14.09.2023 21:13
для всіх
84
    
  2 | 2  
 © Гончар Олесь

Як Дев`ятий водив добровольців студбату в атаку

Людина і зброя - 24

з рубрики / циклу «Хороший, поганий, злий»

- Встать! Струнко! - гаркнув десь при вході знадвору Гладун, і всі, хто був у цей момент на КП, посхоплювались і, виструнчившись, звернули погляди до входу. Останнім у підвалі підхопився майор Краснопольський з перележаною під час сну щокою.

По кам`яних східцях, що вели до підвалу, спускався Дев`ятий. Кремезний, широкоплечий, з вольовим маслакуватим обличчям, що було місцями у плямах рум`янцю, як ото буває обпалене морозом. Незважаючи на спеку, на ньому була шкіряна куртка нарозхрист, з-під неї на гімнастьорці виднівся міцно загвинчений орден Червоного Прапора; всі знали - той орден у Дев`ятого за фінську. Віком він був значно молодший за командира студбату Краснопольського, старого вояку, учасника громадянської, якого тільки війна після тиші військової кафедри поставила на командування курсантським батальйоном одначе різниця у вікові, видно, на цей раз для Дев`ятого не існувала. Влучивши очима Краснопольського, що виструнчився перед ним, сивий і закошланий після сну, з рубцем від чиєїсь шинелі на щоці, Дев`ятий безцеремонне накинувсь на нього:

- Спите? Інші воюють, а ви рухтите?

Можна було б йому заперечити, що командир студбату приліг всього на годину після безсонної ночі і що попереду в нього мала бути знов безсонна ніч, однак сказати про це Дев`ятому - означало б викликати ще більшу бурю гніву і лайки, і тому ніхто про це не заїкнувся.

Пройшовши до щілини вікна, що виходило на річку, Дев`ятий виглянув туди, запитав, чи не повернулася розвідка.

- Розвідки ще нема, - сказав комісар Лещенко, - але завдання, гадаємо, виконано.

- Ви все гадаєте. Які підстави?

- Тільки що ми чули звідти великої сили вибух.

- Е, до чорта тепер всяких вибухів, - махнув рукою Дев`ятий, одходячи від вікна, і тим нетерплячим різким рухом мовби одразу відкинув розвідників кудись у минуле, перевів у розряд тих, про яких більше не говорять.

Наступ! Перейти в наступ! - про це він заговорив, широко крокуючи по підвалу, і це, видно, зараз володіло всіма його думками, сюди була спрямована і вся його бурхаюча енергія.

Наказав негайно викликати сюди на КП командирів рот і політруків, він сам пояснить їм завдання, підніме їхній бойовий дух. Ходив з кутка в куток, як лев, у цій кам`яній клітці КП і все тлумачив Краснопольському, що не такий чорт страшний, як його малюють, що там, за річкою, їх як кіт наплакав, а коли командири та політруки один по одному посходились, заповнивши підвал, могутній голос Дев`ятого залунав ще дужче, а сірі скалки його очей, глибоко запалих під надбрівними кістками, збуджено розблищалися, ніби вже бачили довкола себе вировище бою і повержених ворогів. Так! Він переходить зараз на цій ділянці в наступ. Наказує негайно готувати атаку! За його даними, ворог відтягує звідси сили, може, там, за річкою, взагалі вже нікого нема, а ми тут, як ховрахи, зарилися в землю і тільки прислухаємось, як гоготить на інших ділянках фронту війна. Він уже розмахував картою, вихопленою з планшета, тикав пальцем на якісь пункти: захопимо цей, захопимо той, до вечора і той розпроклятий залізничний міст уже буде в наших руках, втрати якого нам досі не може простити старший хазяїн. Запалюючи інших, він розпалювався й сам, видно було, як душа його щиро жадає атаки, бою.

Спартак дивився на нього захоплено. Отаких би нам більше! Прощав йому і брутальність, і гарячковість, і навіть мордобій, до якого, як чув він, Дев`ятий іноді вдається, все прощав йому за оцю залізну волю, жадобу кинутись на ворога, зім`яти його, перемогти.

- У вас там хто біля переправи? - звернувся Дев`ятий до Краснопольського.

- Третя курсантська.

- От і підніміть її для початку.

Краснопольський спробував був заперечити, що зараз, мовляв, не такий уже вдалий час для атаки, до того ж без артпідготовки, серед білого дня, - може б, краще спробувати атаку нічну, щоб запобігти зайвих втрат, але все це не похитнуло Дев`ятого в його намірі.

- А ви ж думали як? - присікався він до майора. - Війна - і щоб без втрат? З моїх ось що залишилось, а ви над своїми все тремтите?

З самого прибуття сюди майор Краснопольський, як і його друг комісар Лещенко, відчули незрозумілу неприязнь до себе і до свого батальйону з боку цієї людини, якій тепер належить влада розпоряджатися ними, їхньою долею.

«А ми що - гірші?» - це було перше, що почули вони від Дев`ятого, коли він дізнався, що в його підлеглість передається батальйон студентів-добровольців. Дев`ятому чомусь здалося, що командування студбату претендує на якесь особливе, винятково бережне ставлення до своїх вихованців, бо все ж це, мовляв, люди, які ще вчора сиділи за студентською лавою, а тепер ось з власної волі змінили затишок аудиторії на фронтовий окоп. До того ж все це були курсанти, без трьох днів не політруки та не комісари, і хоч насправді ні про які привілеї вони й не думали, але Дев`ятий, сам приписавши їм це, вважав своїм обов`язком швидше переламати в них цей дух винятковості, нещадно піддати їх гартові і тим випробуванням, яких уже зазнали його кадровики.

В боях, тяжких, кровопролитних, Дев`ятий втратив на шляхах відступу більшу половину довіреного йому особового складу. Зазначаючи з перших днів війни ударів моторизованих частин ворога, зубами хапаючись за кожен рубіж, він не щадив своїх людей, не щадив ні самого себе, ні найближчих помічників, а цих мусить жаліти?

- Хто поведе?

Майора Краснопольського і комісара Лещенка, які тут же виявили згоду, він мовби й не почув, одвернувся від них, командира роти - літнього вузькогрудого лейтенанта з чугуївських - він теж пропустив, аж поки погляд його не впав на Павлущенка, що, виструнчившись в кутку, весь час дивився на Дев`ятого захопленим поглядом.

- Ви хто?

- Комсорг, товаришу підполковник.

- От ви, комсорг, і очолите.

- Єсть! - відповів Спартак, бліднучи.

Гладун, що принишк біля виходу, видно, молив зараз усіх богів щоб, пронесло мимо нього цю чашу. Але не пронесло.

- А ви, старший сержант? Де ваша гвинтівка? - крикнув на нього Дев`ятий. - Щось багато вас тут тиняється без діла! В атаку теж!

За кілька хвилин Дев`ятий з револьвером у руці вже стояв на самій спеці під стіною облущеного снарядами будинку біля шосе, яке недалеко попереду переходило в дерев`яний настил мосту, перекинутого через Рось. Комісар Лещенко та комбат теж стояли тут, стежачи разом з Дев`ятим, як з картопель, з окопів, з садків виповзають бійці третьої роти, скупчуючись в кюветах шосе для атаки, їхні каски вже густо зеленіли, поблискуючи по кюветах, мов достигаючі кавуни.

Перед самою атакою Дев`ятому доповіли, що прибуло поповнення.

- Де воно? - крикнув він на підстаркуватого, з землистим обличчям лейтенанта, який доповідав йому про це.

- У садках он. Ще й окопатися не встигли. В глибині садків цілими купами сиділи попід деревами новоприбулі, десь там була кухня, і в декого в руках уже димились маслаки з гарячого, щойно відвареного м`яса.

- Тільки прийшли - і жерти? Сюди їх!

Лейтенант на мить зам`явся.

- Це здебільшого приписники, колгоспники київські, щойно з військкоматів… В багатьох ще й гвинтівок нема.

- Гвинтівки добудуть! Зброю в бою добувають, ясно? Сюди їх!

Коли лейтенант потрюхикав виконувати наказ. Дев`ятий, обернувшись до Лещенка та Краснопольського, кинув їм, як докір:

- Бачите, скільки резервів? Людські резерви у нас невичерпні, їх тільки розворуши!

Незабаром пригинаючись в кюветах шосе, до студбатівців уже наближалися цілими групами поповненні, здивовані, оторопіло роззиралися на боки, довірливі, слухняні.

В того гвинтівка в руці, в того граната, а в того й зовсім нічого нема, крім гарячого, щойно одержаного з польової кухні маслака, що він його й тут на ходу обгризає.

- Вперед! В атаку! - гукнув Дев`ятий, коли людей уже було повно в кюветах.

Бійці один по одному повільно почали підводитись, рушаючи кюветом до мосту. Попереду твердою ходою ішли командир роти і Спартак Павлущенко.

Тиша гарячого літа окутувала верби за Россю, жодного пострілу звідти; здавалось, і справді там нічого нема, в тих зелених берегах, і що війна - це тільки мара, безглузда вигадка чиясь, і про реальність її нагадував лише тяжкий нудотний сморід з мосту, де під палаючим промінням сонця розкладалися трупи вбитих.

Наближаючись до мосту, передні спершу пригиналися, ждучи, що противник ось-ось відкриє по них вогонь, але там все було тихо, і передні, осмілівши, випростались і вже в повний зріст натовпом кинулись на дерев`яний настил подірявленого снарядами, але ще міцного мосту. Затаївши подих, стежили за ними з окопів бійці. Вже перші атакуючі наближались до тих трупних куп, що видніли по мосту, коли з протилежного берега зненацька сіконув по них довгою заливистою чергою кулемет.

Міст, видно, був добре пристріляний: з верб справа і зліва озвалися кулемети, взялися люто сікти по мосту перехресним вогнем, на шосе грякнули по каменю перші міни.

Звідси, з-під будинку, де стояв Дев`ятий, видно було, як захлинулась атака: видно, як падають на мосту атакуючі, а ті, що встигли перебігти на той бік, скочуються попід мостом униз, плигають у воду, рятуючись від шквального вогню. Пальба, лемент, кров на поранених… Дев`ятий мовби цього всього не бачив, а ловив своїм зором лише тих, які ще не встигли побувати на мосту, які ще були живі й непоранені і щулилися по кюветах, чекаючи команди. Вони, видно, ждали, що Дев`ятий відмінить атаку, заверне всіх назад, а він, мовби знесамовитівши, забувши всі інші слова, крім слова «вперед!», все шпурляв їм це слово.

- Вперед! Вперед! - вимахуючи револьвером, кидав він в гущу атакуючих, мов заклинання.

«Для чого це? Кому потрібна ця безглузда атака?» - стоячи біля Дев`ятого, ледве стримував себе комісар Лещенко. Серце йому обливалося кров`ю від того, що робилося на мосту. Гнати їх туди - це тільки губити й губити… Аж сюди чути, як там кричать поранені, видно як кидаються вони у воду, рятуючись від куль та осколків, як то тут, то там вибираються закривавлені з прибережних заростей уже назад, на берег.

- Вперед! Вперед! - не вгамовується Дев`ятий, ніби поставивши собі за мету будь-що домогтися, щоб усі до єдиного побували на мосту, пройшли оте диявольське хрещення.

- Та що ж ви робите? - не стримавшись, закричав Лещенко. - Припиніть цю м`ясорубку!

Дев`ятий, озирнувшись, обдав його невидячим, помутнілим поглядом. Понурив голову. Потім звернувся до Краснопольського:

- Що, будем кінчати?

Краснопольський промовчав, а Лещенко відповів різко:

- Цього не треба було й починати.

- Відставити атаку, - кинув Дев`ятий упалим голосом і, запхнувши револьвер у кобуру, неквапом побрів у глибину садка, мовби не чуючи куль, що цьвохкали над ним у листі, глухий до мін, що люто грякали на шосе.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.09.2023 12:22  Борис Костинський => © 

Дуже добре пам`ятаю, як колишній учасник Другої світової війни - викладач музики та співів Борис Іванович Жалдак розказував нам під час одного уроку, що участь США та Великобританії у війні була "абсолютно ніякою", бо їхні втрати, в порівняні з втратами Червоної армії, були "смішними". Тоді я ще не мав можливості долучитися до масиву РЕАЛЬНОЇ історичної інформації, тому не міг нічого цьому вчителю заперечити, але знав від бабусі, що американська тушонка та одяг, котрий розподіляли серед біженців в евакуації на Алтаї, були дуже гарними та корисними. На це Борис Іванович зауважив, що ото і була єдина користь для СРСР від союзників...

Позавчора я дивився черговий блискучий виступ воєнного спеца та аналітика полковника Петра Черника, де він прокоментував недавню фразу якогось російського депутата Держдуми, котрий виголосив, що РУСКІЄ ІМЄЮТ ОДНУ УНІКАЛЬНУЮ ОСОБЄННОСТЬ - ОНІ ЛЄГКО УМІРАЮТ. Петро Черник наголосив, що це абсолютна правда - Росія може знищити на фронті НЕОБМЕЖЕНУ кількість мобілізованих і російське суспільство це сприйме без ніяких емоцій... Від себе додам, що культ смерті в СРСР був, фактично, найголовнішим напрямком виховання "савєцкіх людєй". Більшовики в центрах всіх міст влаштовували міні-кладовища. Центр "сєрца Савєцкой Родіни" - Москви на кладовище перетворили ще на самому початку більшовицької історії. Такого більше нема ніде в світі. Моє рідне містечко - Остер, що на Чернігівщині, має поховання більшовиків у двох міських парках. Себто, фактично, весь центр маленького містечка - кладовище. Але дивним є той факт, що геть усі мешканці Остра сприймають це спокійно і ніхто ніколи не казав, що ховати людей аби де - порушення віковічних людських норм. Коли приїздив до Остра з Америки, то був просто вражений тим, що майже в усіх крамницях продають товари для похоронних потреб. Навіть в одній крамниці побачив, виставлені для продажу, труни. Нічого подібного в США я ніде не бачив - все, що стосується поховання, закрито від очей людей у похоронних домах. Все це я кажу до того, що москалі заразили культом смерті і українців, в котрих в ментальності за роки поневолення, теж відбулися дуже негативні зсуви в бік некрофілії.