Сага про Гіслі
частина XIIВестейн їде до Яструбиної Долини
Був чоловік на ім’я Торвард. Він жив на хуторі Бугор. Двоє його людей посварилися через якусь роботу, почали битися косами і поранили один одного. Вестейн під’їжджає і мирить їх, так що обоє залишаються задоволеними. Потім він спускається до Фіорду Дюрі і з ним два норвежця.
Між тим, приїхавши на хутір Під Конем, Хальвар і Хавард узнають, що Вестейн, виявляється, вже від’їхав. Скачуть вони щосили назад. І, під’їхавши до Мошистих Полів, бачать: скачуть люди посеред долини, але їх розділяє бугор. Ось вони скачуть у Ведмежу Долину – і тільки-но під’їжджають до Укосу Арнкеля, як обидві їх коняки здохли. Тоді, залишивши коней, вони біжать і кричать. Тут Вестейн з людьми чує їх, - а вони вже виїхали на Ягнячий Перевал, - і чекає, поки ті не прибігли зі своєю звісткою. Дістали вони і монету, яку Гіслі послав Вестейну. Вестейн виймає із кошеля другу половинку і при погляді на неї сильно червоніє.
- Ви кажете чисту правду, - говорить він, - і я би повернув назад, якби ви мене догнали трохи раніше. Але тепер всі води течуть до Фіорда Дюрі, і я поскачу туди ж, та й тягне мене туди. Норвежці нехай повертають назад, ви ж сідайте в човна і сповістіть Гіслі і моїй сестрі, що я їду до них.
Вони повертаються додому і все розповідають Гіслі. Він відповідає:
- Значить, так тому й бути.
Вестейн їде в Ягнячу Долину до своєї родички Лути. Вона перевозить його через фіорд і говорить йому:
- Вестейн, будь обережним. Це тобі знадобиться.
Вона перевезла його до Пісків Тінгу. Там жив чоловік на ймення Торвальд Іскра. Вестейн іде до нього, і Торвальд дозволяє йому взяти свого коня. Ось скаче він далі видзвонюючи вуздечкою Торвальда, а сідло і підпруга у нього свої. Торвальд проводжає Вестейна до Піщаного Устя і говорить, що готовий їхати з ним навіть до самого хутора Гіслі. Але той сказав, що це ні до чого.
- Багато чого змінилося в Яструбиній Долині, - сказав Торвальд, - і будь обережним.
На цьому вони розходяться. Ось скаче Вестейн до самої Яструбиної Долини. Погода була ясною, і світив місяць. Біля Торгрімового двору двоє заганяли худобу, Гейрмунд і жінка на ім’я Раннвейг. Вона прив’язує корів у хліві, а він гонить їх до неї. І от, проїжджаючи через луг, Вестейн зустрів Гейрмунда. Гейрмунд сказав:
- Не заїзди сюди в Морське Житло, а відправляйся прямо до Гіслі, та дивись, будь обережним.
А Раннвейг вийшла з хліву, і чоловік їй видався як начебто знайомим. І загнавши худобу, вони засперечались, хто б це міг бути, і йдуть, перемовляючись, додому. Торгрім зі своїми людьми сидів біля вогню, і питає Торгрім, чи не попадався їм на очі такий чоловік, і ще питає, про що у них суперечка.
- Здається мені, що я пізнала Вестейна, який сюди повернувся, - сказала Раннвейг. – На ньому був синій плащ, в руці спис, і він скакав, видзвонюючи вуздечкою.
- А що ти скажеш на це, Гейрмунд?
- Та я погано роздивився. Але я подумав, що це робітник Енунда з Середньої Долини, у нього був плащ Гіслі, а збруя Енунда і в руках острога.
- Хтось із вас бреше, - сказав Торгрім, - сходи-но до Пагорбу, Раннвейг і узнай що там відбувається.
Ось відправилась вона і підійшла до дверей якраз, коли гості зійшлися банкетувать. Гіслі стояв у дверях, і привітавшись з нею, запросив її зайти. Вона сказала, що їй треба додому. – «але я б хотіла побачити дівчинку Гудрід».
Гіслі кличе Гудрід, але її не було.
- Де ж Ауд, твоя дружина? – спитала Раннвейг.
- Ось вона, - говорить Гіслі.
Ауд виходить і питає, що їй потрібно. Та відповіла, що, так, мовляв, майже нічого, але так нічого толком і не сказала. Гіслі сказав, що одне із двох: або хай остається, або йде додому. Вона пішла додому і була ще дурнішою ніж раніше, якщо тільки це можливо, і не змогла розповісти нічого нового.
А зранку Вестейну принесли два тюка з товаром: їх тоді взяли брати Хальвард і Хавард. Він достав звідтіля шматок шпалерної тканини довжиною в шістдесят сажень і головне покривало довжиною в двадцять ліктів з трьома парчевими полосами на всю довжину, а ще три таза для вмивання, прикрашені золотом. Він все це виклав і подарував своїй сестрі, Гіслі і побратиму своєму Торкелю, якщо той захоче прийняти подарунок.
Гіслі йде з обома Торкелями до Морського Житла до свого брата Торкеля. Розповідає Гіслі, що повернувся Вестейн і привіз їм обом дорогі подарунки. Він показує їх і просить Торкеля взяти, що він забажає.
Торкель відповідає:
- І все ж було б доречніше, якби ти один взяв все це, я ж не хочу приймати подарунків. Малоймовірно, що я зможу віддячити Вестейна.
І він на відріз від них відмовився. Ось іде Гіслі додому, і здається йому, що все йде одне до одного.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ісландія, X ст. н. е.