Євнух
з рубрики / циклу «ЛУКІАН»
ПАМФІЛ. Звідкіля це ти, Лікін? І над чим так смієшся? Правда, ти завжди веселий, коли тебе не зустрінеш, але зараз, мабуть, сталося щось особливе, якщо навіть ти не в змозі утримати свій сміх.
ЛІКІН. Я до тебе прямо з ринку, Памфіл. А сміятися разом зі мною зараз і тебе заставлю; ти тільки-но послухай, на якому судовому розгляді я зараз був присутнім: два філософи сперечалися один з одним.
ПАМФІЛ. Так, це дійсно, забавно. Люди, що займаються філософією, судяться один з одним, хоча їм варто було б, навіть, якщо справа була дуже важливою, вирішити між собою взаємні звинувачення мирним шляхом.
ЛІКІН. Який там мир, блаженна ти людино, коли філософи зчепилися і цілі вози проклять вивалили один на одного, каркаючи і прикладаючи до цього найбільші зусилля.
ПАМФІЛ. Мабуть, розійшлися в поглядах, Лікін, опинившись, як то зазвичай буває, представниками різних думок?
ЛІКІН. Зовсім ні. Це було дещо в іншому дусі, так як вони обидва – одного штибу і тримаються однакових поглядів. А суд все-таки відбувся, і суддями, чиї голоси вирішували справу, були кращі люди міста, найстаріші і наймудріші, перед обличчям яких інший посоромився би навіть різке слово сказати, а не то щоб дійти до такої безсоромності.
ПАМФІЛ. Тоді не зволікай, розкажи найголовніше про цей розгляд. Мені і самому хочеться знати, що ж тебе змусило так весело сміятися.
ЛІКІН. Установлена, як тобі відомо, Памфіл, імператором певна плата, (1) і немала, філософам різних порід, тобто стоїкам, платонікам, епікурейцям, а також і перипатетикам що прогулюються – всім порівну. І от, через смерть одного із них, треба було призначити на його місце іншого, гідного, за кого вискажуться кращі люди нашого міста. Таким чином суперечка йшла «не за вола і не за барана», за словом поета, (2) але про десять тисяч на рік – в нагороду за спілкування з юнаками.
ПАМФІЛ. Знаю. І чув, що хтось із них недавно помер – здається, один із перипатетиків.
ЛІКІН. Так ось вона, Памфіл, та Єлена, за яку філософи вступили в єдиноборство один з одним. Поки, звісно, нічого смішного у всьому цьому немає, хіба що тільки те, що люди, які величають себе філософами і які говорять про презирство до грошей, раптом вступили в змагання із-за цих самих грошей, як ніби вітчизна і святині батьків і могили предків були в небезпеці. (3)
ПАМФІЛ. Однак, якраз це саме і є одним із головних положень перипатетиків, що не варто занадто зневажливо ставитися до грошей. Навпаки, їх вони теж включають в число благ – на третьому, здається, місці.
ЛІКІН. Правильно. Такий їхній погляд, і війна у них розпочалася за завітами батьків.
Але слухай далі. Серед багатьох інших що змагалися під час тризни за вищезгаданим померлим виділилось двоє, про яких головним чином і йшла суперечка: старець Діокл – знаєш – цей сперечальник і Багой, (4) як вважають, скопець. Отже, спочатку вони змагалися в ученості, і кожен старався показати що він обізнаний в положеннях школи і дотримується Арістотеля і його поглядів, причому, бачить Зевс, жоден з них не був кращим за іншого.
Але під кінець це судилище ось як повернулося: Діокл, припинивши подальше виявлення власних переваг, перейшов до Багоя, намагаючись зганьбити головним чином його життя. У відповідь Багой точно так же піддав дослідженню життя суперника.
ПАМФІЛ. І цілком природно, Лікін. Адже важливішим за все для них було саме на якій стороні цього діла залишатися довше. Що стосується мене, я би, здається, зайнявся цим найбільше і скоріш за все постарався би знайти кращого за поведінкою, чим найсильнішого у самому вченні, вважаючи перше більш гідним перемоги.
ЛІКІН. Ти правильно говориш, і в цьому відношенні я кладу однаковий з тобою камінець. Але далі… Коли обидва вдосталь налаялись і вдосталь викрили один одного, Діокл уже в якості останнього доказу заявив, що Багою взагалі недозволено навіть приступати до філософії і тим гідностям, які вона дарує, бо він – скопець, а подібних людей він, Діокл, вважає за потрібне не тільки відсторонювати від таких занять, але і від самих святилищ, від кропильниць, що очищають і від усіх громадських зібрань, стверджуючи, що зловісною і важкою є зустріч, коли, вийшовши вранці із дому, побачиш таку-от істоту. Він довго розмірковував про це, доказуючи, що скопець – не чоловік і не жінка, але щось складене, змішане і жахливе, що стоїть поза людською природою.
ПАМФІЛ. Дійсно, Лікін, зовсім новий доказ, і мене теж, дружище, сміх починає брати, коли я почув про таке безглузде обвинувачення. Ну, а що ж той, другий? Зберіг спокій чи що-небудь і сам відважився на це відповісти?
ЛІКІН. Спочатку від збентеження і боязливості Багой довго мовчав і червонів, явно видаючи свої якості: нарешті він заговорив – тонким таким – жіночим голоском – і заявив, що Діокл неправий, відсторонюючи його як скопця, від філософії, якою і жінкам займатися не забороняється. Свідками на його користь були залучені Аспазія, Діотима і Таргелія, а також один філософ із Академії, галл за народженням і скопець, що незадовго до нашого часу здобув серед еллінів неабияку славу. На це Діокл відповів, що і цього академіка, якби він був живий і виступив з подібними ж домаганнями, він би його усунув, не будучи приголомшений славою, якою той користувався в очах натовпу. Діокл згадав при цьому і деякі слівця, сказані головним чином стоїками і кініками, що висміювали тілесний недолік знаменитого галльского філософа.
Ось, в якому становищі опинилися судді! Головне питання, яке потрібно було вирішити, було в тому, чи можна допускати скопця до занять філософією і чи гідний він того, щоб йому можна було вручити піклування про юнаків Один стверджував, що філософ повинен мати величну зовнішність і ладне тіло, а перш за все – мати довгу бороду, яка, з одного боку вселяє довіру тим, хто приходить до нього і бажає навчатися, а з іншого – гідна і тих десяти тисяч, які належить отримувати від імператора, тоді як такий - от скопець гірше навіть, чим оскоплені жерці Кібели: ті, принаймні, все-таки знавали колись, що значить бути чоловіком, а цей з самого початку знівечений і являє собою істоту двозначну, подібно до галки: не знаєш куди її віднести – до голубів чи до ворон.
Другий стверджував, що не тіло вирішує питання, але сили душі, і що потрібно звернути увагу на розум людини і її філософські знання. Потім на підтвердження своїх слів він послався на Арістотеля, який надзвичайно дивувався Гермію, євнуху, тирану Атарнея, (5) і навіть жертви йому приносив нарівні з богами. До цього Багой вирішив додати і ще дещо в цьому ж сенсі, що скопець – куди більш підходящий вчитель для юнацтва, оскільки його стосунків з учнями не зможе торкнутися жоден наклеп, і ніколи він не піддасться, подібно Сократу, звинуваченню, що начебто він розбещує молодь. А так як Багой заслужив насмішки своєю безбородістю, то він кинув дуже дотепне, як він думав, зауваження: « Якщо про філософів судити за довжиною бороди, то справедливість вимагає перш за все визнати філософом козла».
Тоді дехто третій, що був присутнім при цьому розгляді, - ім’я його нехай лишиться в тайні, - сказав: «Однак, громадяни судді, якщо цей чоловік з гладким підборіддям і жіночим голосом, за всіма ознаками справжній євнух, скине з себе одяг, то перед вами постане дуже і дуже мужнім. І якщо правду говорять про нього люди, то Багой був одного разу схоплений на місці злочину як перелюбник, маючи «члени пов’язані з членами», як про те говорять таблиці Солона. Тоді Багой скористався личиною євнуха і, придумавши цей притулок, звільнився від звинувачення, якому тодішні судді не надали віри по явно скопчому виду обвинуваченого. Нині ж, здається мені, він схильний подібно до Стесіхора, назад повернути свою пісню в ім’я платні.
Слова ці, звичайно, викликали загальний сміх. Багой зніяковів ще більше; його обличчя змінювалося на різні лади і він обливався холодним потом; з одного боку, він розумів, що згодитись з обвинуваченням у перелюбі було б для нього негарним, а з іншого – вважав, що в даному змаганні це звинувачення було б для нього досить корисним.
ПАМФІЛ. Дійсно, Лікін, все це забавно, і, очевидно, що ви отримали зовсім незвичайну розвагу. Ну, а чим же все скінчилось, і який вирок винесли їм судді?
ЛІКІН. Голоси розділилися: одні визнавали необхідність роздягти Багоя, як це роблять з невільниками, та засвідчити, чи здатний він філософствувати за станом своєї мошонки. Другі, ще більш забавні, пропонували викликати декілька жінок із веселого дому і наказати звинуваченому поєднатися з ними і діяти, причому один із суддів, найстаріший і який має найбільшу довіру, повинен був стояти поряд і дивитися, чи дійсно той філософствує. Потім, коли всі вже достатньо нареготалися і не лишилося людини, яка б не надірвала собі живота, трясучись від сміху, було постановлено перенести справу на розгляд до Риму і слухання відкласти.
І от зараз один із них, за чутками, всіляко підготовляється та вправляється у виголошенні промов і готує викривальне слово, висовуючи звинувачення в перелюбі, що суперечить, однак, його власній меті, - в цьому випадку він діє подібно до всіх поганих ораторів і своїм звинуваченням сам заносить суперника до списку чоловіків. Багой же, як кажуть, іншим стурбований: він посилено виявляє свою мужність і має в цьому успіх, надіючись в кінці кінців отримати верх, якщо доведе, що він ні чим не гірший за будь-якого віслюка, що покриває кобилу. Ось чим, дорогенький, вірніше за все, виявляється, вирішується питання філософії. Ось – доказ незаперечний. А тому, нехай пошлють боги моєму синові – він у мене ще зовсім дитина – не розум, не язик, але гарного, кріпкого прутня, здібного та філософського.
ПРИМІТКИ.
1)… Установлена… імператором певна плата…- мається на увазі призначення державного утримання викладачам філософії і риторики, що відбулося при Антоніні Пії (138 -161 роки н.е.) чи при Марку Аврелії (161 – 180 роки н.е.)
2)… «не за вола і не за барана», за словом поета…- див. «Іліада», пісня XVII. Ахілл переслідує Гектора, що біжить, змагаючись з ним у швидкості не за звичайний приз – вола чи барана, але за життя захисника Трої.
3)… як ніби вітчизна і святині батьків і могили предків були в небезпеці…- натяк на священний гімн, який співали греки в битві з персами при Саламіні (480 рік до н. є.)
4)… Багой…- євнух.
5)… Арістотеля, який надзвичайно дивувався Гермію…- Гермій, володар Атарнея в Мізії, був, подібно Арістотелю, учнем Платона. Після смерті останнього в 347 році до н. е. Арістотель покинув Афіни і на два роки переселився в Атарней до падіння Гермія. На сестрі чи племінниці Гермія Піфіаді Арістотель був жонатий.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.