмотіла:

- Що ж, все складається само собою…

- Що ти сказала? – перепитав Олег.

- Кажу, що й сама не проти, - посміхнулася дівчина. – Тільки не треба раніше часу рукам волю давати.

- Оце вже зовсім інша справа, - самовдоволено вимовив молодик. – Так би й одразу… до речі, звідки ти прийшла до нашого міста? Щось я тебе раніше ніде не бачив.

- А ти що, всіх дівчат у цьому місті знаєш?

- Ну, всіх не всіх, а тих, що мені сподобалися, знаю. То звідкіля ти і що тут робиш?

- Я менеджер.

- І чим конкретно займаєшся?

- А ось їх розкручую…

Ері кивнула у бік сцени, де музиканти якраз увійшли в раж, шаленіючи, наче припадочні.

- Чесно кажучи, я панк-рок не люблю, - зневажливо скривився Олег. - А як ця твоя банда називається?

- "Діти пекла".

- І звідки вони?

- Ну то з назви має бути ясно…

Дівчина кинула на співрозмовника випробувальний погляд, але той легковажно змахнув рукою і припустив:

- Мабуть, і ти звідти ж?

- Ага.

- Я відразу здогадався, що ти гаряча штучка! – усміхнувся хлопець.

- Ти навіть і не уявляєш, наскільки… - багатозначно підморгнула Ері.

- То що ми тут час даремно витрачаємо? – пожвавішав Олег. - Поїхали до мене!

- Що прямо зараз? Ось так несподівано?

- А чого ходити навколо?! Все й так зрозуміло.

- Ну що ж…

Ерінія знизала плечима і впевнено попрямувала до виходу.

- А як же твої музиканти?! – гукнув її Олег. - Ти що, їм нічого не скажеш? Може якісь розпорядження, інструкції?

Дівчина похитала головою:

- Вони й самі чудово впораються, не вперше... а ти довго будеш там біля стійки стирчати чи все ж таки поїдемо, куди ти там мене так наполегливо запрошував?!

- Їдемо, їдемо… - заспокоїв новоявлену пасію Олег.

Він подав непомітний знак своєму охоронцеві і пішовши слідом за нею до виходу, здивовано пробурмотівши:

- Таке відчуття, наче це вона мене зняла, а не навпаки…

Водій і охоронець на передньому сидінні з фальшивою старанністю вирячилися на нічну дорогу, що стрімко набігала з темряви і покірно стелилася під колеса автомобіля. У просторому салоні м`яко звучала легка розслаблююча музика. Олег простяг руку, маючи намір схопити дівчину за коліно, але вона знову якимось невловимим рухом зуміла відвести його долоню убік.

"Спритна чортівка, - подумав новоявлений Казанова. - Ну та нічого, недовго їй залишилося..."

- Ось мені цікаво, ти завжди так виробляєшся чи це тільки мені так "пощастило"? - вголос поцікавився він. - Наче сама погодилася, чого ж тепер?

- А я свідків не люблю! - томним голосом промовила Ері і кивком голови вказала на охоронця та водія.

- А, ти про цих… - зневажливо скривився Олег. - Забудь і не звертай уваги. Вважай, що це просто меблі, так би мовити, антураж.

Він виголосив це навмисне голосно, демонструючи свою абсолютну владу над оточуючими. Але попереду навіть вухом не повели.

- Авжеж, бачу, вони в тебе добре вишколені, - посміхнулася дівчина. - Як породисті сторожові пси.

Олег самовдоволено реготнув.

Потилиці водія та охоронця напружилися, але й тільки.

Незабаром машина під`їхала до високого цегляного паркану, по верху якого через рівні проміжки стояли відеокамери спостереження. Потужні ковані ворота розійшлися надвоє, відкриваючи погляду широкий внутрішній двір, брукований кам`яними плитами. Не зупиняючись, автомобіль в`їхав усередину і завмер біля широких мармурових сходів, які підіймалися до білого триповерхового особняка з колонами, схожого більше на якийсь районний будинок культури, ніж на звичайний житловий.

- Це тут ти свої непристойні справи робиш? - поцікавилася Ері, вибираючись з машини. – Ну… можна сказати, справжнісінький палац!

Олег самовдоволено хмикнув:

- Стривай, ти ще всередині не бачила!

- Сподіваюся, влаштуєш мені екскурсію родовим гніздечком?

- Не зараз, - відмахнувся молодик. - Можливо, потім трохи пізніше, якщо ти мене не розчаруєш.

Охорона залишилася на вулиці, а парочка увійшла до хати. Олег одразу ж попрямував на другий поверх, де розташовувалася його величезна спальня із дзеркальними стінами та стелею. Дівчину він вів за руку, міцно і владно стискаючи її долоню.

- Ну, ось ми і на місці, - сказав він, безцеремонно підштовхнувши Ері до широкого ліжка з різьбленим узголів`ям, в яке теж було вмонтоване дзеркало. – Розташовуйся зручніше…

Дівчина зі спокійною цікавістю озирнулася. У проміжках між дзеркалами стіни були вкриті вельми відвертими мальовничими сценами, від яких, напевно, у багатьох щоки вкрилися б збентеженим рум`янцем. Але, схоже, на Ері вони не справили особливого враження. Вона лише трохи кивнула, ніби стверджуючись у якихось своїх думках.

- Ну як, вражає? – самовдоволено посміхнувся Олег. – Приваблива обстановка, правда?

- Зараз перевіримо…

Дівчина грайливо підморгнула і поманила його пальчиком.

Немов загіпнотизований, Олег сів поруч із гостею, пожираючи її пристрасним поглядом. Ері м`яко штовхнула нахабного залицяльника, і він упав на спину. Спробував було підвестися, але дівчина втримала його.

- Почекай трохи, я все зроблю сама, ти тільки не пручайся...

Олег шумно зітхнув, розслабився і, мрійливо напівприкривши очі, пробурмотів:

- Ти мене заінтригувала. Хочеться чогось такого… нового, зовсім незвичайного… такого, чого я ще ніколи не відчував. Сподіваюся, ти мене не розчаруєш?

- Буде тобі і нове, і незвичайне, - багатозначно пообіцяла Ері. - Вже повір мені, ніхто з нині живучих, не відчував подібне до того, що очікує тебе...

Олег впевнено підняв руку, маючи намір притягнути дівчину до себе. Та вона знову невловимим рухом ухилилася і, спритно відвівши його руку до узголів`я ліжка, швидко прив`язала її тонкою чорною стрічкою з шифону.

Ковзнувши по імпровізованим кайданам здивованим поглядом, молодик насмішкувато поцікавився:

- Ти що, гадаєш, мене стримають ці твої легкі бантики?

- Подивимося, - підморгнула Ері. - У всякому разі, я сподіваюся, що в тебе вистачить витримки дочекатися найцікавішого?

- Що ж, я потерплю.

З самовдоволеним виглядом відкинувшись на подушку, Олег повністю розслабився і заплющив очі, відчуваючи, як найлегша тканина тонкими прохолодними стрічками обволікає його руки, а потім і ноги.

- Агов, а як щодо одягу? - не підводячи вік, поцікавився Олег. – Чи не буде він на заваді?

- Про це не хвилюйся...

Олег посміхнувся і завмер у передчутті. Порочне уявлення послужливо розвертало перед його внутрішнім поглядом хтиві картини майбутнього. Від раптового збудження кинуло в жар, і він вкрився бісеринками поту.

- Ну що, скоро вже?! - втрачаючи терпіння, спитав Олег. – А то я розплющую очі…

- Що ж, мабуть, почнемо!

Відповідь Ері пролунала несподівано грізно. Олег здивовано розплющив очі. І в ту ж мить хвиля пекучого жару обійняла його, проникаючи, здавалося, до самого мозку. Пролунало шипіння і тріск луснувшої шкіри. Їдкий запах горілого волосся та його власної паленої шкіри вдарив у ніздрі! Ще не встигнувши усвідомити побачене, Олег від болю захлинувся диким криком, переходячим в істеричний вереск. Він забився в судомах, вивертаючи суглоби і намагаючись звільнитися від шифонових стрічок, і тут з жахом виявив, що голий лежить на обсидіановій плиті, яка знаходиться посеред величезного похмурого підземелля. А його руки та ноги прикуті товстими чорними ланцюгами до цієї плити. У далеких темних кутах, за колом багряного світла від чотирьох кам`яних чаш, палаючих пекельним полум`ям, вгадувалися потворні силуети, які ворушилися в темряві. І в цьому їхньому ворушінні відчувалося щось іномирове, моторошне і невідворотне.

До хрускоту в хребцях вивернувши голову набік і витріщивши очі, невдаха коханець, як заворожений вдивлявся в це грізне ворушіння, відчуваючи, як коріння обгорілого волосся на голові намагається стати дибки. Він заскавулів від страху і нестерпного болю, безжально шматуючого його тіло.

- Ну, я тебе не розчарувала?

Олег смикнувся і ледь не звернув шию, стрімко повернувши голову в інший бік.

Поруч із обсидіановою плитою стояла Ері і з глузливою зневагою дивилася на свого бранця. Але тепер вона виглядала зовсім інакше. Облягаюча бордова сукня кудись зникла, поступившись місцем вільній чорній накидці, яка проте не приховувала струнких ніг у високих чобітках. Голову дівчини вінчала строга чорна діадема з великим рубіном, палаючим живим полум`ям. У правій руці вона впевнено тримала кам`яний жезл у формі змії, очі якої мерехтіли мертвим вогнем.

- Що відбувається? Де я?! - прохрипів Олег ламким голосом

Дівчина зловісно посміхнулася і схилилася над ним, пильно дивлячись в очі. Здавалося, цей погляд проникав просто в душу, випалюючи там все розжареним залізом.

- Ти ще питаєш?! - здивувалася вона. - Адже сам казав, що хочеться чогось нового, незвичайного, чого ще ніколи не відчував.

Олег засмикався, грюкаючи ланцюгами. Він шипів і стогнав від болю, намагаючись вирватися з кайданів, але безрезультатно – ланцюги тримали намертво.

- Де я?! Ти чимось напоїла мене, і я нічого не пам`ятаю! - істерично закричав Олег. – Де моя охорона?! Як тобі вдалося затягнути мене сюди?!

- Можеш даремно не дерти горлянку - все одно тебе ніхто не почує. Твоя охорона далеко звідси, та й не владна вона щось змінити, - спокійно відповіла Ері. - А сюди ти сам себе затягнув...

Олег з подивом дивився на дівчину, і вона пояснила:

- Своїми вчинками ти сам проклав собі дорогу.

Ері недбало доторкнулася жезлом до низу його живота, і змія, що раптово ожила, безжально вп`ялася гострими зубами в пах нещасному. Дикий крик виметнувся з горла Олега і, розтрощившись об закопчену кам`яну стелю, розсипався глухими стогонами, які заклекотіли по всій тортурній кімнаті. Темрява в далеких кутах ворухнулася, трохи подавшись до бранця. Звідти долинуло низьке утробне бурчання і жадібне прицмокування.

Дівчина прибрала знову скам`янілий жезл і поцікавилася:

- Ну, як відчуття? Подобається?

- Хто ти? - прохрипів Олег, з жахом витріщаючись на ту, яка зовсім недавно здавалася йому такою спокусливою і беззахисною.

- Моє ім`я Ерінія, я ж казала, але ти не звернув уваги. Адже я попереджала, що знання іноді допомагають уберегтися від лиха... втім, не в твоєму випадку. За все доводиться розплачуватись...

В очах бранця спалахнула надія.

- Здається, я здогадуюсь... - вигукнув він. - Тобі потрібні гроші?! Скажи, скільки хочеш, і я заплачу! Точніше, батько заплатить, я певен!

- Ти не зрозумів, - заперечила Ерінія. - Гроші тут ні до чого… та й не все можна купити.

- А чого ж ти хочеш? - закричав Олег.

- І знову ти не зрозумів. Це не я хочу…

- А хто ж?!!

Дівчина нахилилася до нього і, дивлячись прямо в очі, вимовила:

- Спробуй згадати…

Її обличчя здригнулося і почало швидко змінюватися, немов плавлячийся віск. Пряме чорне волосся висвітлилося до білявого, звиваючись у важкі локони. Плавно змінився розріз очей, зіниці забарвилися у ніжний небесно-блакитний колір. Злегка округлилися вилиці і над трепетними, трохи припухлими губами піднявся акуратний носик.

Олег подався вперед, скільки дозволяли ланцюги, старанно вдивляючись в образ, який здавався таким знайомим. Несподівано він різко відсахнувся, брязнувши кайданами, і здавлено пробурмотів:

- Цього не може бути! Адже вона…

Бранець замовк, ніби поперхнувшись, і зі страхом дивився на Ерінію, яка знову прийняла свій вигляд.

- Ти хотів сказати - загинула? – підказала вона.

Олег кивнув, не в змозі вимовити жодного слова.

- Ні, це ти її вбив! – безжально уточнила Ері.

- Ні, ні! Вона сама! Адже вона наклала на себе руки! - запротестував Олег. – Я тут ні до чого!

Дівчина вп`ялася суворим поглядом в обличчя бранця, і той зненацька знітився. Вона владно ляснула в долоні. Відразу з темряви, що клубилася, в дальньому кутку висунулися дві присадкуваті постаті, оброслі довгим жорстким волоссям. У їхніх глибоко посаджених очицях палахкотіли багряні сполохи, а з вискалених пащ стирчали криві жовті ікла. Утробно гухаючи і бурчачи, вони притягли великий важкий стіл, покритий темними плямами і підпалинами, і поставили його поруч із плитою, до якої був прикутий бранець. Третє чудовисько притягло величезний шкіряний мішок і горою вивалило його вміст на стільницю. Коли Олег побачив, що це, він відчув запаморочення, і нудота підкотила під горло.

Тут були всілякі тортурні інструменти - від кліщів з кривою зубчастою насічкою і дробарок кісток до різноманітних кушнірних ножів для свіжування туш тварин і спіралеподібних гаків для потрошіння. Було ще багато інших тортур, від виду яких крижані кігті жаху безжально вп`ялися в потилицю бранця.

Без поспіху розкладаючи на безкрайньому столі знаряддя тортур, яким позаздрили б навіть найзнаменитіші ассірійські майстри тортурних справ, Ерінія знову заговорила:

- Ні до чого, кажеш?.. А хіба не ти силою затяг цю невинну дівчину в своє розпусне лігво, як до цього неодноразово чинив і з іншими? Хіба не ти побив її, коли вона чинила опір, і зґвалтував?! А коли вона подала до суду, хіба не ти підкупив суддів, і нещасну дівчину, немов у насмішку, звинуватили у занятті проституцією та лжесвідченням?!! Цієї ганьби вона не змогла пережити. Втім, продажним суддям це теж зарахується свого часу, але зараз ми займемося тобою…

- Я не хотів! Я не знав, що так станеться! – у розпачі закричав Олег. - Стривайте! Адже я такий молодий і не хочу вмирати!

- А ніхто про смерть і не казав, - знизала плечима Ерінія. – Вона лише просила про відплату…

Скосивши очі на стіл з катовим інвентарем, бранець до крові закусив губу і приречено прохрипів:

- Все одно я довго не витримаю.

- Не хвилюйся, ми вже подбаємо, щоб витримав, - пообіцяла Ерінія.

- І скільки ж мене мучитимуть?

- Ну… вічність не має терміну…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!