Сага про Хьорда та острів`ян
частини IX - Xз рубрики / циклу «Сага про Хьорда»
IX
Сігмундом звали одного чоловіка. Він ходив з дружиною і сином на ім’я Хельгі по дворах і побирався. Прибуваючи на хутір вони частіш за все зупинялися в гостьовому будинку, якщо тільки Сігмунда не звали до покоїв розважитись його розповідями.
Тією осінню Сігмунд прийшов зі своїми на хутір Широкий Двір Торві привітно зустрів його і сказав:
- Ви більше не залишитесь в будинку для гостей, тому що я маю прихильність до тебе і ти здаєшся мені удачливим.
Той відповідає:
- Нехай не обдурить тебе передчуття, якщо ти так думаєш.
Торві сказав, що хоче надати йому честь:
- Хочу віддати тобі дитину на виховання.
Сігмунд відповідає:
- Все-таки ми нерівня, раз я буду виховувати для тебе дитину. Адже, як то кажуть, хто ростить для іншого дитину, той із двох і менший.
Торві сказав:
- Іди з дитиною на Ельвус – Озеро.
Сігмунд згоджується. Ось бере він Торбьорг, прив’язує її собі до спити і йде. А Торві надумав все це для ганьби Грімкелю, і йому здавалося, що Сігмунд якраз і годиться для того, щоб бродяжити з дівчинкою. Він не хотів посилати на це чоловіка кращого за Сігмунда, тому що можна було всього очікувати від Грімкеля, якби йому приніс дитинку чоловік, якому було б не соромно помститись.
Сігмунда тепер повсюди дуже добре приймали: куди вони не прийдуть, всі вважали, що треба якомога краще поставитись до дівчинки, та разом і до тих хто з нею ходить. А тому Сігмунд вибрав собі шлях більш довгий. Він пішов на захід, берегом Качиної Заводі, і мимо Кам’янистих Дворів і, не проминувши жодного мису, повернув на схід, йдучи через Огороджувальну Затоку і Ельвус. Він весь вимок і замерз. Він розташувався біля дверей, а Грімкель сидів на хазяйському місті поклавши на коліна меч. Він спитав, хто це там прийшов. Сігмунд відповідає:
- Це Сігмунд, вихователь твоєї дочки, дорогий хазяїне, і дочка твоя Торбьорг, краща серед дітей.
Грімкель сказав:
- Тільки - но послухайте, що говорить цей бродяга! Це ти, чи що, вихователь моєї дочки, ти, найзневажливіший з жебраків! Одначе ж немає одноманітності в ненависті до мене Торві: спочатку довів до смерті матір, тепер вигнав жебракувати дитину.
Грімкель сказав тоді вісу:
- Швидко же звів у могилу
Торві опору покровів (7)
Зло замишляє на мене,
Тим лиш і тішить душу.
Вигнав родич підступний
Діброву кілець (8) на дорогу.
Настала пора: сквитаюсь сповна
З володарем сталі. (9)
Грімкель розгадав увесь задум Торві і тому не захотів залишати в себе дівчинку. Велів він Сігмунду забиратись геть поки той живий і здоровий, а не то діждеться, що переламають йому кістки або ще й того гірше. Прийшлось їм зразу ж піти з дівчинкою. Вони йшли через Мис Гріма і через Купальну Долину і зовсім покинули піклуватися про дівчинку, тому що вони і не мріяли коли-небудь збутися від неї. Сігмунду здавалось, що він попався на вудку, згодившись взяти у Торві цю дитину.
Ось одного разу прийшли вони під час сніданку до Грімового Двору. Вони говорять Гріму Малюку, що є у них з собою малятко. Грім хоче подивитись на малятко, про яке стільки розповідають, Сігмунд не хоче розгортати дитинку, говорячи, що потім її ніяк не заспокоїш. Але Грім сказав, що не варто звертати уваги на такі дрібниці. Ось розгорнули дитину і показали Гріму. Він сказав:
- Це і насправді дитина Сігню, у неї її очі. Сігню, мабуть, чекала б від мене, що я не допущу її дитину до жебрацтва, якщо це буде мені під силу. Торві хоче зганьбити всіх родичів цієї дитини, а ганьба впаде на нього самого. Я візьму у тебе, Сігмунд, цю безпомічну дитину.
Той тільки радий цьому. Вони пробули там день, а потім пішли вниз по Кінцевій Пустоші. Багато хто думав, що своїм вчинком Грім легко міг навернути на себе гнів Грімкеля Годі, який не перед чим не зупиниться.
Примітки:
7)… опора покровів…- жінка.
8)… діброва кілець…- жінка.
9)… володар сталі… - воїн.
X
Наприкінці днів переїзду Грімкель виїхав із дому і поїхав через Уступ в Ельвус, потім на схід через орлине Гніздо і, проминувши болота, уверх до Пагорбів Оддгейра, а там до Грімового Мису і, заночувавши в Купальній Долині, повернувся додому.
Всіх бондів, кого тільки не зустрічав, зізвав на збір до Середньої Гори і велів бути там через два дні: Грімкель був годі всіх цих місць. До Середньої Гори з’їхалось шістдесят чоловік з його годордів. Грімкель розповів їм, що сталося у них з Торві, і говорить, що справа не жде і він має намір їхати до Торві з викликом до суду. Всі згоджуються, що він правий. Вони поїхали мимо Краю Ущелини, потім до Розщелин і до Ярма, а там спустилися нижньою дорогою до Очниць і прямо до Широкого Двору.
Торві не було вдома: він поїхав на узбережжя Білої Ріки. Грімкель викликав Торві до суду за посягання на життя Торбьорг та присвоєння приданого Сігню. Він викликав його до суду альтінга і поїхав додому. Ні про що тепер стільки не говорили, скільки про тяжбу Грімкеля і Торві.
Узнавши про це, Грім Малюк їде з дому до Затоки Димів, до законоговорителя Торкеля Луна. Зайшла у них розмова про тяжбу Грімкеля і Торві. Грім питає, чим, на думку Торкеля, все це закінчиться. Торкель говорить, що нічого чекати гарного там, де зійдуться такі завзяті люди. Грім сказав:
- Як би мені хотілося, щоби ти прийняв участь в їхньому примиренні, адже ти і мудрий і доброзичливий.
Торкель відповідає:
- Твоє прохання висловлене добре і доречно, і я охоче візьмусь мирити їх.
Грім сказав:
- Я хочу дати тобі срібла за їхнє примирення.
Він насипав на коліна Торкелю сотню срібла і подякував його за обіцянку постаратися примирити їх. Торкель сказав, що він вчиняє добре.
- Але врахуй: я тільки висловив надію помирити їх, але нічого не обіцяю.
Грім відповідає:
- Твоя надія вартує більше, ніж тверда обіцянка других.
Потім Грім поїхав. Ось настає час тінгу. З обох боків з’їжджається безліч народу.
Грім був на тінгу. Він пішов побачитися з Торкелем Луна і просив його не жаліти праці для примирення і сказав, що йому буде багато слави, якщо він помирить таких знатних мужів.
Торкель зробив так. Спочатку він пішов до Грімкеля Годі і завів з ним розмову про тяжбу. Грімкель відповідає:
- Тут розмова коротка. У всьому, що стосується наших з Торві справ і його ненависті до мене, мені достатньо і свого суду, без посередників. А мій суд такий, щоб був винесений вирок заплатити не менше дванадцяти сотень сукном у три ліктя.
Торкель визвався бути суддею між ними:
- Посудіть самі, до чого все це веде. Адже миру кінець, коли ви не помиритесь. Ми ж будемо допомагати тим, хто більше прислухається до наших слів, а слова наші вимагають до себе поваги. І це вартує більше того, про що між вами тепер суперечка.
Тоді Грімкель сказав:
- Згоден. Нехай нас розсудить Торкель. Його справедливість відома усім.
Торві бачить, що йому нічого іншого не лишається, як згодитись.
Торкель сказав:
- Ось мій суд і вирок. Нехай Торві виплатить Грімкелю шість сотень сукна у три ліктя, а решту на шість зим в розстрочку, всього ж дванадцять сотень.
Він вважав, що такий суд буде найбільш справедливим. Грімкель відповідає:
- Не буду заперечувати проти такого рішення, адже я сам доручив його Торкелю, але це ще далеко не все. Добро це належить Хьорду, моєму сину, як материнський спадок.
Торві сказав, що він не виплатить Хьорду цих грошей, якщо він того ж вартує, що і його батько.
Грімкель сказав, що це ще питання, чого б він тоді вартував, але Хьорду, мовляв, було б гірше, якби справдилась поговірка, що люди народжуються в дядька по матері.
- Адже ти перевертень! Чого ж ще гірше, якщо він цим піде в тебе.
Тут здійнявся страшенний крик. Обидва лишилися незадоволені рішенням, все ж воно залишилось в силі.
Пройшов рік, і настав другий. Грімкель посватався за Сігрід, дочку Торбьорна з Мису Меча. Йому відповіли згодою, тому що знали його як чоловіка багатого і родовитого, хоча він вже й достатньо постарів. Віддали Сігрід за Грімкеля, а весілля зіграли у нього, на Ельвус – Озері. Все пройшло гарно, як і повинно. Вони з Грімкелем добре одне з одним ладили. Грімкель тепер трохи заспокоївся.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ісландія, X ст. н. е.