
«НІГРІН» — Оповідання
© Лукіан..."У Римі всі вулиці і всі площі наповнені тим, що таким людям найдорожче за все. Тут можна отримати насолоду через «всі ворота» - очима і вухами, носом і ротом і органами хтивості"....
..."У Римі всі вулиці і всі площі наповнені тим, що таким людям найдорожче за все. Тут можна отримати насолоду через «всі ворота» - очима і вухами, носом і ротом і органами хтивості"....
Методичное убийство длится пять недель. Иван с сыном не пропускают ни одного дня, наслаждаясь зрелищем. Нет ничего более познавательного для ума, интересующегося таинствами людскими, чем поведение беззащитной жертвы, обреченной на боль и смерть, считает царь.
Лучше всего на Киевском столе сиделось Игорю Рюриковичу – 33 года!
Неприглядна московская сторонка…
Тяжело, безотрадно оставаться долго мыслью все в этой суровой стороне. Томительно и невыносимо витать воображением по этой неприветливой земельке с ее мрачным историческим прошлым.
Перша печатка – то Велич у всій своїй красі. Друга – то Війна з мечем та в обладунку. Третя – Голод зі своїми спутниками. Четверта – Смерть власною персоною. П`ята – крики мучеників, що пронизують аж до кісток. Шоста – катаклізми, що нищять нашу планету. А сьома, остання, – сім английских труб, що принесуть Апокаліпсис.
Взагалі стосунки Івана Мазепи і Петра Першого були більш ніж хороші. Цар полюбляв при нагоді смикати гетьмана за вуса, гетьман відповідав взаємною люб`язністю. Який кіт пробіг між ними на піку війни зі Швецією не зовсім і зрозуміло.
Смеркало. Під брамою Расьомон[1] якийсь самотній слуга чекав, коли передощиться. Під тою широкою брамою не було більше нікогісінько. Тільки на круглому з плямами облупленого червоного лаку стовпі сидів цвіркун. А тому що брама височить на головній вулиці Судзаку, тут могли б перечікувати негоду жінки в ітімеґаса й чоловіки в моміебосі[2]. Одначе, крім слуги, під брамою не було живого духу.
Роман "Сарум" охопив період біля 6 тисяч років: від льодовикового періоду та перших мисливців, що населяли мелові схили поблизу Солсбері, до 80-х років 20-го століття, коли практично згасли трагічні спогади по останній великій світовій війні.
Роман "Невідомий солдат" цікавий дещо іншою точкою зору на дещо іншу війну, про яку ми, здавалося, ніби уже все знаємо. І з якої Фінляндія змогла таки вийти зберігши свій суверенітет та незалежність від посягань велетня-сусіда.
Моя тужлива Україно, таку тебе я полюбив,
І за одну твою сльозину навіки голову згубив
Ніщо так не надає ваги і розуміння трагічності історичних подій, як опис шляху конкретної людини та імена учасників: героїв, ворогів, мерзотників, усіх тих, хто підставляв плече, та ставив підніжки.
Дню пам`яті жертв політичних репресій присвячується.
Ідеологія знищує розум та розбиває серце залишаючи тільки тінь, тінь людини, котра жила безтурботним життям.
моє село, моє дитинство, поезія дитинства і проза життя. так було і так є.
Як розповідав мені Тодось Осьмачка, працював він у Києві викладачем української мови і літератури в університеті ім. Шевченка. Володів п’ятьма мовами: українською, російською, німецькою, французькою, англійською. Та коли розстріляло НКВД його друга Григорія Косинку, у нього стався нервовий зрив.
в мене залишилась світла згадка про зустріч з моїм земляком, людиною непростої долі Тодосем Осьмачка
серед тисячі рук, що несли на Чернечу гору човен з тілом Великого сина українського народу Тараса Шевченка були і руки Тараса Перевізника...
У 1824 році нова господиня у хаті родини Шевченків Оксана Терещенчиха, як «добра і турботлива мачуха», відпускає Тараса і Яринку до старшої сестри Катерини в сусіднє село Зелену Діброву погостювати…
Залишилися в живих одиниці свідків життя односельця Тодося Осьмачки - не ординарної постаті, Ті, що і досі його не признають, і ті, в долі яких він залишив слід. та байдужими нікого не залишилося.
— Мені здається, що це наче якась лихоманка, — каже Альберт.— Ніхто начебто не хоче війни, аж раптом вона вже тут. Ми не хотіли воювати, інші твердять те ж саме, а проте вже півсвіту воює.
— Але в них більше брешуть, ніж у нас, — заперечую я, — згадайте-но, які листівки ми знаходили в полонених. Там писалося, що ми їли бельгійських дітей. Негідників, що таке пишуть, слід би перевішати. Ото справжні винуватці.
Місто кричало. Чи не вперше воно так рано не спало, воно вперше боролось і нарешті перемога була незагорами.