Знаєш, брате?
«Знаєш, брате, мрію маю, таки да…
Щоб війна оця скінчилася, як сон…
Тут – князівство московитів. Там – орда…
Каска світла, миротворчий батальйон…
І тихенько, крізь кордон, не на виду,
На князівство я б орду пускав за мзду…»
Так полегшували душу два бійці,
Артнальоту дожидаючи кінця,
У обох – розводдя гарі на лиці,
І скорботно-добрі очі із лиця…
Нігті, зірвані до крові об бетон,
І «ніхто, крім нас» – на всіх один закон…
Тут почули танків рев і крики «мать»,
Град затих і перестав бетон літать…
Двоє нехотя оперлись на стволи:
«Встаємо, бо ці ізнов на смерть пішли!
Брате, вір – часи розділення прийдуть
В Московію і Казанськую орду…»
І пішла у танець мушка… Ой, пішла –
Коломийка на розпечення ствола…
Рвались бомби, в порох кришачи бетон,
Але смерть змагав на всіх один закон…
Між атаками брат брату прокричав:
«Я б ординців
і задурно пропускав!»
м. Туркменабат, Туркменистан, 20.12.2014
