Пробудження
Част. 6-8_езотер.фентезі Розділ 6-й
Я розплющив очі просто перед тим, як Настя потрапила ключем у замкову шпарину. Вона намагалася робити все дуже тихо, щоб своїми діями не порушити мій сон. Не знаючи, як краще поводитися в цій ситуації, я про всяк випадок прикрив очі.
Перехід назад у цю реальність пройшов майже безболісно: окрім легкого гнітючого болю в центрі голови (районі "3-го ока") інших "побічних реакцій", включно з проблемою із серцем, не виникло.
Я прислухався. Дружина зайшла на кухню і, пошукавши там щось у навісних шухлядах, перейшла в маленьку кімнату. Там, висуваючи одну за одною ящики столу, вона, схоже, знайшла, що шукала (я почув задоволений видих) і попрямувала до дверей. І в цей момент, переситившись роллю сплячого в цьому банальному спектаклі, я на його довершення театрально потягнувся і запитав:
- Це ти? Щось забула?
Вона зупинилася і, заглянувши в кімнату, з винуватим виглядом відповіла:
- Та, розумієш, на картці майже не залишилося грошей, а готівки не вистачило. Ось і довелося повернутися... Але зате тепер я швидко... обіцяли пустити без черги. - Завершила вона з втомленою посмішкою.
Мені стало знову її шкода, і я твердо вирішив трохи пізніше розповісти їй усе як було.
Зважаючи на те, що старець чекає мого повернення і тим паче з важливою для мене самого(!) інформацією, я вирішив не затримуватися. Осушивши склянку з водою, - дуже хотілося пити, - я вирішив спочатку перевірити, наскільки впевнено тримаюся на ногах. Від цієї думки мені раптом стало навіть смішно - ніби я збирався ними ТАМ скористатися.
Проте я хотів переконатися в тому, що мої сили відновлюються і вирішив зробити кілька кроків квартирою. Коли я, опинившись в іншій кімнаті, розвернувся йти назад, мій погляд впав на шухляду столу, в якій лежала моя книжка. Я зупинився. Мене здивувала не сама книжка, - яку мені подарувала Настя, дізнавшись про мої перші кроки в езотериці, - а те, що її обкладинка була аж надто пошарпаною.
- І на додачу, що вона робить у цій кімнаті? - Продовжував дивуватися розум.
- Невже Настя теж почала її читати? Але як вона могла так швидко довести її до такого стану, бо ще тиждень тому вона була як нова? - мозок, як гончак, що взяв слід, набирав швидкість...
Розмірковуючи, я машинально дістав книжку: вона була явно не моя: її господар вже неабияк попрацював, залишаючи численні позначки на сторінках. На довершення до цього, коли я відкрив її від самого початку, побачив - не типовий для наших часів - напис: "Улюбленій донечці Насті, з найкращими побажаннями та на благо! Будь завжди собою!". Нижче стояла дата і рік.
І хоча я майже не втомився (ноги мене слухалися набагато краще) мені відразу закортіло присісти. Таким чином, теща ще три роки тому подарувала таку саму книжку дружині. Але мені про неї Настя нічого не казала! "І не важливо, що ми одружилися і з`їхалися пізніше... навіщо їй це замовчувати? Тим паче тоді, коли вирішила подарувати мені таку саму?".
Мозок, підготувавши ланцюг пов`язаних запитань, приходив у норму і починав шукати відповіді. У надії отримати їх від самої Насті я спочатку навіть загорівся цією думкою. Але ТАМ... на мене чекав старець із відповідями на інші, важливіші зараз питання, і я не міг цим знехтувати.
Повернувшись у вітальню, я для кращого співналаштування на повернення до Того сну, приліг на дивані й, заспокоївши дихання, заплющив очі. Думки про знайдену книгу і потайливість дружини довго не дозволяли мені розслабитися і налаштуватися на зворотній шлях: мій мозок не поспішав підкорятися розуму і, перебираючи масу варіантів, притупляв мій намір.
Але, мабуть, завдяки здібностям старця і його готовності повернути мене у свою реальність у найвідповідніший момент, цьому так і судилося трапитися.
На відміну від моїх попередніх переміщень у реальність старця, це починалося не зі стану сну, а з яви й відтак відбувалося по-іншому.
Більшу частину цього процесу, як уже траплялося, я спостерігав наче зі сторони. Канал, що переміщав моє тонке (астральне) тіло, чимось схожий на "Кротову нору", робив це абсолютно комфортно: не було ні страху, ні хворобливих відчуттів. З того, що запам`яталося, - це стан легкого паріння, і тонка "нитка Аріадни" сріблястого кольору, яка супроводжувала мене, - на кшталт страхувальної стрічки астронавта у відкритому космосі. Щоправда, я бачив лише її фрагмент. Свій початок, як я міг припустити, вона брала з особливої верхньої чакри мого тіла, яке тепер відпочивало в тій, моїй домашній реальності.
Я не знаю, скільки тривав цей "трансфер": час у цьому тунелі плинув за якимись своїми законами (якщо взагалі "плинув"), а досвіду перебування в ньому в мене ще не було.
... Був день і світило сонце. Старець чекав мене в тій самій невимушеній позі. Видимих причин для хвилювання не було.
- Ну, і слава богу, - перше що подумав я, готуючись до отримання важливих відповідей. - ... І досить уже грати в монолог: сам же казав, що немає часу. - Я нервував і мозок, користуючись нагодою, ніс ахінею. Виною тому була, мабуть, його неготовність до прийняття незвичайної інформації, яку ось-ось мав передати старець разом з відповідями.
І я точно не уявляв, на скільки глибинними за своєю суттю і значущістю вони виявляться; і який сценарій мені підготувала доля вже в найближчі години.
Глава 7-ма
Ми зустрілися зі старцем вже, як давні знайомі, і не гаючи часу перейшли до справи.
- Так от... - Вкотре перехопивши ініціативу, почав він. Я, намагаючись обуритися, відкрив було рота, але тут же натрапив на його хитрий, але переконливий аргумент:
- ... Я ж не закінчив минулого разу. А старших треба поважати...
Останні слова супроводжувалися нехарактерною для нього і несподіваною для цієї ситуації посмішкою. Але це було доброю ознакою, і я знову поступився. Повернувши собі серйозність, він продовжив:
- ... Я б міг і далі розповідати про те, як змінювалася ситуація у Всесвіті протягом ще багатьох тисяч років. І повір, це була б дуже захоплива історія, і яка насправді є істиною. Але ти маєш рацію - зараз не час.
- Я намагатимуся говорити найзрозумілішою для тебе мовою та ось те, що тобі треба знати насамперед. - Він замислився на кілька секунд і продовжив:
- Моя явленість тут має тимчасовий характер. Проводячи аналогію з вашим світом, я зараз у відрядженні. - Тут він навіть не посміхнувся. - Щоправда, на відміну від вас, мене не повідомили про весь спектр моєї місії, але до подій цієї ночі моїм головним завданням було допомогти тобі згадати, хто ти є насправді...
Все ще не довіряючи старцю повною мірою, я все ж прислухався до кожного його слова.
- Втілені на Землі душі людей мають своє призначення..., завдання. Але через Вселенські закони, людина не може пам`ятати про це; та й про все, що з нею було до цього, включно з досвідом усіх минулих життів. Але людина, завдяки своїй еволюції (зростанню свідомості й духовного розвитку), ще за життя може отримати доступ до цих знань. У цьому, до речі, полягає одне з головних її завдань... Вона навіть може дійти до рівня "самадхи" (стати освіченою) і отримувати доступ вже до будь-яких(!) знань... Але я трохи відволікся... - Старець глянув на мене очима майстра, який слідкує за опануванням матеріалу своїм учнем.
Ця частина інформації вже доходила до мене через різні джерела, зокрема через подаровану дружиною книжку, і тому сприймалася мною спокійно. Я чекав переходу до самої суті - від теорії до реальних подій, що відбуваються "тут і зараз". Мабуть, усе ще остерігаючись моєї "хворобливої" реакції на наступний "матеріал", він зробив рух правою рукою, від якого я відчув приплив нових сил.
- ... Але процес духовної еволюції й пробудження часто затягується на роки та навіть десятиліття. Деколи на це не вистачає й життя. І тут... - це дуже важливий момент!.. - Старець підняв вгору вказівний палець, - ... через низьку свідомість і безцільну витрату життєвої енергії, внутрішня суть людини може запустити програму саморуйнування!
За моїми уявленнями, це була точка найвищого напруження і настав мій час вступити в діалог:
- Так ви маєте на увазі, що це саме мій випадок? І для мене був підготовлений саме цей сценарій?!
- Якщо казати стисло, то - так. Але..., - він зробив паузу, - мені дали зрозуміти, що "твій випадок особливий", як і ти сам!
- Подібні до мене тонко матеріальні аватари спрямовуються сюди лише після спроб пробудити чиюсь внутрішню суть - істинне "Я". Причому це відбувається вкрай рідко, і з однією лише метою - дати людині останній шанс! Я прийшов з аналогічним завданням. Але чому "твій випадок особливий", мені не відомо. - Поки старець говорив, він уважно дивився на мене, ніби відстежуючи реакцію і мій стан. Він продовжував:
- ... Але ще задовго до мого "прибуття", у тебе почалася серія серцевих нападів, що стала наслідком запуску процесу саморуйнування... І коли я казав, що в нас обмаль часу, це дослівно значило, що ти міг померти в будь-який мить; навіть у тому сні!!!
У мене не було сил і необхідності його перебивати, оскільки: "а" - все це мене добряче шокувало і "б" - я вже відчував наближення апогею монологу старця.
Він продовжував:
- ... Але вже так сталося, - що трапляється на Землі досить рідко, - під час нашої першої зустрічі показники зростання твоєї усвідомленості почали "зашкалювати"! Ти змінювався просто на очах, переосмислюючи свої багаторічні, абсолютно помилкові, - засновані лише на матеріальних ідеалах, - переконання. Мабуть, через такий неймовірний стрибок твоєї усвідомленості, я отримав наказ на відновлення твого біоенергетичного балансу і зцілення тіла... Так ти вижив... і отримав новий шанс!
Як для очікуваного "апогею" розповіді старця, було незвичним бачити таку зміну в його обличчі: з останніми словами воно пом`якшилося, а очі випромінювали щиру теплоту.
Він зробив паузу, виказуючи готовність вислухати мене і відповісти на запитання... Я ж був на стільки вражений почутим, що не знав, як реагувати та з чого почати..
.
Нарешті, я зважився і заговорив:
- Отже, якби я, стомившись прокидатися о 3.30, не висловив намір розібратися з цими нав`язливими снами, мій кінець був би вирішений? - Поставив я майже риторичне запитання і продовжив сумну тему:
- ... Ми б з вами не зустрілися, і моя дружина сумувала б зараз над моїм тілом? - Мій гуру-старець мовчки кивав у відповідь. Він мене не переривав, а я не міг вже спинитися.
- Взагалі-то, у мене були відчуття прямій загрози моєму життю після того нападу під час сну... Але події розвивалися так швидко, що не було можливості це обговорити. Та, що там... якби в мене було тільки одне це питання? За ці кілька годин сталося стільки всього!
- І, до речі, зараз, поки в нас є час, - я швидко озирнувся на всі боки, переконуючись, що ніщо не завадить мені поставити ці запитання, - ... скажіть, звідки ви знали про мої давні, пророчі сни й про ім`я дружини? - І не чекаючи відповіді, - немов побоюючись, що не встигну, - я швидко додав:
- ... Так, і ще - куди ви поділися в момент мого повернення, і хто керував моїм голосом, роззброюючи ту мерзенну сутність із величезними крилами?!
Завершуючи запитання, я раптом відчув несподіваний озноб і мурашки - приблизно, як у перед зустріччю з крилатим представником "сірих". З позитивного - я все краще відчував тонкі енергії, наче згадуючи давно забуті навички.
Старець, мабуть, помітивши в мені тривожні зміни, підвівся і, як мені здалося, пришвидшив відповідь:
- Можливо, ти, вивчаючи езотерику, - зокрема подаровану Настею книжку, - вже чув, що всі події минулого закарбовано в так званих "Хроніках Акаші". Ті представники Вищої Ієрархії Світла, які проявили мене тут, за долі секунди забезпечують мене будь-якою інформацією щодо запитуваної теми, а я вже використовую її за потребою... Ось і відповідь на частину твоїх запитань.
Я насправді вже чув про Хроніки Акаші; але одна справа чути або навіть знати, і зовсім інша - перетинатися з ними у своєму житті!
Перед відповіддю на наступне запитання, старець начебто на деякий час замислився; а може і встиг щось зробити - "хто його знає?". Мене ж у цю мить раптом відвідала думка про те, що раптовий озноб міг прийти не як спогади з того сну... Холод був реальним і таким залишався. Крім того, тільки зараз я помітив, як різко впала яскравість сонця(!) і було дивно, що на це не реагує старець. Він і далі продовжував говорити напрочуд спокійно:
- ... Я вже казав тобі, що тоді "темні" застосували до мене якусь потужну зброю, паралізувавши здібності й майже зруйнувавши мою проєкцію - аватар. Тому повернувшись, ти мене не виявив. І, по суті, простір зустрічі в той момент ще перебував у їхній владі... Але, підстраховуючи мене, втрутилася наша "група контролю місії" і мої "покровителі". І твоїм голосом було озвучено слова із Вселенського "Закону свободи волі", порушити який у Всесвіті не може ніхто!.. Його головна сила - у забороні на будь-який примус кого б то не було... Промовлені тобою слова зобов`язували їх або відкрити свої обличчя і справжні наміри (чого вони явно не хотіли), або піти, не заподіявши нікому шкоди!
Сонце продовжувало охолоджуватися; а з боку лісу, високо над ним, раптом став підійматися яскраво-білий місяць - як із Того сну!!! Я не витримав і майже закричав:
- Та ви що... - не бачите?! Це ж знову вони! Вони вже тут!!!..
Глава 8-ма
З усього було видно, що старець був більше стурбований моїм станом, ніж тим, що відбувається навколо, і швидко промовив:
- ... Спокійніше. Візьми себе в руки!.. - Він зробив ще кілька пасів рукою, заспокоюючи мій божевільний пульс. - Будь впевнений, я бачу рівно стільки, скільки мені треба бачити цієї миті, і адекватно реагую на те, що відбувається.
Не побачивши логіки в його словах, я не міг прийняти їх і на віру (тим паче, що один "удар" від них він уже пропустив!); і обурювався, чекаючи зрозумілих пояснень. При цьому я продовжував нервово дивитися на всі боки...
- ... З огляду на пропущене вторгнення "сірих" ми, окрім стандартного протоколу безпеки, тепер міняємо і місця наших зустрічей, причому деколи навіть під час самої зустрічі - як зараз... Координати нового місця розраховуються складним шляхом, в основу якого покладений аналіз величезної кількості чинників, що мають у той чи інший спосіб відношення до нашої безпеки. Ну... і базовим елементом такого пристрою слугує кристал особливих параметрів і місця походження, заряджений енергією вибуху наднової зірки (що еквівалентна випромінюванню цілої галактики!). Унаслідок цього змінюються, звісно, квантові характеристики навколишнього простору (включно з візуальним сприйняттям об`єктів), які я можу коригувати вже на свій розсуд. - Було таке враження, що він "видав" це на одному диханні. Чи то поспішаючи, чи то розуміючи, що більшу частину з того я все одно не зрозумію...
Я все ще не розумів, чим це може нам допомогти в цій ситуації. Але його впевнений голос, разом із наступною "підзарядкою" мене енергією, трохи заспокоїли. І я, навіть не встигнувши обуритися тим, що зі сказаного я майже нічого не зрозумів, як він сам вирішив прокоментувати:
- Якщо коротко і більш доступною мовою, маючи інформацію про високу ймовірність вторгнення, ми в чітко розрахований момент переміщуємося в іншу, невідому "сірим" точку простору. А перед тим я, - вже маючи інформацію про підготовку до "стрибка", - міняю декорацію місця зустрічі: наприклад, сонце - на місяць (або залишаю обидва), блакитне денне небо - на темне зоряне, ліс - на луг, дерево, що впало, - на лавку і таке інше.
Здавалося б, розрізнені до цього фрагменти чергового пазла, після пояснень старця стали легко складатися. На підтвердження слів мого "гуру", сповільнені до цього метаморфози простору продовжилися. Тепер, замість величезного дерева, що впало і з`єднувало береги крихітної річки, виникло смарагдового кольору озеро з різною лавкою на березі; на зміну сонцю, яке вистигало, прийшов неймовірний паритет з сонця та місяця; а на місці пахучого квіткового лугу, заколосилося поле дозрілої пшениці...
В унісон цим змінам, на зміну тепер вже моїм нервам і тимчасовій недовірі до старця, повернулися спокій і повага, що, звісно ж, йому одразу передалося. Не обтяжений моїми новими запитаннями, він вирішив сам заповнити тишу:
- До речі, не все так складно, як часом може здатися... Коли мені треба було пробудити в тобі спогади про твої "віщі" сни й пов`язати їх із подальшими подіями, що зберегли тобі життя, - я лише активував важливу частину твого мозку - епіфіз. А далі гормон - мелатонін, який він продукує, відразу (в рази!) поліпшив здатність "бачення" тонкого плану, закладену в чакрі "третього ока". І таким чином ти на певний час дістав можливість бачити проєкцію частини своєї пам`яті, що зберігається в Хроніках Акаші... До речі, ці знання про епіфіз вже стали доступні вашим езотерикам-контактерам і віднедавна навіть викладаються на курсах...
І продовжуючи залишатися в гарному настрої, він напівжартома (майже, як звичайна людина) додав: "... За бажання можеш опанувати, й ти".
Метаморфози нашого простору, здається, було завершено. Я, отримавши чергову відповідь, - щоправда, не до кінця зрозумілу мені з технічного боку, - поспішив перевести бесіду в прагматичніше і зрозуміліше для мене русло: отримання відповідей на запитання, що залишилися. Річ у тім, що, - як я вже говорив, - моє відчуття "тонкого" світу стало швидко розвиватися і я вже сам відчув необхідність переміщення знову назад.
Вочевидь, це було пов`язано з новим поверненням Насті. Але через те, що моя психіка, попри підтримку моїм "другом", сильно потріпалася, я не був упевнений, що перенесу ще одну таку подорож.
Щоправда, називати аватар не до кінця зрозумілого мені походження "другом", було якось не логічно і точно передчасно; але, з урахуванням того, що я пережив, я вже був точно не проти вважати його хоча б приятелем...
Попри черговий брак часу, - а я вже достеменно розумів, що треба поспішати, - я все ж таки почав здалеку:
- Якщо казати на чистоту, я досі - наче в глибокому сні, а все, що відбувається, - це мара, що відбувається не зі мною; і прокидання, від якого я вважав би за божу милість.
Чуючи себе, я був здивований здатністю говорити більш виважено, не витрачаючи час на пошук потрібних слів. Вони, подолавши, якимось дивовижним чином, блокаду моєї свідомості, тепер легко вибудовувалися в речення. Це було дуже схоже на поліпшення роботи моїх п`ятої та шостої чакр ("Вішутхи" та "Аджни"), а значить і всього енергетичного поля.
- ... Водночас я чудово розумію, що те, що відбувається, - це не гра розуму, а реальність; до того ж схоже, в мене тепер немає розумної альтернативи, окрім як залишитися на цьому "полі бою". Але для того, щоб продовжувати разом із вами цей "бій", я маю бути озброєний, якщо не буквально, то принаймні якимись новими знаннями... - Набираючи досвід красномовства, продовжував я. І не зупинявся.
- ... Тепер, з урахуванням вторгнення "сірих" у зону контролю "світлих" сил і для зниження ймовірності злому нового захисту, гадаю, настав час надавати мені необхідну інформацію своєчасно, а не постфактум!
У процесі того, як я викладав свою позицію, обличчя старця змінювалося, виражаючи - то здивуванням, то - схвалення, то - одночасно і те й інше. Розуміючи, що я вже сказав більше, ніж планував, - і набагато більше, ніж міг від себе очікувати, - я вирішив завершити словами:
- Отже..., я вижив, хоча мав би померти... Ви відновилися самі й забезпечили новий, потужніший (з ваших слів) захист нам обом. А що ж далі?.. Що нам робити: зачаїтися, чекати першого кроку "сірих" чи завдати удару першими - що?!!..
Майже войовничий настрій, у який я сам себе ввів, був, напевно, надмірним: хто я такий, щоб говорити з посланцем Вищої Ієрархії Світла з позиції людини, яка тільки-но почала пробуджуватися, тим паче в момент емоцій, що нахлинули?! Тому, знижуючи самооцінку, вже в докір собі, я додав:
- Вибачте, я, здається, захопився...
Мій вже не молодий "приятель" почав не одразу, ніби ретельно обмірковуючи кожне слово... Було схоже, що його операційна система (чи як там це в них називається?), не маючи для цього випадку вже готової шаблонної відповіді, була змушена залучити "віддалений ресурс" і через це трохи "підвисла". Але не на довго.
- ...Не перестаю дивуватися твоїй швидкій адаптації до абсолютно невідомої нової реальності та вмінню концентруватися на головному. Твій потенціал реально не звичайний! Але це розкривається не відразу: не ображайся, але на початку спілкування з тобою це важко було припустити. Якщо говорити аналогіями, то в купі алмазної руди я тоді не розгледів майбутній діамант... - Йому, мабуть, сподобалася ця аналогія і він знову посміхнувся.
- ... Ти маєш рацію, обставини складувалися так, що в нас був постійний цейтнот і ми не мали змоги ґрунтовно та спокійно обговорювати важливі питання, а тим паче щось серйозно планувати. Хотів сказати про це пізніше, але оскільки ти вже напевно поспішаєш назад (передбачаючи повернення дружини), то скажу зараз: у твоєму поспіху тепер немає ніякої необхідності. - Він сказав це абсолютно спокійно, показово сідаючи на різьблену лавочку.
- ... Тепер часу в нас буде на багато більше! Буквально перед цією розмовою я отримав і активував спеціальні енергетичні коди для співналаштування місць нашої зустрічі з твоїм простором. Щоправда, все це буде можливо в межах часу мого перебування тут... - Я мовчав, дивуючись дедалі більше.
- З цього моменту тобі необов`язково підлаштовуватися під лінійні рамки вашої тривимірної реальності й повертатися за "вашим годинником". Квантова багатовимірна реальність, у якій проявлено багато розумних істот у Всесвіті (або п`ятий і вищі виміри, як це у вас називають), тепер даватиме змогу "розтягувати час" і в кожній точці нашої зустрічі! Так, наприклад, якщо важлива для тебе подія у твоєму світі настає через, скажімо, п`ять хвилин, то тут вона розтягнеться на всі п`ятдесят, тобто буде плинути вдесятеро повільніше!
Це була чудова новина, але я раптом замислився з іншого приводу.
З книги, подарованої мені Настею (тепер я розумів, що це не була випадковість), я знав про різні мірності існування розумного життя. Але коли я ще починав знайомитися зі змістом цієї книжки, залишаючись адептом лише матеріального аспекту світобудови, я не міг зрозуміти всієї багатогранності "нового" світу, продовжуючи вважати його недосконалою моделлю, з якою, - щонайменше, - треба буде ще попрацювати Творцю і новому автору. І вже точно не відчував цей світ, як тепер. І я міг тільки припускати, що коли-небудь я зможу хоча б наблизитися, до нього вже оновленого, шляхом багаторічних духовних практик і медитацій.
Моє "знайомство" зі старцем стало таким собі тригером, що руйнував усі мої колишні шаблони сприйняття реальності та розсував кордони, зведені моїм же розумом, який ще нещодавно був загнаним у рамки типового для багатьох людей невігластва. Розум і свідомість, які отримали ковток істинних знань, тепер прагнули до збільшення їх потоку, прийняття та усвідомлення.
Київ, лютий 2024