Пробудження
част 2-3, езотеричне фентезі Частина 2-а
Мабуть, якось розгадавши мої думки, що відразу відобразилося в його погляді, старець спокійно їх парирував:
- Ти, звичайно, маєш право перервати цю розмову, я тут не для того, щоб тобі щось нав`язувати. Але хочу нагадати - ти сам дав згоду на продовження сну і навіть висунув при цьому умову. Чи не так?
- Звідки... - вирвалося в мене відразу.
- Звідки ви можете знати, що я і коли говорив??... Так, ні - це всього лише сон, і знати про це ви не можете в принципі. Блеф, далі можете навіть не старатися!
І далі, переконуючи більше себе, ніж старого, я продовжив:
- Усе це - лише моя ілюзія: і ви, і ваш образ, і навіть те, що ви нібито знаєте про моє бажання додивитись набридлий мені сон!
Починаючи обурюватися, я вирішив скоріше перервати цю сюрреалістичну ситуацію, що нервує мене:
- Думаю, на цьому я можу з вами попрощатися. І це - найкраще для вас продовження, бо мене вже кілька днів переслідує величезне бажання послати вас дуже далеко!..
Після цих слів у повітрі повисла неприродньо довга пауза. Дочікуючись реакції старого, я навіть почав чути удари свого серця, які в якийсь момент чомусь почали резонувати з ударами його серця!
- Як моє серце може битися в унісон з його?! - протестувала моя логіка.
- Що відбувається?!!! - бунтував мозок.
Але якась потаємна частина мого внутрішнього "я" реагувала на все це напрочуд спокійно, зокрема і на маленький райдужний місток між нашими «серцевими центрами», який виявився тепер надто реальним, як для сну. Старий, як і колись, мовчав. Серця, навіть на відстані, билися як єдине ціле!
Як продовження магії, в якій райдужний міст відігравав важливе значення, у моїй свідомості, як проєкція, стали одна за одною виникати картинки з минулого. Здебільшого це були фрагменти снів, котрі, - як я тільки зараз усвідомив, - у потрібний момент будили мене своїми страшними сюжетами, запобігаючи зрештою загрозі моєму життю або життю інших людей!
Старий, начебто вийшовши з медитативного стану спокійним, врівноваженим голосом, як ніби нічого не сталося, продовжив:
- Сподіваюся, ти пригадав ті моменти, які зараз побачив, всупереч твоїй все ще дрімотній підсвідомості?
І розуміючи, що може знову натрапити на неприборканий опір свого візаві, одразу ж продовжив:
- Прошу тебе, не обтяжуй себе спробами обдурити мене і себе. Я точно знаю, що все це було в твоєму житті; а також завдяки чому (або кому) ти зміг уникнути призначеної тобі та іншим долі! Можеш навіть вважати це питання риторичним. - І майже не роблячи паузу, продовжив:
- І тоді ось тобі наступне, більш важливе запитання: які судження ти можеш навести зараз про причини твоїх пробуджень у ті екстремальні моменти?
У моєму мозку за стислий час уже й так пробіг не один десяток думок і внутрішніх запитань щодо всього, чому я став свідком. А почувши ще й це нокаутуюче запитання, мій мозок, не знаходячи адекватних відповідей і не розуміючи логіки того, що відбувається, був готовий вибухнути.
У цей момент старець, ніби передчуваючи недобре, швидко піднявся і, зробивши кілька м`яких кроків у моєму напрямку, окреслив правою рукою подобу кола.
Усе ще продовжуючи не вірити в його благосні наміри, я, проте, раптом відчув приємне тепло, що йшло з його руки, швидко проникало в тіло і заспокоювало майже знавіснілий розум...
Коли я повернувся на "свою орбіту", заспокоївши свідомість, старець спокійно сидів на своєму місці. У його погляді можна було прочитати як настороженість з приводу шоку, що стався зі мною, так і очікування відповіді на поставлене запитання.
З урахуванням нових обставин, я вирішив усе-таки зробити йому "крок на зустріч" і далі вести діалог вже з більшою повагою. Інакше, подумав я, це може тривати нескінченно.
Частина 3-тя
Обличчя старця, який начебто знову підслухав мої думки, більш ясним і доброзичливим. Завдяки його здібностям читати мої думки наш діалог знову перетворився на монолог.
- Ну, гаразд, гаразд... Добре..., - невпевнено почав я.
- Так, я пам`ятаю ті моменти! - більш різко продовжив я, ледве видавлюючи із себе ці слова зізнання.
- Скажу навіть більше - багаторазово переказуючи потім ці випадки рідним і друзям, я щоразу відчував, що в них бракує якогось важливого елемента, як у незавершеному пазлі. Начебто за всім цим стояло ще щось дуже важливе, але не відоме мені, що проявлялося, як втручання, допомога ззовні.
Я навіть не повірив, що озвучені щойно слова сходили з мого язика. Вони вже не раз спадали мені на думку, але я так і не наважувався їх нікому озвучувати. І ось зараз вони вимовлялися ніби самі по собі, не бувши продуктом мого розуму. Це дивним чином якось співвідносилося з відчуттями, про які я щойно говорив - "як втручання, допомога ззовні", і більше нагадувало голос моєї інтуїції!
Старий, мабуть, задоволений моїми міркуваннями слухав, іноді роблячи віялові рухи "цілющою" рукою в моєму напрямку.
При цьому було відчуття, що моя горлова чакра подолавши блоки, раптом запрацювала на повну. Мене понесло, і я продовжив:
- ... Я завжди вважав себе реалістом, але насправді перебував у його найгіршому прояві - був твердолобим скептиком. І тому в тих випадках, коли на моєму шляху виникали незрозумілі за своєю природою ситуації, і які якимось дивовижним чином вирішувалися, я заперечував навіть можливість участі в цьому тонкоматеріальних сутностей. Не допускав і думки про вплив на нас чогось іншого, не пізнаного, не доведеного...
- Я радий, що ти починаєш переосмислювати окремі життєві ситуації; даєш їм нову, хай навіть досі плутану оцінку. І що важливо - вже не віриш своїм колишнім переконанням.
- Але все-таки, - з огляду на те, що в нас обмаль часу, - хочу повернути тебе до мого запитання (це важливо!) - які були справжні причини твоїх раптових пробуджень?
- Так ось я про це і кажу, точніше до цього і підводжу... - промовив я обуреним тоном людини, яку перебили під час її небувалої сповіді.
- Мені не так легко, як вам може здатися! Стараюсь, як можу! ...
Відповівши надто емоційно, я зрозумів, що збився і, намагаючись згадати свою думку, чомусь загострив увагу не на своїх останніх словах, а на дивній фразі старця.
- ... А до чого тут ваше "у нас мало часу"? Це що, фішка така - спосіб вести бесіду, підштовхуючи? - якось зло пожартував я.
Але тут же згадавши, про що говорив до цього, швидко перемикнутися і спробував резюмувати попередню думку:
- Так от... Здобуті нещодавно знання з езотерики, - до якої, попри свій тупий матеріалізм, я таки вирішив вдатися, - плюс цей діалог з вами наводять мене на думку, що є щось "понад", що допомагає мені, опікує.
- Ну, і це - все, на що я поки здатен... У сенсі відповідей на ваші запитання... І взагалі я дуже втомився, - ледве контролюючи дихання, додав я і, як у реальному житті, відчув різкий занепад сил із подальшим зануренням у прірву...
Втома була невипадковою. Вона була передвісником того, про що, впевнений, уже знав або вже точно здогадувався старець. Усі його енергетичні посили, що періодично спрямовувалися в мій бік мабуть, підтримували мене, але в якийсь момент цього виявилося недостатньо.
... До цього ясні, як у реальному світі, деталі сну почали блякнути й розчинятися, змінюючи помітний порядок на хаос. І до мене, наче з іншої реальності, почали долинати звуки сирени швидкої, що мчала нічним містом ...
Київ, червень 2023