19.01.2024 19:19
для всіх
33
    
  - | -  
 © April

Пробудження

Пробудження част 2-3, езотеричне фентезі

Частина 2-а

Мабуть, якось розгадавши мої думки, що відразу відобразилося в його погляді, старець спокійно їх парирував:

- Ти, звичайно, маєш право перервати цю розмову, я тут не для того, щоб тобі щось нав`язувати. Але хочу нагадати - ти сам дав згоду на продовження сну і навіть висунув при цьому умову. Чи не так?


- Звідки... - вирвалося в мене відразу.

- Звідки ви можете знати, що я і коли говорив??... Так, ні - це всього лише сон, і знати про це ви не можете в принципі. Блеф, далі можете навіть не старатися!


І далі, переконуючи більше себе, ніж старого, я продовжив:

- Усе це - лише моя ілюзія: і ви, і ваш образ, і навіть те, що ви нібито знаєте про моє бажання додивитись набридлий мені сон!


Починаючи обурюватися, я вирішив скоріше перервати цю сюрреалістичну ситуацію, що нервує мене:

- Думаю, на цьому я можу з вами попрощатися. І це - найкраще для вас продовження, бо мене вже кілька днів переслідує величезне бажання послати вас дуже далеко!..


Після цих слів у повітрі повисла неприродньо довга пауза. Дочікуючись реакції старого, я навіть почав чути удари свого серця, які в якийсь момент чомусь почали резонувати з ударами його серця!


- Як моє серце може битися в унісон з його?! - протестувала моя логіка.

- Що відбувається?!!! - бунтував мозок.


Але якась потаємна частина мого внутрішнього "я" реагувала на все це напрочуд спокійно, зокрема і на маленький райдужний місток між нашими «серцевими центрами», який виявився тепер надто реальним, як для сну. Старий, як і колись, мовчав. Серця, навіть на відстані, билися як єдине ціле!


Як продовження магії, в якій райдужний міст відігравав важливе значення, у моїй свідомості, як проєкція, стали одна за одною виникати картинки з минулого. Здебільшого це були фрагменти снів, котрі, - як я тільки зараз усвідомив, - у потрібний момент будили мене своїми страшними сюжетами, запобігаючи зрештою загрозі моєму життю або життю інших людей!


Старий, начебто вийшовши з медитативного стану спокійним, врівноваженим голосом, як ніби нічого не сталося, продовжив:

- Сподіваюся, ти пригадав ті моменти, які зараз побачив, всупереч твоїй все ще дрімотній підсвідомості?


І розуміючи, що може знову натрапити на неприборканий опір свого візаві, одразу ж продовжив:

- Прошу тебе, не обтяжуй себе спробами обдурити мене і себе. Я точно знаю, що все це було в твоєму житті; а також завдяки чому (або кому) ти зміг уникнути призначеної тобі та іншим долі! Можеш навіть вважати це питання риторичним. - І майже не роблячи паузу, продовжив:


- І тоді ось тобі наступне, більш важливе запитання: які судження ти можеш навести зараз про причини твоїх пробуджень у ті екстремальні моменти?


У моєму мозку за стислий час уже й так пробіг не один десяток думок і внутрішніх запитань щодо всього, чому я став свідком. А почувши ще й це нокаутуюче запитання, мій мозок, не знаходячи адекватних відповідей і не розуміючи логіки того, що відбувається, був готовий вибухнути.


У цей момент старець, ніби передчуваючи недобре, швидко піднявся і, зробивши кілька м`яких кроків у моєму напрямку, окреслив правою рукою подобу кола.


Усе ще продовжуючи не вірити в його благосні наміри, я, проте, раптом відчув приємне тепло, що йшло з його руки, швидко проникало в тіло і заспокоювало майже знавіснілий розум...


Коли я повернувся на "свою орбіту", заспокоївши свідомість, старець спокійно сидів на своєму місці. У його погляді можна було прочитати як настороженість з приводу шоку, що стався зі мною, так і очікування відповіді на поставлене запитання.


З урахуванням нових обставин, я вирішив усе-таки зробити йому "крок на зустріч" і далі вести діалог вже з більшою повагою. Інакше, подумав я, це може тривати нескінченно.



Частина 3-тя

Обличчя старця, який начебто знову підслухав мої думки, більш ясним і доброзичливим. Завдяки його здібностям читати мої думки наш діалог знову перетворився на монолог.


- Ну, гаразд, гаразд... Добре..., - невпевнено почав я.

- Так, я пам`ятаю ті моменти! - більш різко продовжив я, ледве видавлюючи із себе ці слова зізнання.


- Скажу навіть більше - багаторазово переказуючи потім ці випадки рідним і друзям, я щоразу відчував, що в них бракує якогось важливого елемента, як у незавершеному пазлі. Начебто за всім цим стояло ще щось дуже важливе, але не відоме мені, що проявлялося, як втручання, допомога ззовні.


Я навіть не повірив, що озвучені щойно слова сходили з мого язика. Вони вже не раз спадали мені на думку, але я так і не наважувався їх нікому озвучувати. І ось зараз вони вимовлялися ніби самі по собі, не бувши продуктом мого розуму. Це дивним чином якось співвідносилося з відчуттями, про які я щойно говорив - "як втручання, допомога ззовні", і більше нагадувало голос моєї інтуїції!


Старий, мабуть, задоволений моїми міркуваннями слухав, іноді роблячи віялові рухи "цілющою" рукою в моєму напрямку.


При цьому було відчуття, що моя горлова чакра подолавши блоки, раптом запрацювала на повну. Мене понесло, і я продовжив:

- ... Я завжди вважав себе реалістом, але насправді перебував у його найгіршому прояві - був твердолобим скептиком. І тому в тих випадках, коли на моєму шляху виникали незрозумілі за своєю природою ситуації, і які якимось дивовижним чином вирішувалися, я заперечував навіть можливість участі в цьому тонкоматеріальних сутностей. Не допускав і думки про вплив на нас чогось іншого, не пізнаного, не доведеного...


- Я радий, що ти починаєш переосмислювати окремі життєві ситуації; даєш їм нову, хай навіть досі плутану оцінку. І що важливо - вже не віриш своїм колишнім переконанням.


- Але все-таки, - з огляду на те, що в нас обмаль часу, - хочу повернути тебе до мого запитання (це важливо!) - які були справжні причини твоїх раптових пробуджень?

- Так ось я про це і кажу, точніше до цього і підводжу... - промовив я обуреним тоном людини, яку перебили під час її небувалої сповіді.

- Мені не так легко, як вам може здатися! Стараюсь, як можу! ...


Відповівши надто емоційно, я зрозумів, що збився і, намагаючись згадати свою думку, чомусь загострив увагу не на своїх останніх словах, а на дивній фразі старця.

- ... А до чого тут ваше "у нас мало часу"? Це що, фішка така - спосіб вести бесіду, підштовхуючи? - якось зло пожартував я.


Але тут же згадавши, про що говорив до цього, швидко перемикнутися і спробував резюмувати попередню думку:

- Так от... Здобуті нещодавно знання з езотерики, - до якої, попри свій тупий матеріалізм, я таки вирішив вдатися, - плюс цей діалог з вами наводять мене на думку, що є щось "понад", що допомагає мені, опікує.


- Ну, і це - все, на що я поки здатен... У сенсі відповідей на ваші запитання... І взагалі я дуже втомився, - ледве контролюючи дихання, додав я і, як у реальному житті, відчув різкий занепад сил із подальшим зануренням у прірву...


Втома була невипадковою. Вона була передвісником того, про що, впевнений, уже знав або вже точно здогадувався старець. Усі його енергетичні посили, що періодично спрямовувалися в мій бік мабуть, підтримували мене, але в якийсь момент цього виявилося недостатньо.


... До цього ясні, як у реальному світі, деталі сну почали блякнути й розчинятися, змінюючи помітний порядок на хаос. І до мене, наче з іншої реальності, почали долинати звуки сирени швидкої, що мчала нічним містом ...



Київ, червень 2023

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!