10.03.2023 10:02
для всіх
83
    
  3 | 3  
 © Анатолій Валевський

Пиріг із вишнями

Пиріг із вишнями

з рубрики / циклу «Фентезі»

Моя дружина - велика майстриня щодо всіляких пирогів, пиріжків і тортів. Коли вона священнодіє на кухні, намагаюся там не з`являтися, щоб ненароком не завадити. Зате, коли з нашої старенької духовки починають струмувати ароматні запахи, від яких слинки течуть і серце завмирає в солодкій знемозі передчуття, я - тут як тут. Повинен же хтось зняти першу пробу з смакоти, що пашить жаром.

Особливо мені подобається пісочний пиріг "Вишні на снігу" - ось вже смакота... пальчики оближеш! Якщо хочете, можу з вами по секрету поділитися рецептом. Мені вдалося кілька разів підглянути, коли дружина готувала, поки вона мене з кухні не вигнала. Тільки, цур, більше нікому!

Беремо три курячих яйця і відокремлюємо білки від жовтків. Білки в мисочці поки відставляємо вбік, а самі беремося за тісто. Для цього знадобиться сто п`ятдесят грамів м`якого вершкового масла; сто п`ятдесят грамів сметани; пів чайної ложки соди; ваніль на кінчику ножа, півсклянки цукру; ну і, звісно ж, дві склянки добре просіяного борошна. Спершу жовтки добре збиваємо з цукром, а потім уже змішуємо з перерахованими вище інгредієнтами і масу, що вийшла, виливаємо в деко, попередньо змащене олією і посипане панірувальними сухариками. Коли тісто рівномірно розподілиться по всьому деку, викласти на нього приблизно з літрову банку консервованих у власному соку вишень без кісточок, залишивши найкрасивіші вишеньки для фінальної прикраси пирога. Зверніть увагу: вишні мають бути у власному соку, тобто без цукру. Розрівнявши їх рівним шаром, ставимо деко в духовку, попередньо розігріту до двохсот градусів, і випікаємо тісто приблизно тридцять п`ять - сорок хвилин. Щоб не помилитися, перевіряємо тісто на готовність: акуратно протикаємо його сірником. Якщо він залишається сухим, це означає, що тісто готове.

Так… приблизно хвилин за десять до закінчення випікання тіста необхідно взяти мисочку з тими трьома білками, які ми відклали в бік на самому початку, і ретельно збивати віночком доти, доки під час перевертання миски крем тримається всередині і не випадає. Тепер продовжуємо збивати, поступово додаючи півсклянки цукру, доти, доки крем стане білим і пухнастим.

Виймаємо деко з духовки і ставимо на стіл, а духовку перемикаємо на сто градусів. Після цього збитий віночком крем викладаємо на спечений пиріг, довгим ножем акуратно розрівнюємо по всій поверхні і знову ставимо пиріг у духовку. Але не більше ніж на півхвилини!

Після цього остаточно виймаємо пиріг, даємо йому охолонути на деку приблизно півгодини, і вже тоді розрізаємо на шматочки, щоразу змочуючи ніж водою, щоб крем різався рівно. Ось тепер-то ми і прикрашаємо шматочки пирога тими, найкрасивішими вишеньками, які відклали на початку.

Якщо приготуєте пиріг точно за рецептом, не пошкодуєте. Мені він найбільше подобається. І, як виявилося, не мені одному… але не буду забігати наперед, а розповім усе по порядку.

Одного разу я забув у машині залишок яблучного пирога, який дружина дала мені з собою на роботу. Згадав про це лише, коли повернувся додому і сів перед телевізором в очікуванні улюбленого серіалу про прибульців. Ах, який це був смачний і пухкий пиріг... але спускатися в гараж не хотілося, тому довелося з жалем залишити його поїдання на ранок. До того ж не хотілося засмучувати дружину. Ну, що б вона собі подумала, дізнавшись, що чоловік не подужав до кінця її фантастичну випічку?!

Втішивши себе сирними млинцями з абрикосовим варенням, я занурився в чергову серію протистояння землян-патріотів підступним інопланетним загарбникам. Як завжди, серія закінчилася нічим, але з багатозначним натяком на те, що, мовляв, уже в наступній серії обов`язково станеться таке!..

Вимкнувши телевізор, я вирушив до спальні, де моя благовірна з посмішкою на губах додивлялася, напевно, вже другий або третій сон. Тихенько шмигнувши під ковдру, притулився до неї і, зігрівшись, незабаром заснув.

Не пам`ятаю, що снилося, але розбудив мене дражливий аромат пирога "Вишні на снігу".

Я шумно потягнув носом, насолоджуючись запахом, і одразу з кухні пролунав голос дружини:

- Любий, ти вже прокинувся? Тут твій улюблений пиріг поспів. Візьмеш із собою, соня?

- Ха! Ти ще питаєш?!

Зіскочивши з ліжка, я глянув на годинник і обімлів - до початку роботи залишалося всього нічого. Нашвидкуруч умившись і одягнувшись, зазирнув на кухню, чмокнув дружину, прихопив теплий пакет із пирогом, вибіг на вулицю і заскочив у автомобіль.

Потрібно сказати, що я люблю свій старенький "Ford Escort", який придбав на авторинку десять років тому. На подив знайомих автолюбителів, бігає він цілком жваво, хоча ніколи з ним практично не вожуся. Тож, за п`ятнадцять хвилин я підкотив до стоянки перед входом до видавництва, в якому працював коректором уже багато років. До початку роботи залишалося п`ять хвилин. Поставивши автомобіль на сигналізацію, я поспішив перетнути "вертушку", супроводжуваний осудливим поглядом вусатого вахтера.

Влаштувавшись на робочому місці, я з головою занурився у вичитку роману, який мав іти до друку наприкінці місяця. Роман був так собі, але працювалося легко, оскільки текст був ретельно вичищений автором. Орфографічні та пунктуаційні помилки майже були відсутні. А от зі стилістикою, на мій погляд, були деякі проблеми. Втім, думки з приводу предмета і завдань стилістики вельми різноманітні й спірні.

Непомітно промайнув час, і настала обідня перерва. Ось тут-то я і згадав, що знову в поспіху забув пиріг у машині. Виходило, що тепер у мене було два пироги: вчорашній яблучний і сьогоднішній - з вишнями. Робити було нічого, потрібно було йти на стоянку…

Пирога в машині не виявилося. Тобто, не було ні вчорашнього, ні сьогоднішнього.

- Ну й діла... - вирвалося в мене.

Розгублено скуйовдивши волосся, я нахилився і заглянув під сидіння, на якому, як мені здавалося, мали лежати пакети з пирогами. Пакет був присутній, але тільки один - він був акуратно складений вчетверо і притиснутий краєм гумового килимка. Я витягнув його, розгорнув і зазирнув всередину, немов ще сподіваючись виявити хоча б залишки пирога. Але там, звичайно ж, нічого не було.

На думку не спадало жодного хоч трохи правдоподібного пояснення. Куди могли подітися пироги? Ну, припустимо, до салону автомобіля міг залізти якийсь гризун, припустімо - білка, і не одна... можливо, вони з`їли обидва пироги. Але хто і навіщо склав порожній пакет, та ще й так ретельно сховав його? Не білки ж, справді.

Повернувшись за свій стіл, я так і не зміг до кінця робочого дня зосередитися на коректурі. Усі мої думки блукали навколо таємничого зникнення пирогів. Особливу прикрість викликала пропажа мого найулюбленішого - з вишнями.

Додому приїхав дещо неуважним, з чого дружина зробила висновок, що у мене якісь проблеми на роботі, але я не хочу їй про це казати. Довелося розповісти історію таємничого зникнення. Але вона лише посміялася, вирішивши, що я загубив пиріг десь дорогою і не помітив. Насамкінець дружина втішила мене тим, що завтра потішить пирогом із грибами.

Наступного ранку, коли я в благодушному настрої їхав на роботу, позаду мене пролунав скрипучий голос:

- А вчора було смачніше...

Від несподіванки я мимоволі крутнув кермо. З вереском загальмувавши, автомобіль зупинився на узбіччі як укопаний. Зустрічний далекобійник, проїжджаючи повз, виразно покрутив пальцем біля скроні. Не звернувши на нього уваги, я різко обернувся і здивовано втупився на заднє сидіння.

Там сидів мужичок у робочому комбінезоні зростом із трирічну дитину і злякано витріщався на мене. У його кучерявій бороді засіли крихти грибного пирога.

- Ти... ви хто? - розгублено запитав я.

Мужичок облизнувся, метушливо обтер долонею борідку, спробував щось сказати, але поспіхом закрив сам собі рот руками і заперечливо мотнув головою.

З подивом дивлячись на незнайомця, я губився в здогадах. Хто він такий? Звідки взявся в машині? До того ж він був зовсім маленький для дорослого чоловіка - будь-який карлик виглядав би поруч із ним велетнем.

- То ми будемо говорити чи в мовчанку пограємо? - вдалося вичавити мені із себе.

Незнайомець часто заморгав, потім приречено змахнув рукою і зітхнув:

- Ех, чого вже там... попався...

- У якому сенсі? - мимоволі перепитав я.

- Ох, милий чоловіче, не повинен був ти мене побачити. Однак же така смакота була - от я й не стримався... Е-хе-хе, істинно: язик мій - ворог мій...

Чоловічок скрушно схилив голову і, як здалося, схлипнув. Мені, чомусь, стало його шкода. І я брякнув перше, що спало мені на думку:

- А чому вас не повинно бути видно? Ви що, шпигун?

- Який-такий шпигун?! - скинувся мій незвичайний співрозмовник. – Я самий що ні на є автомобільний. Ось!

Тут, зізнатися, я і зовсім очманів. Побачивши мою розгубленість, мужичок поблажливо посміхнувся і, довірливо нахилившись уперед, повідомив:

- Ну, ти ж людина освічена, чув, мабуть, про домовиків там усяких... лісовиків?

Я здивовано витріщив очі:

- Невже це ви лісовик?!

- Та ні! - вигукнув мужичок. - Я-то якраз автомобільний. Ми, автомобільні, найближча рідня домовиків. Тільки ми не так давно з`явилися, ну, коли ви - люди автомобілі почали майструвати.

Я ошелешено потер лоб, намагаючись збагнути, чи здоровий. Якби головою вдарився або з похмілля (але ж не п`ю), то ще можна було б припустити, що все це мені лише ввижається.

Мужичок уважно дивився на мене. У його зеленуватих очах з`явилися лукаві іскорки, а на губах заграла усмішка.

- Е, та ти, милий чоловіче, дивлюся, не віриш мені?

- Чому ж?

- То що ж я, не бачу? Он як в оченятах-то невіра грає... не сумнівайся, автомобільний я.

"А чому б і ні? - раптово спало на думку. - Принаймні, це багато що пояснює..."

Автомобіль мій старенький, але жодного разу за десять років, що він у мене, не було жодних поломок. Навіть колеса не доводилося міняти. Хіба що раз на рік власними силами проводив техобслуговування. Та й то... який із мене автомеханік?

- Послухайте, так це ви стежите за тим, щоб мій автомобіль справно працював?

- Ну… ясна ж річ...

- От спасибі - чудова робота!

- Тільки свічки треба нові придбати, а то я зі старими вже зовсім виснажився.

Мужичок зніяковіло зачервонів. Моя похвала була йому явно приємна.

- А як вас звати? Ім`я є якесь? - поцікавився я.

- А то як же?! Дем’яном мене кличуть.

- Хм, дивно...

- Чого ж тут дивного?

Я з сумнівом подивився на автомобільного і пояснив:

- Автомобіль у мене американський, а ім`я у вас найсправжнісіньке українське. Вас мали б звати Джоном або, припустімо, Смітом...

- Ще чого, - наїжачився Дем’ян. - Ніби я мараканець якийсь?!

- Але ж ви приїхали сюди разом з автомобілем з Америки.

- Нізвідки я не приїжджав, - сердито зсунув брови мужичок. - Місцеві ми. Хіба ти не знаєш, що автомобільні не в кожному автомобілі з`являються, а тільки в тому, який їм сподобається? Особливо, якщо особистий інтерес є...

- Цікаво було б дізнатися, який же особистий інтерес у вас?

Дем’ян здивовано глипнув на мене і навіть руками розвів:

- Чого вже тут незрозумілого? Господиня твоя таких пирогів пече - язик проковтнути можна! Я-то й чекаю, коли ти, милий чоловіче, забуваєш іноді шматочки пирогів, або крихти підбираю. А нещодавно ось не втримався - все під`їв, а ти помітив пропажу. Мені б вгамуватися, та не втримався сьогодні - з грибами пиріг теж добрий. Хоча вчорашній із вишнями все ж смачніший...

Автомобільний замовк. Мовчав і я, не знаючи, що й сказати. Те, що сталося сьогодні, не вкладалося в голові.

За вікном у траві стрекотіли коники. Пурхали білокрилі метелики, перелітаючи з квітки на квітку. Заклопотано снували бджоли. Повз іноді проїжджали автомобілі. На задньому сидінні сидів, можна сказати, сучасний казковий персонаж, а мені потрібно було на роботу. Я не знав, що робити. Але поступово в голові почав визрівати план.

- Послухайте, Дем’яне, якщо я правильно розумію, вам не можна показуватися людям на очі?

- Угу... проте ти ось бачив мене...

- А ви не хвилюйтеся, я нікому не скажу.

Мужичок радісно випростався.

- Якщо так, то можу, мабуть, у твоїй машині ще пожити?

- Та живіть, скільки завгодно! А я вам буду потайки свіжі пироги приносити, які дружина пече.

- Правда?! Ну, так я за це стежитиму, щоб машинка бігала, як нова. Тільки ти нікому про мене не розповідай...

Дем’ян якось скоса глянув на мене, посміхнувся і відчайдушно змахнув рукою:

- А, чого вже там, можеш і розповісти - все одно ж ніхто не повірить. Знаю я вас, людей...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 13.11.2023 17:24  April => © 

Блестяще! И очень вкусно... написано. Хорошо бы к Вам в гости!)))