Різні точки зору
з рубрики / циклу «О. ГЕНРІ»
Десь на дні великого міста, там, де осідає його мул, молодий Мюррей зустрівся з одним капітаном і потоваришував з ним. Від обох відвернулося щастя; обидва колись користувалися своїм поважним станом, и обидва були творіннями жахливого і дивного соціального устрою їхньої гордої alma mater [alma mater – букв. «годуюча мати»» (лат.);назва навчальних закладів] – Нью – Йорку.
Капітан вже не був більше капітаном. Одне з раптових моральних потрясінь, що інколи, як повінь, настигають місто, скинуло його з високого становища в управлінні поліції, зірвало з нього мундира і залишило в руках його адвокатів чималий прибуток, який при його ощадливості він зміг накопичити. Після того як потік пронесло, він опинився на мілині. Через місяць після його розжалування хазяїн пивної відтяг його за комір від стійки, де він розташувався поснідати на дарівщину, і викинув його на вулицю. Це доказує, наскільки низько він опустився. Після цього він написав жалібні листи до газет, затим побився зі службовцем у міському нічліжному будинку через те, що той хотів його вимити. Коли Мюррей вперше побачив капітана, той тримав за руку італійку, що продавала яблука і часник на Ессекс – стріт, і цитував якусь баладу.
Мюррей теж упав з великої висоти. Але його падіння не стало предметом судового розгляду. Колись до його послуг було все, що місто мало красивого і вишуканого. На одній з великих фешенебельних авеню можна бачити будинок його дядька. Але між дядьком і племінником через щось виникла велика сварка, і дворецький провів племінника до дверей, що на вищеозначеній авеню означало вигнання із дому. Його понесло за течією, де він зустрівся зі своїм Фальстафом, разом з яким і почав жебракувати.
Одного разу увечері сиділи вони на лавці невеликого парку. Велике тіло капітана, яке від голоду не зменшувалось в об’ємі, здавалося безформною масою, що прилипла до спинки лавки. На його червоному, з тиждень неголеному обличчі стирчало рижувате волосся; на голові красувалась зім’ята солом’яна шляпа. Неясно вимальовуючись в темряві, його голова здавалася не то модною жіночою шляпкою, не то пісочним тортом. Туго стягнутий ремінь – остання реліквія його колишньої чепурності – провів глибоку борозну навколо його тулуба. На чоботях капітана не було ґудзиків. Здавленим басом він проклинав свою нещасну долю.
Поряд з ним сидів Мюррей. На ньому був брудний, обшарпаний синій костюм. Його шляпа була низько насунута на лоба. Він сидів нерухомо, і його обриси були невиразні, примарні.
- Я голодний, - пробуркотів капітан, - клянусь філейною вирізкою, що я помираю від голоду. Чесне слово, я міг би з’їсти зараз цілий ресторан. Хіба ви не можете нічого придумати, Мюррей? Ви сидите тут з таким виглядом, як начебто ви Реджинальд Вандербільд, що катається в своєму екіпажі. Не розумію, що вам за користь, від вашої бундючності? Придумайте яке-небудь місце, де б ми змогли що-небудь пожувати.
- Ви забуваєте, мій дорогий капітане, - сказав не рухаючись, Мюррей, - що наша остання спроба пообідати була зроблена за моєю порадою.
- А чи поручитесь ви, що це була остання ваша порада? – пробурчав капітан. – У вас, мабуть, є ще напоготові схожі ж поради, га?
- Зізнаюсь, що спроба нам не вдалася, - зітхнув Мюррей. – Я був певен, що Мелон подивиться крізь пальці на наш дармовий сніданок, після того як він зі мною так люб’язно говорив про гру в бейсбол. Це було в останній раз, коли я за гроші їв у його ресторані.
- Ось ця рука, - сказав капітан, простягаючи праву руку, - вже майже схопила ніжку індички і два сандвіча з сардинами, коли офіціанти нас схопили.
- Я був на декілька дюймів від оливок, - сказав Мюррей. – Фаршировані оливки. Я не куштував їх вже цілий рік.
- Що ж нам робити? – невдоволено спитав капітан. – Ми ж не можемо помирати від голоду!
- Невже ми не можемо? – сказав спокійно Мюррей. – Я радий це чути. Я думаю, що ми можемо.
- Почекайте тут, - сказав капітан, важко підводячись і пихкаючи. – Я хочу дещо спробувати. Залишайтеся тут і підождіть мене, Мюррей. Мені знадобиться не більше чим півгодини. Якщо вдасться мій план, я миттєво повернусь.
Він зробив кілька незручних спроб надати своїй зовнішності більш вишуканий вигляд. Він закрутив свої люті вуса доверху, витяг з-під рукавів пару манжет з чорними краями, ще тугіше стягнув ремінь і вирушив з грацією і вишуканістю носорога до виходу з парку.
Коли він зник з виду, Мюррей теж поспіхом вийшов із парку через протилежний вихід. Він зупинився біля будівлі, під’їзд якої був освітлений двома зеленими ліхтарями.
- Поліцейський капітан на ім’я Мероні, - сказав він черговому сержанту, - був звільнений з поліції три роки тому, після того як його передали до карного суду. Мені здається, що вирок суду не був приведений до виконання. Чи розшукує поліція цю людину?
- Чому ви про це питаєте? – спитав, насупившись, сержант.
- Я думаю, що, можливо, за його затримання призначена нагорода. Я добре знаю цю людину. Він зараз веде досить сумнівне життя. Я можу в будь-який час вам його доставити. Якщо буде нагорода.
- Нагороди немає, - різко перервав сержант. – Нам ця людина не потрібна. І ви теж! Тому йдіть своєю дорогою. Ви дружите з цим чоловіком і хотіли його продати. Швидко забирайтесь геть, або я вас викину.
Мюррей глянув на сержанта з незворушною гідністю.
- Я просто виконав би свій обов’язок громадянина і джентльмена, - сказав він суворо, - якби допоміг правосуддю затримати людину, що порушила закони.
Мюррей поспішив назад до лавки у парку. Він схрестив руки на грудях і знову застиг нерухомо, уподібнюючись до примари. Через десять хвилин до лавки підійшов капітан, похмурий і злий. Його комір був відірваний, солом’яна шляпа зігнута і зім’ята, полосата сорочка розірвана до поясу, а з голови і до ніг він був облитий неприємною жирною рідиною, від якої тхнуло часником і кухнею.
- Ради бога, капітан, - скривився Мюррей, відвертаючи носа, - я не чекав би вас, якби міг уявити, що ви від відчаю вдастеся до помиїв для свиней.
- Даремно жартуєте! – з гіркотою сказав капітан. – Я ще не освинячився. Я пішов на Ессекс - стріт і зробив пропозицію Кетрін, у якої там фруктовий ларьок. Це діло не було б таким поганим. Вона досить м’яка жінка, настільки може бути м’якою італійка. Я думав, що за останній тиждень достатньо обробив сеньйориту. Але подивіться, що вона зі мною зробила! Думаю, що я поспішив. Ось, і цей план не вдався.
- Ви даєте мені зрозуміти, - сказав Мюррей, - з безкінечним презирством, - що ви оженились би на цій жінці для того, щоб вийти з утруднення?
Я? – сказав капітан. - Я б оженився на китайській імператриці за блюдо котлет. Я вчинив би убивство за порцію тушкованого м’яса. Я б украв хліб у бездомної дитини. Я готовий стати мормоном за блюдо відвареної риби.
- Я думаю, - сказав Мюррей, - поклавши голову на руки, - що міг би стати Юдою за чарку віскі. На тридцять срібняків я б…
- О, перестаньте! – з обуренням вигукнув капітан. – Ви не зробили б цього, Мюррей! Я завжди вважав зраду наймерзеннішим актом. Людина, що зраджує свого друга, гірша за пірата.
По парку йшов гладкий чоловік, що уважно дивився на лавки, на які падало електричне світло.
- Це ви, Мек? – сказав він, зупиняючись перед капітаном. Його діамантова шпилька сліпуче сяяла, так само, як і прикрашений діамантами брелок на годинниковому ланцюжку. То справді був великий, лощений, вгодований суб’єкт.
- Так, я бачу, що це ви, - продовжував він. – Мені сказали в ресторані Майка, що я можу вас тут завжди знайти. Мені потрібно з вами поговорити, Мек.
Капітан підвівся з радісним вигуком. Якщо Чарлі Фінніген прийшов сюди, на «дно», то це, мабуть, неспроста. Чарлі відвів його під руку в тінь.
- Знаєте, Мек, - сказав він, - інспектору Пікерінгу пред’явили вигадані звинувачення, і тепер його судять.
- Він був моїм інспектором, - сказав капітан.
- О’Шіа затіяв цю справу. – продовжував Фінніген, - і він повинен виграти. Це для блага організації. Пікеринг повинен бути звинуваченим. Ваші свідчення зможуть допомогти. Він був вище за вас, коли ви були в управлінні. Його частина хабарів повинна була проходити через ваші руки. Ви повинні прийти і дати свідчення проти нього.
- Він був… - почав капітан.
- Почекайте хвилинку, - сказав Фінніген, виймаючи з внутрішньої кишені згорток зелененьких папірців. – Ось тут п’ятсот доларів для вас. Двісті п’ятдесят зараз на місці, а інші…
- Він був моїм другом, - закінчив капітан. – Краще я побачу вас, всю банду, все місто в полум’ї пекла, чим буду свідчити проти Дена Пікерінга. Я пропаща людина, але я не зраджу того, хто був моїм другом, - капітан підніс голос і гримів як тромбон. – Забирайтеся геть з парку, Чарлі. Хоча ми тут і злодії, і бродяги, і пияки, але ми кращі за вас. Забирайтесь і візьміть ваші підлі гроші.
Фіннеган пішов іншою доріжкою. Капітан повернувся на своє місце.
- Я ненароком чув розмову, - похмуро сказав Мюррей. – Я думаю, ви найбільший дурень, якого я коли-небудь бачив.
- А що б ви зробили? – спитав капітан.
- Прибив би Пікерінга до хреста, - сказав Мюррей.
- Я бачу, - сказав капітан сухо, не гарячкуючи, - ми з вами різні люди. Нью – Йорк ділиться на дві частини – вище Сорок другої вулиці і нижче Чотирнадцятої. Ви з другої частини. Ми обидва діємо згідно з нашими точками зору.
Освітлений циферблат баштового годинника, що виднівся над деревами, сповістив їм, що було опів на дванадцяту. Обидва чоловіки встали з лави і рушили разом, ніби охоплені однією думкою. Вони залишили парк, пройшли через вузький провулок і вийшли на Бродвей. В цей пізній час вулиця була темна і пуста, як провулки в Помпеях.
Вони повернули на північ. Полісмен, який подивився на їхні обшарпані фігури, що пробиралися крадькома, не удостоїв їх своєю увагою і підозрою, які б вони в інший час і в іншому місці звернули б на себе. В цій частині міста на кожній вулиці інші обшарпані фігури прагнули всі до одного пункту – пункту, не відміченому нічим особливим, за винятком виїмок на бруківці, протоптаній десятками тисяч ніг, що стояли в черзі перед нічліжним будинком.
На Дев’ятій вулиці високий чоловік вистрибнув із трамваю і повернувся обличчям на захід. При цьому він побачив Мюррея, підскочив до нього і потяг його до ліхтаря. Капітан повільно, як поранений ведмідь, відійшов до рогу будинку і чекав, бурмочучи під ніс.
- Джеррі! – закричав чоловік у циліндрі. – Як добре! Я вирішив шукати вас завтра. Старий капітулював. Ви знову в милості. Поздоровляю вас. Приходьте вранці до контори і можете отримати стільки грошей, стільки побажаєте. В цьому відношенні ваш дядько дав мені широкі повноваження.
- А справа про одруження? – спитав Мюррей, відвернувшись.
- Гм, так, звісно, ваш дядько має на увазі, очікує, що ви оженитесь на місс Вандерхерст.
- Доброї ночі! – сказав Мюррей, віддаляючись.
- Ви з глузду з’їхали! – закричав другий, схопивши Мюррея за руку. – Невже ви відмовитесь від двох мільйонів через…
- Ви коли-небудь бачили її носа, друже? – урочисто спитав Мюррей.
- Але ж будьте розсудливі, Джеррі! Місс Вандерхерст багата спадкоємиця і…
- Ви її коли-небудь бачили?
- Так, я зізнаюсь, що її ніс не зовсім.
- Доброї ночі! – сказав Мюррей. – Мій друг мене чекає. Я уповноважую вас передати дядькові, що нам ні про що з ним більше говорити. Доброї ночі!
Довжелезна черга з людей що очікували простяглася від одного будинку на Десятій вулиці далеко вверх до Бродвею, вздовж тротуару. Капітан і Мюррей приєдналися до хвоста черги.
- На двадцять футів далі, ніж учора, - сказав Мюррей, орієнтуючись на ріг церкви.
- Півгодини пройде, - буркотів капітан, - поки ми отримаємо нари.
Міський годинник почав відбивати дванадцяту годину. Лінія нічліжників повільно рухалась вперед, шарудячи по каменю підошвами на зразок шипіння змії, і ті, котрі жили згідно зі своїми точками зору, замкнули собою ар’єргард.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
м. Нью – Йорк., 1905 рік.