Харон, Гермес та різні мерці
діалоги в підземному царстві
ХАРОН. Послухайте в якому ми стані. У нас, самі бачите, суденце маленьке, гниле, в багатьох місцях пропускає воду, і варто йому лише нахилитися набік, щоб перевернутися і піти на дно; а вас тут так багато, та ще і кожен стільки всього несе. Я боюсь пускати вас до човна разом з усієї вашою поклажею: не довелось би вам, потім розкаятись, особливо тим із вас, котрі не вміють плавати.
ГЕРМЕС. Що ж нам зробити, щоб плавання було безпечним?
ХАРОН. Послухайте мене: сідайте до човна зовсім голі, а все, що у вас є, залиште на березі; вас такий натовп, що навіть і так ледь-ледь розміститесь. Ти, Гермесе, дивись, щоб з цієї миті до човна пускати тільки тих, хто зняв з себе все і кинув, як я вже сказав, всю свою поклажу. Ставай ближче до сходень і оглядай їх і заставляй голими сідати в човен.
ГЕРМЕС. Ти правий: так і зробимо. Ти, перший, хто такий?
МЕНІПП. Меніпп. Ось мій мішок, Гермесе і палиця; я їх кидаю у воду. Свого лахміття я навіть і не брав з собою – і добре зробив.
ГЕРМЕС. Сідай до човна, Меніпп, прекрасна ти людино, і займи перше місце біля керманича, де вище: звідтіля ти зможеш слідкувати за всіма.
А цей красивий юнак, хто такий?
ХАРОН. Хармолей, мегарсьский красень, за один поцілунок якого платили по два таланта.
ГЕРМЕС. Знімай скоріше з себе красу, вуста разом з поцілунками, довге волосся, знімай рум’янець зі щік і взагалі всю шкіру. Добре, ти готовий до від’їзду; сідай.
А ти хто, такий суворий, в пурпуровому плащі і з діадемою?
ЛАМНІХ. Ламніх, тиран Гели.
ГЕРМЕС. Що ж це ти, Ламніх, являєшся сюди з такою поклажею?
ЛАМНІХ. Як це? Хіба тиран може явитися без усього?
ГЕРМЕС. Тиран не може, але мрець повинен. Знімай це все.
ЛАМНІХ. Ну, ось тобі, багатство я викинув.
ГЕРМЕС. Викинь, Ламніх, і пиху і гордість; все це дуже навантажить човна, якщо ввалиться в нього разом з тобою.
ЛАМНІХ. Дозволь мені зберегти діадему і плащ.
ГЕРМЕС. Не можна; кидай і це.
ЛАМНІХ. Нехай буде по-твоєму. Що ж іще? Ти бачиш: я все скинув.
ГЕРМЕС. Ні, скинь з себе ще жорстокість і безрозсудність, і гордість, і гнів.
ЛАМНІХ. Ну, от я вже зовсім голий.
ГЕРМЕС. Можеш увійти. А ти, товстий, весь із м’язів, хто такий?
ДАМАСІЙ. Дамасій, атлет.
ГЕРМЕС. Так, я тебе пізнаю: бачив тебе часто в палестрах.
ДАМАСІЙ. Так, Гермесе, впусти ж мене: адже я зовсім голий.
ГЕРМЕС. Ні, ти не голий, миленький, якщо на тобі стільки тіла. Скидай все, а то човен потоне, лиш ти тільки однією ногою ступиш до нього. Кинь також свої переможні вінки і похвали.
ДАМАСІЙ. Дивись, ось я вже дійсно голий і вагою не вище за інших мерців.
ГЕРМЕС. Так тобі буде краще, без твоєї ваги. Сідай до човна. А ти, Кратоне, кинь своє багатство, та ще і свою зніженість і розкіш; не бери з собою похоронних одягів і діянь предків, залиш і своє походження і славу, і якщо місто оголосило тебе колись благодійником, кинь і це; кинь також написи на твоїх зображеннях і не розповідай, який високий курган тобі спорудили: одна згадка про це може перевантажити човна.
КРАТОН. Що ж робити! Прийдеться все кинути, як це не сумно.
ГЕРМЕС. Це що таке? А ти для чого прийшов в повному озброєнні? Що означає цей трофей, який ти несеш?
ПОЛКОВОДЕЦЬ. Це значить, що я отримав перемогу, відзначився у битві, і за це місто мене вшанувало.
ГЕРМЕС. Залиш свій трофей на землі; в підземному світі панує мир, і твоя зброя там теж ні для чого не згодиться.
А хто ж цей, з таким поважним виглядом, такий гордий, ось цей, з піднятими бровами, заглиблений в роздуми? Яка довга борода!
МЕНІПП. Це філософ, Гермес, а вірніше – блазень і брехун. Звели йому зняти з себе все, і ти побачиш, скільки сміховинних речей сховано у нього під плащем.
ГЕРМЕС. Знімай спочатку свою поставу, а потім і все інше. О, Зевс! Скільки він приніс з собою вихваляння, скільки невігластва, бажання до сперечань, порожнього прагнення до популярності! Скільки підступних питань, хитрих міркувань, заплутаних досліджень! Та у нього і порожніх пустощів багато, і балачок чимало, і базікання, і дріб’язковості… Клянусь Зевсом, і золото є, і любов до насолоди, і безсоромність, і гнівливість, і розкіш, і зніженість. Я все це бачу, хоча ти і ретельно це приховуєш. Кидай все, і брехню теж, і зарозумілість, і впевненість в тому, що ти кращий за всіх інших. Якби ти увійшов з усією своєю поклажею, - навіть корабель на п’ятдесят весел не витримав би такої ваги!
ФІЛОСОФ. Раз ти наказуєш, я кину все це.
МЕНІПП. Гермес, йому б не завадило також зняти і свою бороду: вона, ти сам бачиш, важка і кудлата, в ній волосся вагою не менше чим на п’ять мін. (4)
ГЕРМЕС. Ти правий. Знімай бороду.
ФІЛОСОФ. Хто ж мені її відріже?
ГЕРМЕС. Поклади її на сходні, а Меніпп відрубає її сокирою.
МЕНІПП. Гермес, дай мені краще пилку: так буде забавніше.
ГЕРМЕС. Досить і сокири. Прекрасно! Тепер у тебе більш людський вигляд без цієї козлиної прикраси.
МЕНІПП. Чи не обрубати мені трішки ще і його брови?
ГЕРМЕС. Звичайно! Він їх підняв вище лоба; не знаю, проти чого він так насторожився. Це що таке? Ти ще й плачеш, негіднику, злякався перед смертю? Сідай до човна!
МЕНІПП. У нього під пахвою схована ще одна тяжка річ.
ГЕРМЕС. Що таке?
МЕНІПП. Лестощі, що принесли йому в житті велику користь.
ФІЛОСОФ. Тоді ти, Меніппе, кинь свою свободу духу і свободу розмов, кинь свою безтурботність, благородство і сміх: адже ніхто окрім тебе не сміється.
ГЕРМЕС. Навпаки, збережи їх: це все легкі речі, перевезти їх неважко. І вони навіть допоможуть переплисти нам озеро.
Ей ти, оратор! Кинь своє безкінечне красномовство, всі свої антитези і повторення, періоди і варваризми і взагалі весь вантаж своїх промов.
РИТОР. Дивись, ось я все кидаю.
ГЕРМЕС. Тепер все в порядку. Відв’язуй канати! Скоріше піднімай сходні! Підняти якоря, розкрити вітрила! Перевізнику, тримай кермо прямо! Пішли, - в добрий час!
Чого ж ви ревете, дурні, а особливо цей філософ, у якого тільки що відрубали бороду?
ФІЛОСОФ. Ах, Гермесе! Я думав, що душа безсмертна.
МЕНІПП. Бреше він! Зовсім не це його засмучує.
ГЕРМЕС. То що ж?
МЕНІПП. Він плаче, що не буде більше насолоджуватися розкішними обідами, що йому вже ніколи не вдасться тайком вийти із дому, закутавши голову плащем, і оббігати всі веселі доми від першого до останнього, а вранці не буде більше морочити молодь і отримувати гроші за свою мудрість; от що його засмучує.
ФІЛОСОФ. А ти, Меніпп, хіба не засмучений тим, що помер?
МЕНІПП. Чого ж мені засмучуватися. Коли я сам, без заклику, пішов назустріч смерті?
Але ми тут розмовляємо, а там, здається, чути якийсь крик; як нібито хтось кричить на землі.
ГЕРМЕС. Так, Меніпп, чути і не з одного місця. Одні зійшлися в народне зібрання і радіють і сміються, що Лампіх помер; дружину його оточили жінки, а його маленьких дітей хлопчаки закидають камінням. Другі в Сікіоні, хвалять ритора Діофанта за похоронну промову на честь ось цього Кратона. А там що? Клянусь Зевсом, це мати Дамасія з натовпом жінок, серед крику і стогонів, співає похоронну пісню. Тебе одного, Меніпп, ніхто не оплакує; один лиш ти спочиваєш спокійно.
МЕНІПП. О ні, скоро ти почуєш, як по мені жалібно завиють собаки, як ворони почнуть махати крилами, зібравшись мене ховати.
ГЕРМЕС. Ти прекрасна людина, Меніпп. Але ми вже причалили. Ідіть же ви на суд, прямо по оцій дорозі, а ми з перевізником повернемось, щоб переправити інших.
МЕНІПП. Щасливої дороги, Гермес. Пора й нам іти. Чого ви зволікаєте? Все одно нікому не уникнути суду; а покарання тут, кажуть, важкі: колеса, камені, шуліки. (5) Життя кожного проявиться ясно..
Примітки:
4)… п’ять мін…- біля 8 кілограмів.
5)… а покарання тут, кажуть, важкі: колеса, камені, шуліки…- Іксіон був засуджений до тортур колесуванням в царстві мертвих; Сізіф повинен був там вічно закочувати на високу гору важкого каменя, який кожного разу скочувався донизу; Прометей був живим прикований до скелі на Кавказі, і шуліка клював його печінку.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.