04.02.2024 12:02
для всіх
20
    
  - | -  
 © April

Пробудження

Пробудження Частини 4-5, езотерич.фентезі

Частина 4-а


- Коханий, що з тобою?! Будь ласка, прокинься, розплющ очі... ну ж бо! "Швидка" вже їде, потерпи... Як допомогти?! - волала до мене сидячи біля краю дивана заплакана дружина.


Побачивши, що мої очі розплющилися, вона, вже не чекаючи відповіді хоча б на одне з питань, на радощах стрімко обійняла мене.

- Ти дуже довго не приходив до тями! Такого ще не було! - почала вона.

- Усе досить - негайно в лікарню! Я ж казала тобі, не жартуй, це все дуже серйозно...


У двері подзвонили й дружина, згадавши про виклик "швидкої", поспішила відчинити.


Дізнавшись, що я "повернувся" і мені вже краще, бригада вже спокійно, без метушні перейшла до свого стандартного протоколу обстеження. На подив у цієї зміни навіть виявився кардіограф, і показуючи "зразки сучасної медицини", вони вже за кілька хвилин оголосили вердикт приладу.

- Цього разу все набагато серйозніше, - проговорила лікарка, показавши мені якісь криві на роздрукованому графіку, і наполегливо порадила їхати з ними в стаціонар.


Але почувши від мене несподівану відмову і, піднявши від подиву брови, змусила мене десь розписатися. Поки ми з дружиною тихо з`ясовували стосунки через мою відмову їхати, лікарка дописала рекомендації та, формально побажавши "одужуйте", пішла на вихід.


Схожі некеровані стрибки тиску в парі з сильною аритмією траплялися й раніше. Кілька разів стурбована цим дружина, без мого відома навіть викликала невідкладну допомогу. Я, звичайно ж, не гнівався, намагаючись уявити, як би поводився сам, якби опинився на її місці. На відміну від попередніх, цей напад тривав довше і завдав мені набагато більше клопоту. Мій стан навіть зараз, коли криза майже минула, був значно гіршим, ніж у минулі рази.


На тлі того, що сталося, мене почали долати нехороші передчуття, - спонукувані, мабуть, інтуїцією, що прокинулася, - які свідчили про нову, більш відчутну загрозу життю.


Крім проблеми з нападом, що навалилася на мене зараз, переді мною стояло ще одне важливе питання, яке виникло після "повернення", - ділитися з Настею подіями сну чи захистити її від цієї непростої інформації?


Дружина, все ще переймаючись моєю відмовою від лікарні, насупившись, пішла на кухню, залишивши мене на деякий час сам на сам зі своєю "думкою-мішалкою".


Попри її образу, я поки що не став як виправдання розповідати їй про нічні "сюжети" і зосередився на відновленні деталей сну. Крім неординарності та важливості подій, що відбулися в ньому, у мене були також припущення, що він якось пов`язаний із черговим приступом, і я хотів знайти цей взаємозв`язок.


На подив моя нічна пам`ять цього разу не давала збоїв, і я згадав дивний сон до дрібниць. Було відчуття, що я залишався пов`язаним із ним якоюсь незримою ниткою і міг прокручувати його події так повільно, як мені хотілося би. Я занурився настільки глибоко в процес, що навіть не помітив, як дружина, повернувшись із кухні, сіла поруч і дивиться на мене з відкритим ротом.

- Тобі що знову погано?! - почала вона.

- Я не злюся, ти не думай... я просто хвилююся за тебе, ось і пішла на кухню. А коли зайшла... - вона задумалася, ніби підбираючи слова. - У тебе був такий погляд, якого я ніколи ще не бачила. Ти був і тут, і ніби десь іще дуже далеко...


Я мовчав, не знаючи, як краще реагувати. Вона тим часом продовжувала:

- Ти навіть не помітив, як я зайшла і сіла поруч... - чомусь тихо, майже змовницьки додала вона.


- Може, ти щось приховуєш? У тебе проблеми?! - з її, вже неабияк червоних очей, з`явилися нові сльозинки.


Дотримуючись обраної тактики, я щось швидко пробурмотів у відповідь. Але зробив це дуже м`яко, виявляючи при цьому максимальну жалість до її почуттів. Мовляв, сам не розумію, що зі мною; можливо, наслідки нападу; але що точно проблем у мене ніяких (окрім як зі здоров`ям) зараз немає. І додав, що мені б добре зараз годинку поспати.

- Звісно - звісно, поспи! А я поки що піду в чергову аптеку, куплю ліки...

- Може хочеш поїсти? Або чаю з м`ятою, як ти полюбляєш?

- Ні, не хвилюйся, дякую! Мені поки що цілком вистачить цієї склянки води.

- Все буде добре, ось побачиш. Мені й так уже на багато легше - додав я, намагаючись ще більше її заспокоїти.


Потім, коли я почув, як за Настею тихо зачинилися вхідні двері, я знову занурився у свої думки...


Із різноманіття подій сну я зрештою сконцентрувався на кількох моментах.


Хто б не був старий, він знає набагато більше, ніж може знати звичайна людина, і з погляду езотерики, це цілком можливо. Але тоді що з себе представляє сутність у його тілі (аватарі)? Хто вона на тонкому плані, у тій моїй не матеріальній реальності? Який її задум і чого мені чекати від її проєкції в цьому сні - старця?!


Далі... Його паси рукою насправді допомагали мені в процесі діалогу, і можливо, навіть відтягували початок нападу. Отже - він, найімовірніше, знав і про мої проблеми з серцем!


І найважливіша деталь, яку я поки що ніяк не міг прокоментувати - це його слова "у нас мало часу"... Чому "мало"? - невже розгадка цієї фрази пов`язана з моєю занедбаною хворобою? І що тоді?


Мій стомлений мозок все ще продовжував ланцюжок логічних міркувань, намагаючись відповісти на поставлені ним же запитання. Але в якийсь момент моя свідомість почала плутатися, втрачаючи ясність і нарешті здалася на ласку Морфею...


Щоправда, капітуляцією це назвати було важко - ще до входу у володіння бога сну я зрозумів, що сам прагну нової зустрічі зі своїм мудрецем. У діалозі з ним я дуже сподівався знайти відповіді на питання, що постали переді мною. Уявивши це як свій чіткий намір, я ступив на територію сну...


- Як же сильно я змінився всього за кілька годин!...



Частина 5-а.

... Я опинився в тому ж місці, де і під час першої зустрічі зі старцем. Але зрозумів це не одразу, бо тепер це була ніч і розгледіти деталі я зміг лише з часом, звикнувши до місячного світла. Світло цього місяця було на багато сильнішим, але водночас і холоднішим за звичайне, до якого ми звикли, і давало змогу бачити навіть дуже віддалені предмети.


Але навіть уважно озирнувшись, я не побачив головного. Старця ніде не було! І це мене насторожило... І в цю ж мить мене пройняло холодним, майже крижаним вітром, який швидко проникав під мій легкий одяг, покривав шкіру мурашками. Слідом за ним я відчув моторошний сторонній погляд, що пронизував мене.


Я ніколи не вважав себе сміливцем, але зараз, - рухомий невідомою мені рішучістю, - я швидко, майже з викликом повернувся в його бік. Однак крім сірої хмаринки туману, що безглуздо притулилася до узлісся, я нічого не побачив. Але я був впевнений, що відчуття мене не підводять.


Щось раптом штовхнуло мене зсередини, і я, несподівано для себе, вимовив на весь голос:

- Хто б ти не був, проявися в істинному світі Творця! - Мій язик, керований явно не мною, повторив це тричі!!! Впиратися було марно: я майже не керував собою, не впливав на події, а ніби спостерігав за усім збоку.


Туман біля лісу вмить розвіявся, оголивши якусь сутність із величезними крилами. Позбувшись укриття і, мабуть, не очікуючи такого перебігу подій, вона швидко злетіла в повітря і зникла у високому лісі.


Дія промовлених мною, мабуть, магічних, слів на цьому не закінчилася: змінивши місяць, повернулося сонце, швидко (як у калейдоскопі) перетворивши темряву ночі на світло дня. З денним сонячним світлом повернувся і старець. У всякому разі став видимим, або, кажучи мовою езотерики, проявленим. Він "повернувся" на своє місце і, здавалося, навіть не знав про події, що відбулися до його появи.


Тут щось було не так... У моєму мозку швидко визріли кілька запитань. Чому усунення сірої крилатої сутності та повернення дня відбулися лише після моїх(!) слів? Де був старець, і чому він, маючи надздібності, не застосував їх першим?!


Мій сивочолий співрозмовник приходив до тями не відразу. Очі його були відкриті, але він мовчав, ніби повертаючись із глибокого гіпнозу. Я не наважувався його турбувати, даючи час на відновлення і можливість почати говорити першим.


Я чекав недовго і незабаром він уже усвідомлено поворухнув головою, ніби розминаючи затерплу шию і плечі. Потім, піднявши руки до чола, і провівши ними по обличчю вниз до кінця бороди, він остаточно прийшов до тями.


- Можливо, я трохи налякав тебе... Востаннє таке зі мною було дуже-дуже давно! Вибач. - Ще слабким невідновленим голосом сказав він.


Вибачати мені його, звісно, не було за що. Ба більше, я навіть відчував до нього співчуття, спостерігаючи за його важким "поверненням" і був дуже вдячний за те, що я тепер знову не один.


Його очі знову наповнилися розумом і ясністю, і він продовжив:

- Я радий, що ти витримав черговий і найсильніший напад! Через проблеми, що виникли в мене, я був якийсь час не в змозі підтримувати твою життєву силу. Але, попри потужний енергетичний вплив на мене, ти, як не дивно, зміг збалансувати свою внутрішню енергію і відновив енергополе тонких тіл. І навіть повернувся у цей простір!


З усього цього різноманіття слів я зрозумів мало, але точно - що я молодець.

- Далі. Ти багато чого ще не знаєш (точніше знаєш, але поки що не можеш пригадати), і я змушений давати інформацію по крихтах, простою мовою, щоб не нашкодити твоєму розуму... Так от. Наша перша зустріч декому з протиборчого "департаменту", не сподобалася.


Він уперше пожартував і навіть слабко посміхнувся всупереч його статусу. Це свідчило про сильну внутрішню напругу, яку я вже почав розпізнавати.

- І чого не очікував навіть я, - він зробив на акцент на "я", - вони вочевидь знахабніли, вдершись сюди - у наш простір, знову порушивши всі домовленості!! - Було помітно його обурення і, можливо, тому його, зазвичай повчальна промова, тепер була більш схожа на розмову з давнім знайомим, майже другом.


Але після цієї - також важко сприйманої інформації, я мимоволі скорчив гримасу, натякаючи йому на труднощі сприйняття такої інформації. Окремі фрази старця не сприймалися мною зовсім і тому мозок спростив їх на кшталт: "Я давно знаю щось важливе, але поки що не можу це пригадати; хтось із ворожого табору вже не вперше порушив якусь домовленість (швидше за все, йдеться про втеклу сутність), і, судячи з усього, це дуже(!) погано".


- Розумію тебе і чую твоє здивування і запитання. Так от... - Почав він. - Якщо ти насправді хоч трохи знайомий з езотеричними знаннями, то маєш знати про структуру Всесвіту ... - Старець почав дуже здалеку, але знову помітивши докір у моїх очах, перейшов до суті. Щоправда, це вийшло в нього не відразу, але було видно, що він уже намагався скорочувати.


Спочатку він оповів про те, що все у Всесвіті знаходиться в балансі та гармонії (точніше прагне до цього). Потім - що з Хронік Акаши випливає, що одна з вищих істот в Ієрархії Світла колись не змогла впоратися з гординею та оголосила себе вищою за Творця! - ну, це точно зрозуміло про кого...


Далі вже його словами:

- Після того, як воно в такий спосіб порушило рівновагу і зібрало армію прихильників "хаосу", його амбіції довели його до захоплення територій, що супроводжувалися величезними жертвами. Для повернення Вселенської справедливості сили "порядку і рівноваги" були змушені вступити з ними в прямий двобій. Так почалася війна, яку на вашій Землі барвисто змальовано в багатьох міфах і подано, як війну Богів...

І вже сумно додав:

- Для більшості, на жаль, це лише міфи, казки. На жаль, з певного часу люди втратили багато сакральних знань і здатність знати істину. Як наслідок, вони дедалі більше стали ототожнювати себе, і вірити в те, що їм ближче і зрозуміліше - тільки в матеріальну суть буття, приймаючи ілюзію "земної матриці" за єдину реальність...


Тут я все-таки не витримав і обірвав його:

- Ви казали, що "у нас мало часу", - щоправда, я досі так і не зрозумів, що це значить, - але навіщо тоді його гаяти, розповідаючи про будову Всесвіту і війну Богів?! - Я починав лютувати, але старець, "спіймавши хвилю", ковзав по ній і далі, як досвідчений серфінгіст.


- Це важлива частина, якої не знають навіть багато ваших просвічених. Потерпи, я вже підійшов до головного. Зараз усе зрозумієш, принаймні я дуже сподіваюся на це, адже на відміну від багатьох, ти - особливий!..


У цей момент він перервався і на секунду заплющив очі. А коли знову відкрив, швидко вимовив:

- Твоя дружина Настя повертається додому, вона щось забула ... Тобі треба терміново повернутися. Не можна, щоб вона бачила тебе в такому медитативному стані, в якому ти там зараз.


Старець назвав дружину на ім`я... Але це мене вже особливо не дивувало, тим паче що на відповідь не було часу: я почав відчувати якісь некеровані процеси в голові.


Силует старця та усіх предметів навколо почав блякнути й розчинятися. І я, вже витягуваний із цього простору ледь-ледь, навздогін, почув:

- ... А часу... насправді було мало! І твій приступ міг виявитися останнім. Але витримавши його, ти зламав їхні плани й спровокував прийти сюди, щоб довершити розпочате.


І ще, ніби вже з іншої реальності: "Повертайся... сподіваюся, ти знайдеш дорогу"



Київ, червень-липень 2023

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!