Співбесіда
з рубрики / циклу «Проза»
У кімнаті за журнальним столиком у низькому кріслі сидів чоловік у костюмі з краваткою. Він зосереджено перебирав папери, робив у них якісь позначки ручкою та періодично поглядав на циферблат наручного годинника.
Прочинилися двері і в кімнату увійшов другий чоловік зі шкіряною папкою в руці. Боязко підійшовши ближче, він завмер в очікуванні, з надією дивлячись на сидячого за столиком. Але оскільки на його появу не було жодної реакції, цей чоловік вирішив привернути увагу до своєї персони:
- Е… добрий день!
- День добрий… - відгукнувся перший чоловік, не підводячи голови.
- Тут відбувається співбесіда?
- Так. Проходьте.
Перший чоловік зробив запрошуючий жест у напрямку крісла з іншого боку столика і знову повернувся до своїх паперів.
Другий нерішуче переступив з ноги на ногу і знову спробував звернути на себе увагу:
- Кхм... добрий день!
- Ну, як би віталися вже…
- Чи можна сісти?
- Та за ради Бога!
- Дякую.
- Нема за що…
Другий сів на краєчок крісла, почекав якийсь час і нарешті, несміливо промовив:
- Е-е… гарна погода сьогодні, чи не так?
Перший чоловік з подивом подивився на співрозмовника і роздратовано пересмикнув плечима.
- Чого в ній гарного? Дощ з ранку ллє, як із відра.
За вікном і справді йшов монотонний дощ.
Другий безпорадно посміхнувся, але все ж таки вирішив не звертати з наміченої теми:
- Але ж це краще, погодьтеся, ніж посуха… принаймні для посівів, - промимрив він.
- А ви що, агроном?
Другий розгублено розвів руками:
- Чому ви так вирішили?
- Ну, ви ж про посіви турбуєтеся.
- Я?
- Ну, не я ж.
- Ні, я жодного відношення до сільського господарства не маю. Просто хотів якось розпочати розмову.
- А-а…
Перший чоловік поблажливо посміхнувся і, явно втративши зацікавлення до співрозмовника, знову схилився над паперами, щось викреслюючи та виправляючи.
Другий із тривогою подався вперед, намагаючись зазирнути в папери. Він навіть трохи підвівся. Його співрозмовник підвів голову і несподівано зустрівся поглядом з другим, який відразу збентежено відсунувся і почав виправдовуватися:
- Розумієте, я не хотів би, щоб у вас про мене склалася хибна думка.
- Яке значення має моя думка про вас?
- Але ж, певним чином, у нас зараз відбувається співбесіда. Чи не так?
Обидва з дурнуватим виразом втупилися один на одного. На обличчі першого проступила вибачлива посмішка. Він ляснув себе по лобі долонею і вигукнув:
- Ох, вибачте! Я одразу якось і не змикитив… закопався тут у паперах…
Другий співчутливо посміхнувся:
- Та нічого, я ж розумію! Напевно, зранку у вас уже була не одна співбесіда?
Його співрозмовник квапливо заперечив:
- Ні, ні... ви перший, з ким я сьогодні розмовляю!
Другий із сумнівом знизав плечима.
- Дивно, а мені здавалося, що на цю вакансію має бути дуже багато охочих.
- І я так думав, - охоче підхопив перший. - Тому й постарався, про всяк випадок, підготувати максимум всі папери, які могли б вас зацікавити.
Другий зніяковіло похнюпився:
- Ну що ви… не варто було так себе обтяжувати…
- Ну як же, як же?! Дозвольте не погодитись. Якщо нам доведеться працювати разом, на що я, чесно кажучи, дуже сподіваюся, то хотілося б, щоб із самого початку у наших відносинах все було відкрито та прозоро. Адже це, як мені здається, запорука порозуміння між начальником та підлеглим?!
- Повністю дотримуюся такої самої думки. Я, наприклад, завжди лояльно ставився до керівництва.
- І я теж! Адже керівник, безумовно, відповідає за весь колектив. Йому складно, і тому він потребує підтримки та розуміння підлеглих…
- Повірте, ви в мені не розчаруєтесь…
- Ах, що ви кажете?! Дай Боже, щоб ви в мені не розчарувалися – і я докладу до цього максимум зусиль!
Другий зніяковіло почервонів і опустив очі.
- О… про такого начальника я і мріяти не смів…
Він розкрив свою папку, дістав кілька бланків і опустив на журнальний столик перед співрозмовником:
- Ось будь ласка…
Перший охоче взяв їх, уважно прочитав, потім з подивом глянув на співрозмовника і повернув йому папери.
- Навіщо ви мені це дали?
- Ну… щоб ви ознайомилися із заявою про прийом на роботу… якщо, звичайно, співбесіда закінчилася?
- Напевно, вам видніше, чи закінчилося воно чи ні… - обережно зауважив перший. – Але я не розумію, навіщо мені потрібно читати чужу заяву про прийом на роботу?
Другий недовірливо зазирнув у папери і знову простяг їх першому.
- Це зовсім не чужа заява, - усміхнувся він. - Ось моє ім`я, прізвище, підпис, сьогоднішнє число...
- В якому сенсі?
- У самому прямому. Це моя заява про прийом на роботу до вашої установи. Здається, я все правильно написав…
Перший знову пробіг поглядом заяву, потім здивовано відкинувся на спинку крісла і вигукнув:
- Тобто ви хочете зараз сказати, що самі з`явилися сюди на співбесіду?
- Безперечно. Насильно мене ніхто не приводив.
- Ні, я маю на увазі, що ви теж претендент на посаду?!
Від цих слів у другого поволі відвисла щелепа. Він розгублено пробурмотів:
- А хіба не ви начальник? Невже теж...
В цей час двері прочинилися, і в кімнату заглянула огрядна секретарка. Окинувши присутніх прохолодним поглядом, вона суворим голосом спитала:
- Хто наступний до керівництва на співбесіду? Кирило Іванович уже зачекався...