Всі так кажуть
з рубрики / циклу «Фантастика»
Автоматичний космічний човник відокремився від міжгалактичного лайнера і плавною дугою ковзнув до яскраво іскристої крапки, яка виділялася в темному скупченні пустопорожніх астероїдів. Блимнувши на прощання кормовими вогнями, лайнер зник у блакитному спалаху підпросторового переходу.
Єдиним пасажиром човника був професор Джим Говард, який усе своє свідоме життя займався дослідженнями паранормальних явищ у сфері впливу живих істот на фізичні явища навколишнього середовища без посередництва м`язових зусиль. Він, немов книжковий хробак, копався в старих архівах, перечитував стародавні рукописи в усіх відомих куточках Всесвіту, сподіваючись відшукати щось нове, досі нікому не відоме. Але все було марно. І раптом, абсолютно несподівано професор виявив в одному популярному журналі невелику нотатку про самотнього мешканця астероїда десь на задвірках галактики. У цьому не було б нічого незвичайного - хіба мало диваків віддають перевагу самотності і оселяються на далеких пустельних планетах?! Але тут був особливий випадок. Відлюдник на ім`я Тор жив на звичайному кам`яному астероїді, на якому всупереч усім законам фізики існувала атмосфера, флора і навіть фауна! Жодної інформації про те, яким чином це можливо, і коли цей загадковий відлюдник оселився на астероїді, Говард ніде не зміг виявити. Складалося враження, що він жив там завжди, але цього бути не могло, оскільки цей сектор космосу було відкрито лише нещодавно і він ще не заселявся. Тому Джим вирішив сам вирушити на астероїд і на місці все з`ясувати.
Капітан лайнера за помірну плату здійснив короткочасну зупинку в пустельному секторі космосу, вивантажив космічний човник із професором і продовжив рейс. Про своє повернення Джим мав подбати сам - для цих цілей у нього був гіперпросторовий передавач.
На оглядовому екрані з`явилася поверхня наближаючогося плаского астероїда розміром усього лише в кілька футбольних майданчиків. Затамувавши подих, Говард із дедалі більшим подивом вдивлявся в краєвид, який відкривався його погляду.
- Це просто неможливо, - приголомшено пробурмотів він.
М`який поштовх повідомив про те, що човник здійснив посадку. Швидко клацнули зовнішні аналізатори. Над пультом управління одна за одною спалахнули зелені смужки, що сповіщали про придатність забортної атмосфери для людського організму. Професор доторкнувся до сенсора, даючи сигнал відкриття шлюзу, вибрався з крісла безпеки і вийшов назовні.
Тут було світло, немов опівдні. Говард машинально подивився вгору, збираючись заплющити очі від яскравого сонця, але не виявив його. Зате крізь блакитний небосхил злегка просвічували незвично великі зірки.
Професор озирнувся на всі боки. Його літальний апарат здійснив посадку на краю галявини, вкритої м`яким трав`яним килимом, біля скупчення великих сірих валунів, розміром, приблизно, з космічний човник. На протилежному боці галявини біля основи могутнього в`яза притулився невеликий кам`яний будинок із пласким дахом. У розкритих вікнах злегка колихалися білі фіранки. Праворуч од вхідних дверей стояла добротна дубова лава, на якій "умивався" товстий рудий кіт. Побачивши несподіваного гостя, котяра нахабно втупився на нього, нервово помахуючи пухнастим хвостом.
Джим наблизився до віконця і гукнув:
- Агов, а чи є хто в домі?
У відповідь пролунало лише роздратоване бурчання кота. Потиснувши плечима, професор попрямував стежкою, що йшла в обхід будинку. Дорогою він роздивлявся околиці.
Галявину оточували високі, вузлуваті дерева з потужними гілками. За зовнішнім виглядом їм можна було дати кілька століть - і це було дивно. Трохи далі над деревами височіла базальтова скеля, уступами якої збігав вузький струмок прозорої води. Всюди снували веселі строкаті пташки, та іноді з натужним гудінням пролітали діловиті бджоли. А ще правіше виднілися охайні овочеві грядки.
Зі зворотного боку житла Говард виявив невелику прибудову, з якої долинало умиротворене бекання. Почулося рипіння дверцят, і на порозі з`явився міцний сивобородий старий із каструлькою, до половини заповненою молоком. Він зупинився, з цікавістю подивився на гостя і ледь помітно посміхнувся.
- День добрий, - привітався професор. - Мене звати Джим Говард, а ви, напевно, Тор?
Старий мовчки кивнув і попрямував стежкою назад до будинку.
- Зачекайте, - дещо розгубився від такої байдужості Джим. - Я прибув до вас здалеку з дуже важливого питання, пролетівши для цього більше половини дослідженого космосу!
- Усі так кажуть, - буркнув Тор, не зупиняючись. - І закінчується завжди одним і тим самим...
Здивований професор поспішив за ним, пристосовуючись до широкого кроку господаря. Підійшовши до дверей, старий спритно штовхнув їх плечем і зайшов усередину.
Говард зупинився на порозі, не знаючи, що робити далі, і безпорадно подивився на зловтішно усміхненого кота.
- Ну, де ви там? - пролунало з глибини будинку. - Заходьте...
Невпевнено переступивши з ноги на ногу, Джим ступив усередину.
Тут було світло і затишно. Здавалося, весь простір у будинку напоєний якимось неймовірним спокоєм. Професор відчув, як його свідомість заповнює умиротворення, усі турботи відсунулися кудись далеко й потьмяніли. Дихалося легко й вільно.
- Як у вас добре, - мимоволі вигукнув Говард.
- Так, - коротко відповів господар і жестом запросив гостя до столу.
Джим машинально опустився на грубий стілець, обертаючи головою на всі боки.
Простора кімната не рясніла меблями. У центрі розташовувався великий стіл, посеред якого стояла глиняна ваза, заповнена звичайними польовими квітами. Поруч зі столом завмерли два стільці. Біля дальньої стіни височіла масивна дубова шафа з посудом, а поруч із дверима на кремезній підставці дихала прохолодою присадкувата дубова ж баддя, заповнена чистою водою. Над нею на стіні висів різьблений черпак.
Ось і все меблювання. Та ще поруч із шафою темнів отвір у сусідню кімнату, вочевидь, спальню.
- Молоко полюбляєте? - запитав господар.
Професор машинально кивнув.
- Це добре, - чомусь усміхнувся Тор.
Він поставив перед гостем блюдечко, потім, злегка грюкнувши себе по лобі, замінив його чашкою, при цьому пробурмотівши щось невиразне, на кшталт:
- Рано ще...
Наливши молока в чашку, господар посунув її до Джима, опустився на стілець навпроти і вичікувально втупився на гостя.
Професор відпив ковток - молоко виявилося надзвичайно смачним.
- Дякую вам, - Говард ледь кивнув господареві й продовжив: - Але я тут не для того, щоб молоко розпивати. Я прилетів здалеку...
- Так, так, так... - якось втомлено кивнув Тор. - Чув я це вже не раз.
- Ви хочете сказати, що у вас уже були до мене відвідувачі з аналогічними запитаннями? - здивувався професор. - Але звідки вам може бути відомо, про що хотів запитати я?!
- Усі так кажуть спочатку, - усміхнувся господар. - Незадовго до вас у мене тут був один рудий пройдисвіт-репортер. Він мене просто змучив своїми розпитуваннями. Напевно, і вас теж розпирає від цікавості, яким чином у мене тут усе влаштовано?
Гордон кивнув.
- Що ж, ви не повірите, але я спробую...
Тор провів жилавою долонею по стільниці, немов змахуючи невидиму порошинку, і продовжив:
- Насправді - все дуже просто: я захотів, щоб тут усе стало саме так, і за словом моїм здійснилося.
У кімнаті запанувала тиша. Лише зовні долинав пташиний щебет і дзижчання бджіл. У отворі дверей нечутно з`явився рудий кіт. Він сів на підлогу біля діжки з водою і насторожено втупився на професора.
- Послухайте, я вам не маленький хлопчик, щоб годувати мене казками, - обурився Говард, підхоплюючись зі стільця.
- Ну ось, - зітхнув Тор. - Я ж казав, що ви не повірите.
- А ви хотіли, щоб я увірував у диво?! Ха! Я - професор, науковець маю повірити, що все тут створено однією лише силою думки і віри всупереч законам фізики?! От якби ви пояснили мені це за допомогою теорії електромагнетизму, термодинаміки... припустімо, квантової механіки або ще чого-небудь. А ви наді мною просто глузуєте! Адже ви ж не Господь Бог?!!!
- Ну ось, знову одне й те саме...
Господар засмучено похитав головою і вимовив:
- Немає у вас віри, тому й не вірите, вибачте за каламбур. Краще вам повертатися додому, поки не пізно.
- Ні, вже якщо я витратив казна-скільки світлових років, щоб дістатися сюди, то без відповідей не полечу!
- Але ви ж мені не вірите.
- Повірю, якщо доведете!
- Усі так кажуть...
- Ні, справді - створіть диво. Прямо зараз!
- Тільки майте на увазі: назад повернути вже буде неможливо…
- Ха! Не лякайте.
- Ну, добре, чого б ви хотіли?
Професор збуджено закрутив головою на всі боки. Його погляд несподівано затримався на рудому коті. Говард урочисто ткнув у нього пальцем:
- Ось! Якщо все так просто, перетворіть мене на кота!
- Ви самі цього захотіли, - промовив господар. - Хай буде так!
Говард зі здивуванням побачив, як усе навколо стрімко збільшилося, і відчув, що сидить на підлозі біля ніжки гігантського столу. Він глянув униз на власну лапу з кігтями, оброслу чорною шерстю, і чомусь недоречно згадав про рудого репортера.
Тор присів і погладив чорного кота.
- Ну ось, будеш відтепер Чернишем. Добре, що ти молоко любиш - його в нас багато. Та й Рижику тепер нудьгувати не доведеться. А твій космічний човник перетворимо на ще один валун. Скоро в нас справжнісінький "сад каменів" вийде...
Від дверей наближався рудий кіт, співчутливо дивлячись на Черниша.