Сага про Гуннлауга Зміїного Язика
частини XII - XIIIз рубрики / циклу «Сага про Гуннлауга Зміїного Язика»
XII
Тепер треба розповісти про Храфна, як він спорядив свого корабля в Глинистій Затоці. Із тих, що поїхали з Храфном, двоє відомі на ймення. Вони були синами сестри Енунда, його батька. Одного з них звали Грім, другого – Олав. Обидва були гідними людьми. Усім родичам Храфна здавалося великою утратою, що він поїхав. Але він говорив, що він тільки тому викликав Гуннлауга на поєдинок, що йому не було більше ніякої радості від Хельги.
- Один із нас повинен загинути від руки другого, - говорив він.
Коли подув попутний вітер, Храфн вийшов у море. Вони причалили у Трандхеймі, і там Храфн залишився на зиму, але нічого не чув про Гуннлауга на протязі цього часу і продовжував чекати його влітку. Він залишився і на другу зиму в Трандхеймі, в місці, що називається Лівангр.
Гуннлауг спорядив свого корабля разом з Халльфредом Неспокійним Скальдом на півночі Лисячої Рівнини. Вони були готові в путь пізньої осені. Коли подув попутний вітер, вони відправилися в путь і перед самою зимою припливли до Оркнейських островів. Там правив тоді ярл Сігурд, син Хльодвіра. Гуннлауг відправився до нього і залишився у нього зимувати. Ярл дуже поважав його. Навесні ярл спорядився в похід. Гуннлауг поїхав з ним. Влітку вони воювали далеко на Гебрідських островах і у фіордах Шотландії і отримали багато перемог. Повсюди, де вони були, Гуннлауг показував себе як дуже хоробрий і доблесний воїн і як справжній чоловік. Ярл Сігурд повернувся на початку літа назад, а Гуннлауг сів на торгівельний корабель, що відходив до Норвегії. Вони з ярлом розійшлися великими друзями.
Гуннлауг поїхав на північ в Трандхейм, в Хладір, до ярла Ейріка, і прибув туди на початку зими. Ярл прийняв його добре і запропонував йому погостювати у нього. Гуннлауг прийняв це запрошення. Ярл вже чув про його сварку з Храфном і сказав Гуннлаугу, що забороняє їм битися в його країні. Гуннлауг відповідав, що на те його воля. Він залишився там на зиму і був увесь час мовчазний.
Одного разу, навесні, Гуннлауг вийшов з дому, і з ним був його родич Торкель. Вони відійшли від дому і побачили в лузі перед собою людей, що стояли колом. Всередині кола було двоє зі зброєю, і вони билися один з одним. Одного з них називали Храфном, а другого Гуннлаугом. Ті, що стояли навколо говорили, що ісландці б’ються погано і не дуже то й пам’ятають своє слово. Гуннлауг зрозумів, що це була насмішка, що над ним потішались, і він мовчки пішов геть.
Незабаром після цього Гуннлауг сказав ярлу, що він не має більше наміру терпіти глузування та знущання його дружинників з приводу їхньої з Храфном сварки, і попросив ярла дати йому провідника до Лівангру. Ярл знав, що Храфн вже залишив Лівангр і відбув на схід до Швеції. Тому він дозволив Гуннлаугу поїхати і дав йому в дорогу двох провідників.
І от Гуннлауг з шістьма супутниками поїхав з Хладіра до Лівангру. Але якраз в цей день, коли Гуннлауг приїхав увечері туди, Храфн з чотирма супутниками вранці звідтіля від’їхав. З Лівангру Гуннлауг поїхав в долину Верадаль, і кожного разу приїздив туди увечері, де Храфн був уранці. Так він їхав, поки не досяг двору з назвою Сула – самого верхнього у цій долині. І звідціля Храфн від’їхав вранці. Тоді Гуннлауг не став зупинятися і зразу ж вночі поїхав далі. На ранок вони побачили один одного. Храфн доїхав до місця, де є два озера і між ними - рівнина. Вона називається – Глейпнісвеллір. На одному з озер є невеликий мис, що називається Дінганес. На цьому мису і зупинився Храфн зі своїми людьми. Їх було всього п’ятеро і серед них - родичі Храфна, Грім і Олав. Коли противники зустрілися Гуннлауг сказав:
- Добре, що ми, нарешті, зустрілись!
Храфн відповів, що він не бачить в цьому нічого поганого.
- Вибирай, що хочеш, - продовжував він, - битися нам усім чи тільки нам з тобою удвох.
Гуннлауг відповідав, що йому все одно. Тоді родичі Храфна, Грім і Олав, сказали, що вони не бажають залишатися в стороні, коли ті будуть битися. Те ж саме сказав і Торкель Чорний, родич Гуннлауга. Тоді Гуннлауг сказав провідникам ярла:
- Сидіть тут і не допомагайте ні тій, ні іншій стороні. Ви зможете потім розповісти про нашу битву.
Так вони і зробили.
Після цього вони зійшлися і всі хоробро билися. Грім і Олав вдвох напали на одного Гуннлауга і бились дуже хоробро. Битва закінчилась тим, що він убив їх обох, а сам не був навіть поранений. Це підтверджує Торд, син Кольбейна, в хвалебній пісні, яку він склав про Гуннлауга Зміїного Язика: (40)
- Не знаючи страху Гуннлауг
В битві зійшовся зі Храфном.
Але перед цим він убив
Гріма і Олава воїнів славних.
Грізний, забризканий кров’ю,
Трьох він уразив у битві.
Гострою сталлю косив
Воїнів Одін бою.
В цей час Храфн бився з Торкелем Чорним, родичем Гуннлауга, і отримав над ним перемогу, і Торкель загинув від його руки.
Так всі супутники, врешті-решт, склали свої голови.
Тоді почали битися двоє, Храфн і Гуннлауг. Вони завдавали один одному удари, і безстрашно кидалися один на одного, і билися люто і невтомно. Гуннлауг бився мечем, який він отримав у подарунок від конунга Адальрада. Це була прекрасна зброя. Нарешті Гуннлауг наніс Храфну сильний удар мечем і відрубав йому ногу. Але Храфн не упав, а відступив до пня і обперся об нього обрубком ноги. Тоді Гуннлауг сказав:
- Тепер ти нездатний до битви, і я не бажаю продовжувати битися з калікою.
Храфн відповідав:
- Це правда, погані мої справи. Однак мені б дуже допомогло, якби я зміг попити.
- Не обдури ж мене, якщо я принесу тобі води в своєму шоломі!
Храфн відповідав:
- Я не обдурю тебе.
Тоді Гуннлауг пішов до струмка, зачерпнув води в шолом і відніс Храфну. Той простяг йому назустріч ліву руку, а правою ударив мечем Гуннлауга по голові і наніс йому дуже велику рану. Тоді Гуннлауг сказав:
- Ти мене безсовісно обдурив і вчинив підло, в той час коли я повірив тобі.
Храфн відповідав:
- Так, це правда. Але я вчинив так, тому що не можу віддати тобі Хельгу Красуню.
І вони знову почали люто битися. Врешті-решт Гуннлауг здолав Храфна і той розпрощався з життям.
Тоді підійшли провідники ярла і перев’язали рану на голові Гуннлауга. Між тим він сів і сказав таку вісу:
- Шалений ясен битви, (41)
Храфн, воїн безстрашний
Йшов на нас безупинно.
В битві драконів шоломів (42)
Наші клинки загартовані
Так і мелькали у скелях,
Коли ми на Дінганесі – мисі,
Один одного стріли ударами.
Після цього вони поховали мертвих, посадовили Гуннлауга на його коня і поїхали з ним разом вниз, до Лівангру. Там він пролежав три ночі і був соборований священиком. Потім він помер і був похований у церкві. Всім було дуже жалко їх обох, Гуннлауга і Храфна, що вони так загинули.
Примітки:
40)… Це підтверджує Торд, син Кольбейна, в хвалебній пісні, яку він склав про Гуннлауга Зміїний Язик…- скальд Торд, син Кольбейна, був сучасником Гуннлауга.
41)…ясен битви…- воїн.
42)…битва драконів шоломів…- битва (дракони шоломів – сокири).
XIII
Влітку, ще до того як вісті про ці події дійшли до Ісландії, Іллугі Чорному приснився сон. Він тоді був удома, в Крутоярі. Йому привиділось уві сні, що Гуннлауг прийшов до нього окровавлений і сказав йому таку вісу:
- Гуннлауг поліг в поєдинку.
Відважно він бився з Храфном,
Ранивши недруга в ногу
Рибою ратної сорочки (43)
Жадний до теплої крові,
Кинувся ворон до трупів,
Мені ж харалужну сталь
В голову Храфн направив.
В ту саму ніч на півдні, на Мошистій Горі, Енунду приснилось, що Храфн прийшов до нього весь окровавлений і сказав таку вісу:
- Я меча обагрив.
Але спершу Рогнір меча (44)
Мене поранив.
Звірі щитів (45) за морем
Дзвінко в щити встромлялися.
Гуси крові (46) злітались
Крові з голів напитися.
Пір’ями яструб ран (47)
Озеро ран (48) розбризкував.
Наступного літа на альтінгу Іллугі Чорний сказав Енунду, коли вони були на Скелі Закону:
- Яку віру ти заплатиш мені за мого сина, якого твій син Храфн обдурив, порушивши своє слово?
Енунд відповідав:
- Я вважаю, що я зовсім не зобов’язаний платити тобі віру. Я і так достатньо постраждав від їхньої битви. Але я не буду вимагати від тебе віри за мого сина.
Іллугі відповідав:
- В такому випадку за це заплатить хто-небудь з твоєї сім’ї або з твоїх родичів.
Після тінгу упродовж всього літа Іллугі був весь час засмучений. Кажуть, що восени Іллугі виїхав з Крутояру з тридцятьма людьми і приїхав до Мошистої Гори рано вранці. Енунд і його сини сховалися у церкві, і тоді Іллугі захопив двох його родичів. Одного з них звали Бьорн, другого Торгрім. Він велів вбити Бьорна і відрубати ногу Торгріму. Після цього Іллугі поїхав додому, і Енунд не домагався жодного відшкодування.
Син Іллугі Хермунд не мав спокою після смерті свого брата Гуннлауга, і він думав, що за того ще недостатньо помстилися, не дивлячись на все, що було зроблено. Жив чоловік на ім’я Храфн. Він був племінником Енунда з Мошистої Гори. Він був гарним мореплавцем, і в нього був корабель, який стояв в Баранячому Фіорді. Навесні Хермунд, син Іллугі, виїхав один з дому і поїхав на північ через Кам’янисту Пустош до Баранячого Фіорду і прямо на Столову Відмілину до корабля. Торгові люди тоді вже повністю були готові до відплиття. Хазяїн корабля Храфн був на суші, і з ним багато людей, Хермунд підскакав до нього, пронизав його своїм списом і зразу ж поскакав геть. Вони були всі дуже ошелешені, супутники Храфна. І за це вбивство не було виплачено віри. На цьому і скінчилася свара між Іллугі Чорним і Енундом з Мошистої Гори.
Торстейн, син Егіля, через деякий час видав заміж свою дочку Хельгу за чоловіка на ймення Торкель, сина Халлькеля. Він жив у Лавовій Долині, і Хельга поїхала до нього в дім. Вона до нього не мала великої приязні, тому що ніколи не могла забути Гуннлауга, хоча його давно вже не було в живих. Між тим Торкель був теж чоловік гідний і багатий і гарний скальд. У них було декілька дітей. Одного з їхніх синів звали Торарін, другого Торстейн. Але у них були і другі діти. Найбільшою радістю Хельги було розстелити плаща, якого вона отримала в подарунок від Гуннлауга, і подовгу уважно на нього дивитись.
Одного разу в дім Торкеля і Хельги прийшла тяжка хвороба, і багато хто довго хворів. Занедужала тоді і Хельга, але не лягла до ліжка. Одного разу в суботу увечері Хельга сиділа біля вогнища. Вона поклала голову на коліна Торкелю, свого чоловіка, і веліла принести плаща, подарунок Гуннлауга. Коли плащ принесли, вона підвелася, розстелила його перед собою і деякий час уважно на нього дивилась. Потім вона знову опустилась на руки свого чоловіка і померла. Торкель сказав тоді таку вісу:
- На руки мовчки візьму
Тіло дружини любої.
Липа льону померла,
Богу вручила душу.
Мені ж тепер тяжко
Жити без неї віднині.
Хельга була похована біля церкви, а Торкель ще довго там жив. Всі дуже жалкували за померлою Хельгою, як того і варто було очікувати.
На цьому сага закінчується.
Примітки:
43)…риба ратної сорочки…- меч (ратна сорочка – кольчуга)
44)… Рогнір меча…- воїн, тобто Гуннлауг.
45)…звірі щитів…- мечі.
46)…гуси крові…- ворони.
47)…яструб ран…- ворон.
48)… озеро ран…- кров.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ісландія, X ст. н. е.