21.06.2023 15:31
для всіх
79
    
  1 | 1  
 © Микола Сіверський

Харківський «Плуг»

Харківський «Плуг» Частина 1

Літературні спогади з кінця 20-х років

Тихе і спокійне губернське місто Чернігів. До революції 1917 року — це один з українських культурних осередків. Тут колись жив відомий український байкар Леонід Глібів, що видавав газету „Чернігівський листок", де поміщав свої та інших українських письменників твори (Б. Грінченка, М. Загірної та інших).

Державний архів Чернігівської області, «Деснянська правда». – 1987. – 11 листопада. – № 217. – С. 4. // cn.archives.gov.

Державний архів Чернігівської області, «Деснянська правда». – 1987. – 11 листопада. – № 217. – С. 4. // cn.archives.gov.ua

Тут мав свій будинок, жив і працював М. Коцюбинський. Тут невтомно працювала на користь української науки і цілого українського народу „Стара громада", до складу якої входили такі видатні вчені та діячі, як А. Верзилов (історик), Шугаєвський (музейний робітник та нумізматик), Рашевський (художник), М. Жук (письменник та художник), І. Шраг, М. Шкуркіна-Левицька, акад. М. Могилянський, а згодом ці лави поповнилися новими силами — істориком літератури А. Лебідем, письменником Д. Тасем (сином М. Могилянського), поетесою Л. Могилянською, М. Куриленком, В. Коновалом та іншими.

УДК 94(09)Верзилов(447.51)“18/19” // Світлана СКОРЕНОК (Чернігів) // А.В. Верзилов як засновник Чернігівської українсько

УДК 94(09)Верзилов(447.51)“18/19” // Світлана СКОРЕНОК (Чернігів) // А.В. Верзилов як засновник Чернігівської української громади

Лютнева революція сколихнула життя губернського міста, пожвавилася праця „Старої громади", історичного музею ім. В. Тарнавського, що згодом дістав від губернського земства прекрасний будинок, почав працю "Народний Дім", який під умілим керівництвом членів громади Дм. Лебідя (автор укр.-рос. словника) та Сидоренка провадив культурну працю серед громадян, влаштовуючи вистави, концерти та лекції. Навколо цього будинку було організовано „Юнацьку спілку", що мала понад 100 членів. До складу цієї Спілки входив і автор цих спогадів.

Потім до Чернігова приїхав український єпискол „липківець" Іван Павловський, який започаткував організацію великого українського репрезентативного хору, та підтримував всі культурні справи міста, аж до його арешту і заслання.

Митрополит Павловський Іван Данилович, народився у 1890 році на Черкащині.У 1922 році в Софії Київській митрополит Вас

Митрополит Павловський Іван Данилович, народився у 1890 році на Черкащині.
У 1922 році в Софії Київській митрополит Василь Липківський висвятив отця Івана на єпископа Черкасько-Чигиринської округи. Невдовзі Павловського обрали керуючим єпископом Чернігівщини. А наприкінці 1926 року, коли ДПУ арештувало архіпастиря Харківщини, Харківський окружний собор обрав на його місце Івана Павловського.
У 1934 році в зв’язку з перенесенням столиці України з Харкова до Києва він теж був змушений до переїзду, але вже наступного 1935 року його останню катедру - київську церкву св. Миколи Притиського - було відібрано, а самого митрополита вислано з Києва. У травні 1936 року Іван Павловський був заарештований в Білгороді і слід його назавжди пропав у катівнях НКВС.

З Чернігова походить родом і відомий поет та журналіст Василь Еллан-Блакитний, який був першим редакторові газети „Вісті", що спочатку виходила у Києві, а потім у столиці — Харкові.

Василь Еллан-Блакитний - перший редактор урядової україномовної газети «Вісти ВУЦВК» (з 28 травня 1920 по 4 грудня 1925

Василь Еллан-Блакитний - перший редактор урядової україномовної газети «Вісти ВУЦВК» (з 28 травня 1920 по 4 грудня 1925 року) та додатка до неї — «Література. Наука. Мистецтво» (пізніша назва — «Культура і побут»).

Не скінчивши гімназії (кінчив лише 5 класів, бо революція цьому перешкодила), я у 1923 році вступив до Інституту Народної Освіти, водночас беручи участь у громадсько-культурному житті міста. Моїми товаришами по навчанні були брат В. Блакитного — Володимир та брат відомого командира „Червоного козацтва" Віталія Примакова — Василь. У 1925 році моїми стараннями закладено було у Чернігові філію спілки українських селянських письменників „Плуг", до складу якої входили, крім мене, ще такі письменники-початківці як М. Ятко, Марко Вороний (син відомого українського поета модерніста Миколи Вороного, який десь у 1927 році був адміністративно висланий на життя до Вороніжчини, і який ніяк не міг зрозуміти, за що його, перекладача на українську мову „Інтернаціоналу", вислали з України), М. Пилипенко, М. Вовкогон та інші.

Чернігівська філія Плуга / Плужанин №4 (червень 1925) // libraria.ua

Чернігівська філія "Плуга" / Плужанин №4 (червень 1925) // libraria.ua

Ця філія організовувала у шкільних залах Чернігівської Політехніки або Інституту Народної Освіти щотижневі літературні вечірки, де виступала, окрім членів „Плугу", так звана Чернігівська група неокласиків: Д. Тась, Л. Могилянська, М. Куриленко та приїжджі письменники з інших міст України. Ці вечірки збирали багато людей і користалися великою популярністю особливо серед шкільної та студентської молоді. При „Плузі" було організовано і український хор під керівництвом двох диригентів: Ю. Слоницького та Віктора Коновала На літературних вечірках критиковано наших неокласиків за їхній відрив від життя та сучасності.

Десь у середині 1926 року мене було делеговано від Чернігівської філії „Плуг" на Всеукраїнський плужанський з`їзд до Харкова. Виряджали на з`їзд мене і філія „Плуг" і студентські літературні гуртки. По дорозі до мене прилучився, тоді ще початкуючий письменник, Корнійчук, "що згодом став одною з чільних постатей совєтської літератури на Україні та радянським підлабузником. Зустрічав нас на вокзалі у Харкові керуючий справами ЦК „Плугу" Михайло Биковець (він же Бик, Мих. Mux. Ге це так він підписував свої матеріали по газетах та журналах).

Плужанин №8/9  (серпень-вересень 1926) // libraria.ua

Плужанин №8/9 (серпень-вересень 1926) // libraria.ua

Познайомившись з ним, ми, провінціали, разом поїхали до „Народного Будинку" на Павловській площі, де нас забезпечили житлом і харчуванням. З`їхалось щось біля 90 делегатів. Так, що на з`їзді було присутніх, разом з членами харківського „Плугу" та гостями, понад 300 осіб.

3-тій Всеукраїнський з`їзд Плуга (3 - 7 квітня 1926 року)

3-тій Всеукраїнський з`їзд "Плуга" (3 - 7 квітня 1926 року)

У перший же день, обідаючи у їдальні „Селянського Будинку", я спостерігав, як раптом широко відчинилися двері і у їдальню в супроводі селян увійшов уже тоді відомий поет Павло Тичина. Двоє селян забігло наперед, і, витерши полою своєї чумарки стільця, посадили на нього П. Тичину, посідали біля нього і обідаючи разом з ним дивилися і поводилися з поетом, як з якоюсь великою „цяцею", ніби боючись, щоб її ніхто не запорушив або, щоб вона не впала і не розбилася. Як потім виявилося, це була делегація від села Нова Басань на Чернігівщині, звідки походив і Павло Тичина, якій він мав передати трактора, що купив для свого села на власні гроші. Це у той час була велика подія для селян. Брат П. Тичини, що був дяком у тій же Новій Басані, був згодом заарештований совєтською владою і розстріляний як контрреволюціонер.

Фото українських письменників (з архіву Плуга). Зліва Панч, Шевченко, Сосюра, Пилипенко, Тичина.  // Плужанин №3 (березе

Фото українських письменників (з архіву Плуга). Зліва Панч, Шевченко, Сосюра, Пилипенко, Тичина. // Плужанин №3 (березень 1926) // libraria.ua

У цій же їдальні я познайомився вперше з Петром Панчем, Іваном Кириленком, Іваном Микитенком та самим головним плужанином „папашою" Сергієм Пилипенком. На з`їзді „Плугу" мене також було обрано до складу ЦК, як представника від Чернігівської філії.

Засідання 3-тього з`їзду Плуга (1926)

Засідання 3-тього з`їзду "Плуга" (1926)

Після з`їзду відбулася велика літературна вечірка, де виступали „плужани" як з Харкова так і з провінцій. Між іншим виступав і відомий тоді член ЦК комнезаму, „невозможник" старий Одинець зі своїми творами, що здебільшого походили на необроблені селянські дописи. Центром усіх вечірок був Остап Вишня, що своїми гострими сатирами і гуморесками, у яких картав неполадки совєтського життя (тоді ще можна було писати про такі речі) притягував численну аудиторію. Його поява на сцені уже викликала усмішки у слухачів. Але як правило майже усі письменики не вміли читати свої твори і їх здебільшого читали артисти театру „Березіль", на чолі якого стояв незабутній Лесь Курбас, якого потім було заарештовано і заслано на Соловки.

Актори театру «Березіль» (другий унизу ліворуч — Лесь Курбас). 1922 рік // vechirniy.kyiv.ua

Актори театру «Березіль» (другий унизу ліворуч — Лесь Курбас). 1922 рік // vechirniy.kyiv.ua

Повні сил, молодечого запалу і ентузіазму поверталися ми додому. Зразу, ж приступили до праці. На той час я закінчував Інститут Народної Освіти і востаннє слухав лекції М. Зерова, М. Грушевського та В. Дубровського — знаних українських діячів. Проходячи навчання, я разом з тим працював як літературний співробітник та перекладач пресових органів, що видавалися у Чернігові, а саме „Робітничий шлях", „Червоний стяг" та „Селянське життя".

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!