Діоген і Олександр
діалоги в підземному царстві
ДІОГЕН. О, що це, Олександр? І ти помер, як усі?
ОЛЕКСАНДР. Як бачиш, Діоген. Що ж у цьому дивного, якщо я, будучи людиною, помер?
ДІОГЕН. Так, значить, Аммон збрехав, говорячи, що ти – його син, а насправді ти син Філіппа?
ОЛЕКСАНДР. Очевидно, Філіппа: будучи сином Аммона, я б не помер.
ДІОГЕН. Але ж і про Олімпіаду розказують щось схоже: начебто вона бачила на своєму ложі дракона, який зійшовся з нею, і от від нього, говорять, вона і народила, а Філіпп дав себе обдурити, думаючи, що ти його син.
ОЛЕКСАНДР. І я теж чув про це, але тепер бачу, що і мати і віщуни Аммона розповідали нісенітниці.
ДІОГЕН. Однак їхня брехня згодилася тобі для твоїх справ: багато хто тремтів перед тобою, вважаючи тебе богом.
Але скажи мені, кому ти залишив свою величезну державу?
ОЛЕКСАНДР. Сам не знаю, Діоген, я не встиг на цей рахунок розпорядитися; тільки, помираючи, передав моє кільце Пердиці, більше нічого. Але чого ж ти смієшся, Діоген?
ДІОГЕН. Я згадав, як ставилась до тебе Еллада, як тобі лестили елліни, лиш тільки ти отримав владу, - вибрали тебе своїм покровителем і вождем проти варварів, а деякі навіть зараховували тебе до сонму дванадцяти богів, будували тобі храми і приносили жертви, як сину дракона.
Але скажи мені, де тебе македоняни поховали?
ОЛЕКМАНДР. Поки що я лежу у Вавілоні, вже тридцятий день, але начальник моєї охорони, Птолемей, обіцяв, як тільки покінчить із заворушеннями, що виникли після моєї смерті, перевезти мене до Єгипту і там поховає, щоб я, таким чином став одним із єгипетських богів.
ДІОГЕН. Як мені не сміятися, Олександре, бачачи, що ти навіть у пеклі не порозумнішав і думаєш зробитися Анубісом чи Осирісом? Кинь ці думки, божественний; хто одного разу переплив на цей бік озера і проник до підземного царства, тому більше не можна повернутися. Адже Еак дуже уважний, та і з Кербером не так легко справитись.
Мені було б приємно дізнатися, як ти себе почуваєш, коли згадуєш, яке блаженство ти полишив на землі, всіляких охоронців, сторожу, сатрапів, скільки золота, і народи, що боготворили тебе, і Вавилон, і Бактри, і великих звірів, і почесті, і славу, і урочисті виїзди в білій діадемі на голові і пурпуровому одязі. Хіба тобі не болить, коли ти все це згадуєш? Що ж ти плачеш, ах ти, дурнику! Навіть цьому не навчив тебе мудрець Арістотель – не вважати вічними дари долі?
ОЛЕКСАНДР. Мудрець? Він гірший за всіх підлесників! Дозволь вже мені знати все, що стосується Арістотеля, чого він вимагав від мене, чому навчав мене, як він зловживав моєю любов’ю до науки, підлещуючись до мене і вихваляючи мене то за красу, яку він називав частиною добра, то за мої діяння, то за багатство; він доказував, що багатство – теж благо, щоб йому, таким чином, не було соромно приймати подарунки. Справжній блазень і комедіант! Все, що дала мені його мудрість, - це сумувати, наче за найбільшим благом, за всім тим, що ти ось зараз перерахував.
ДІОГЕН. Знаєш, що зробити? Я пораджу тобі ліки проти суму. Так як у нас тут не росте чемериця, що є ліками проти безумства, тобі не лишається нічого іншого, як пити великими ковтками воду із Лети. – пити і знову пити, як можна частіш: таким чином, ти перестанеш сумувати за Аристотелевими благами. Але дивись: Кліт і Каллісфен і з ними цілий натовп, всі біжать сюди, хочуть тебе розтерзати і помститися за те, що ти з ними зробив. Втікай же скоріше по іншій дорозі і частіше, пий воду Лети, (9) як я тобі і порадив.
ПРИМІТКА:
9)… і частіш, пий воду Лети…- щоб забути скоєні злочини, так як, згідно переказу, вода Лети, ріки в підземному царстві, приносила забуття.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.