Місячне вітрило
з рубрики / циклу «Мініатюри»
© Анатолій Валевський
Місячне вітрило
Час гордих каравел і струнких фрегатів, які колись відважно борознили неосяжні океанські простори, поступово відходить у минуле. Стакселі, клівера, брамселі та інші назви вітрил залишилися в основному на сторінках пригодницьких книг про морські подорожі, в текстах романтичних пісень, легенд і віршів, та ще й на спортивних суднах, що беруть участь у вітрильних регатах. Що ж, як кажуть, усьому свій час. Але, як би там не було, все ж таки одне вітрило залишається з нами завжди, як символ романтики, потаємної мрії, що кличе в невідомі дали країни мрій, що таїться десь там - у сутінках оксамитової ночі, що поступово згущується...
Кажуть, якщо наприкінці дня пощастить зачепити щоглою йдучий на відпочинок сріблястий серп місяця, що висить низько над самою кромкою обрію, то він перетвориться на примарне місячне вітрило. Ось тоді можна спробувати зловити в нього легкий і невловимий вітерець надії, що виникає на короткий час, коли денний морський бриз непомітно змінюється на нічний береговий. Він народжується на самій кромці цієї найтоншої грані, і тут головне - не прогавити його і не втратити, тому що таке диво трапляється лише раз у житті, як перше кохання, яке вже ніколи не повториться.
Відчуваєте, як ледве вловимо здригнувся човен долі, перетворюючись на легкокрилу яхту? Це місячне вітрило наповнилося довгоочікуваним магічним вітром. Нехай тягне він романтиків крізь роки та негаразди по бурхливих морях та океанах життя, і нехай завжди зберігають їх три супутниці-чесноти: Віра, Надія та Любов...