Олександр, Ганнібал, Мінос і Сципіон
діалоги в підземному царстві
ОЛЕКСАНДР. Я повинен займати перше місце: я доблесніший за тебе, лівійцю. (7)
ГАННІБАЛ. Ні, я це більше заслужив.
ОЛЕКСАНДР. Нехай Мінос нас розсудить.
МІНОС. Хто ви?
ОЛЕКСАНДР. Він – карфагенянин Ганнібал, а я – Олександр, син Філіппа.
МІНОС. Клянусь Зевсом, ви обидва знамениті. Про що ж ви сперечаєтесь?
ОЛЕКСАНДР. Про те, кому займати перше місце. Він говорить, що як полководець був кращим за мене, а я стверджую, та це і всім відомо, що я перевершив у воєнній справі не тільки його, але, можна навіть сказати, - усіх, хто був до мене.
МІНОС. Нехай кожен із вас говорить за себе. Ти, лівійцю, починай.
ГАННІБАЛ. Перебування тут принесло мені деяку користь, Мінос: я навчився гарно говорити грецькою мовою, так що він у цьому відношенні не може мене перевершити. Я стверджую, що більш за всіх гідні похвали ті, які, будучи спочатку зовсім незнатними, все-таки досягли великого значення власними силами, здобувши собі могутність і ставши гідними влади. Я з невеликим військом відправився до Іберії, спочатку в якості підлеглого мого брата; був визнаний найвідважнішим і удостоївся вищих почестей. Я підкорив кельтиберів, переміг західних галатів і, перейшовши високі гори, спустошив усю долину ріки По, руйнуючи багато міст, підкорив всю Італійську долину і дійшов до самого передмістя головного міста; тут за один день вбив стільки народу, що кільця загиблих міряв потім медіанами, (8) а із мертвих тіл вистроїв міст через ріку. І все це я звершив не називаючи себе сином Амона, не видаючи себе за бога, не розповідаючи про сновидіння своєї матері, а вважаючи себе простою людиною. Моїми противниками виступали найкращі полководці, і воювали проти мене найхоробріші воїни, не мідяни і вірмени, що втікали раніше ніж їх починали переслідувати, зразу ж віддаючи перемогу сміливій людині.
Олександр же, успадкував владу від батька, збільшив її і значно розширив за великого сприяння щасливого випадку. А коли отримав череду перемог і розбив цього негідника Дарія при Іссі і при Арбелах, почав відступати від звичаїв своїх батьків: заставляв людей падати перед собою ниць, перейняв перський спосіб життя, почав на банкетах убивати своїх друзів і засуджувати до смерті. Я, навпаки, правив своєю вітчизною, не підносячись над простими громадянами. Коли вороги з великим флотом напали на Лівію, мої співгромадяни відкликали мене назад; я негайно виконав їхню волю, склав з себе владу і, піддавшись суду, спокійно і твердо все переніс. Все це я звершив, будучи варваром, не скуштувавши еллінської освіченості, не повторюючи постійно, як він, віршів Гомера, не отримавши виховання під керівництвом софіста Арістотеля, але слідуючи тільки одній благородній природі. Ось, чому я стверджую, що вище за Олександра. Якщо ж він, здається красивішим, тому що одяг на голову діадему, що, можливо, і викликає повагу в македонянах, то через це він не повинен здаватися краще благородного мужа, великого вождя, зобов’язаного успіхами більше своїм здібностям, чим щастю.
МІНОС. Він сказав свою промову в дуже гідних виразах, зовсім не так, як можна було очікувати від лівійця. Що ж ти, Олександре, скажеш на це?
ОЛЕКСАНДР. Варто було б нічого не відповідати такому нахабі: достатньо і одної слави, щоби ти, Мінос, знав, яким я був царем і яким він – розбійником. Але я все-таки скажу, щоб ти бачив, яка між нами різниця. Я був зовсім ще молодим, коли взяв на себе справу управління державою, отримавши в свої руки владу над країною, повної смут. Я, перш за все відомстив убивцям мого батька, а потім привів Елладу в трепет зруйнуванням Фів і був вибраний еллінським вождем. Я не задовольнився владою над Македонією в тих межах, в яких залишив мені її батько, але, пробігши думкою через всю землю, вирішив, що буде жахливим, якщо я не оволодію всіма країнами. І от, з невеликим військом я вторгся в Азію, отримав велику перемогу при Граніку, підкорив Лідію, Іонію і Фрігію, завоював взагалі все, що було на моєму шляху, і прийшов до Ісси, де мене чекав Дарій з незчисленним військом.
Що було далі, Мінос, ви самі знаєте: пам’ятаєте, скільки мерців я вам прислав за один день; перевізник говорить, що для них не хватало човна, і багато хто з них переправлялися на плотах, зроблених власними руками. Все це звершив я, сам в перших рядах піддаючись небезпекам, не боячись ран. Не буду розповідати про те, що було при Тірі і при Арбелах, - нагадаю тільки, що я дійшов до самої Індії, Океан зробив кордоном моєї держави, взяв у полон індійських слонів, підкорив Пора; і скіфів, з якими не так легко справитись, я теж переміг в кінній битві, переправившись через Танаїс. Все життя я робив добро друзям і карав ворогів. Те, що люди вважали мене богом, їм можна пробачити: недивно, що, дивлячись на велич моїх подвигів, вони могли навіть дещо подібне подумати і про мене.
Добавлю ще, що я помер на царському престолі, а він – у вигнанні у віфінця Пруссія, цілком це заслуживши своєю підступністю та жорстокістю. Я не буду говорити про те, яким чином він підкорив Італію: не силою, а брехнею, клятвовідступництвом і обманом, нічого не звершивши чесно і відкрито. Він мене попрікав моєю розкішшю, забувши, мабуть, яке життя він сам, муж, гідний здивування, вів у Капуї в оточенні гетер, серед насолод, випустивши з уваги найсприятливіші випадки війни. Якби мені Захід не здавався зовсім нікчемним і я не звернув увагу на Схід, що було б великим у моїх подвигах, в підкоренні Італії без ніякого кровопролиття, у підпорядкуванні собі Лівії і всієї області до Гайдерської затоки? Але ці країни здавались мені не вартими воєнних зусиль: адже вони вже тоді боялись мене і визнавали своїм господарем, Я скінчив. Суди, Мінос: я не все сказав, але з багато чого і цього достатньо.
СЦИПІОН. Спочатку вислухай, що я скажу.
МІНОС. Ти хто люб’язний? Звідкіля ти?
СЦМПІОН. Італієць Сципіон, що підкорив Карфаген і перемігший лівійців у великих битвах.
МІНОС. Що ж ти хочеш сказати?
СЦИПІОН. Те, що я нижче Олександра, але вище за Ганнібала, якого переміг, переслідував і змусив ганебно тікати. Хіба він не зухвалий, суперничаючи з Олександром, з яким навіть я, Сципіон, його переможець, не смію себе порівнювати?
МІНОС. Клянусь Зевсом, ти говориш розумно, Сципіон. Отже, перше місце я присуджую Олександру, друге – тобі, а третє хай вже займає Ганнібал: і він теж гідний поваги.
ПРИМІТКИ:
7)…лівієць…- Ганнібал, карфагенський полководець (III –II ст. до н.е.); Африка в ті часи називалась Лівією.
5) …медімн…- грецька міра сипучих тіл, приблизно рівна 59 літрам.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
