«Как Иван Васильевич воспитывал народ» (Расправа над Новгородом) — Отрывок 18+Методичное убийство длится пять недель. Иван с сыном не пропускают ни одного дня, наслаждаясь зрелищем. Нет ничего более познавательного для ума, интересующегося таинствами людскими, чем поведение беззащитной жертвы, обреченной на боль и смерть, считает царь.
Лучше всего на Киевском столе сиделось Игорю Рюриковичу – 33 года!
Неприглядна московская сторонка…
Тяжело, безотрадно оставаться долго мыслью все в этой суровой стороне. Томительно и невыносимо витать воображением по этой неприветливой земельке с ее мрачным историческим прошлым.
Перша печатка – то Велич у всій своїй красі. Друга – то Війна з мечем та в обладунку. Третя – Голод зі своїми спутниками. Четверта – Смерть власною персоною. П`ята – крики мучеників, що пронизують аж до кісток. Шоста – катаклізми, що нищять нашу планету. А сьома, остання, – сім английских труб, що принесуть Апокаліпсис.
«Цар Петро Перший та гетьман Іван Мазепа» (Данило Мордовець) — РецензіїВзагалі стосунки Івана Мазепи і Петра Першого були більш ніж хороші. Цар полюбляв при нагоді смикати гетьмана за вуса, гетьман відповідав взаємною люб`язністю. Який кіт пробіг між ними на піку війни зі Швецією не зовсім і зрозуміло.
«Расьомон» — Новела 18+Смеркало. Під брамою Расьомон[1] якийсь самотній слуга чекав, коли передощиться. Під тою широкою брамою не було більше нікогісінько. Тільки на круглому з плямами облупленого червоного лаку стовпі сидів цвіркун. А тому що брама височить на головній вулиці Судзаку, тут могли б перечікувати негоду жінки в ітімеґаса й чоловіки в моміебосі[2]. Одначе, крім слуги, під брамою не було живого духу.
«Сарум» (Едвард Резерфорд) — РецензіїРоман "Сарум" охопив період біля 6 тисяч років: від льодовикового періоду та перших мисливців, що населяли мелові схили поблизу Солсбері, до 80-х років 20-го століття, коли практично згасли трагічні спогади по останній великій світовій війні.
«Невідомий солдат» (Вяйне Лінна) — РецензіїРоман "Невідомий солдат" цікавий дещо іншою точкою зору на дещо іншу війну, про яку ми, здавалося, ніби уже все знаємо. І з якої Фінляндія змогла таки вийти зберігши свій суверенітет та незалежність від посягань велетня-сусіда.
Моя тужлива Україно, таку тебе я полюбив,
І за одну твою сльозину навіки голову згубив
Ніщо так не надає ваги і розуміння трагічності історичних подій, як опис шляху конкретної людини та імена учасників: героїв, ворогів, мерзотників, усіх тих, хто підставляв плече, та ставив підніжки.
Дню пам`яті жертв політичних репресій присвячується.
«Паралелі» — ОповіданняІдеологія знищує розум та розбиває серце залишаючи тільки тінь, тінь людини, котра жила безтурботним життям.
моє село, моє дитинство, поезія дитинства і проза життя. так було і так є.
Як розповідав мені Тодось Осьмачка, працював він у Києві викладачем української мови і літератури в університеті ім. Шевченка. Володів п’ятьма мовами: українською, російською, німецькою, французькою, англійською. Та коли розстріляло НКВД його друга Григорія Косинку, у нього стався нервовий зрив.
в мене залишилась світла згадка про зустріч з моїм земляком, людиною непростої долі Тодосем Осьмачка
серед тисячі рук, що несли на Чернечу гору човен з тілом Великого сина українського народу Тараса Шевченка були і руки Тараса Перевізника...
У 1824 році нова господиня у хаті родини Шевченків Оксана Терещенчиха, як «добра і турботлива мачуха», відпускає Тараса і Яринку до старшої сестри Катерини в сусіднє село Зелену Діброву погостювати…
Залишилися в живих одиниці свідків життя односельця Тодося Осьмачки - не ординарної постаті, Ті, що і досі його не признають, і ті, в долі яких він залишив слід. та байдужими нікого не залишилося.
«На Західному фронті без змін» — Роман— Мені здається, що це наче якась лихоманка, — каже Альберт.— Ніхто начебто не хоче війни, аж раптом вона вже тут. Ми не хотіли воювати, інші твердять те ж саме, а проте вже півсвіту воює.
— Але в них більше брешуть, ніж у нас, — заперечую я, — згадайте-но, які листівки ми знаходили в полонених. Там писалося, що ми їли бельгійських дітей. Негідників, що таке пишуть, слід би перевішати. Ото справжні винуватці.
Стояла передноворічна осінь. Голубі лебеді летіли додому, оминаючи неприємну їм країну, що займала велику територію нової планети Лицедії. Імперія Страусія переживала не найкращі свої часи. Не найкращі, але останні.
Місто кричало. Чи не вперше воно так рано не спало, воно вперше боролось і нарешті перемога була незагорами.
© Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди
Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори
