Перша гроза
з рубрики / циклу «рассказы - 3»
Вже з самісінького ранку почало тягти на дощ. І то так: то сонце вигляне, то хмарки набіжать, а ти сиди і думай: буде той дощ, чи не буде, брати парасольку, чи не брати, чорті що, ніякого орднунгу* в природі, що хоче, те й творить. Отаке от…
А коли вже сонце звернуло за полудень і почало заглядати до мене у вікно, я встав з-за столу і затягнув його шторами, щоб не заважало думати про високе, хоча в голову і лізла лише одна дурня, від якої навіть самого нудило, ну що це за життя? Чим ще можна здивувати і яким сюжетом вразити в наш час людей, коли їхні голови цілодобово підключені до «фейсбуку», їй-богу якісь обіззяни. Для себе розумного писати, чи що? Боже, боже, що за часи…
За шторами вікна було тихо, думки почали хилитися до сну з надією, що, може хоч там присниться якийсь небачений сюжет, щоб вийти зі ступору і почати клацати пальцями по клавіатурі, на радість ідентифікаційним номерам, бо людей вже не лишилось.
І тут раптом за шторами вікна щось так бабахнуло, що я аж підскочив.
«Твою ж мать..!!! Куди???» Я вихопився з-за столу, кинувся до вікна, розкинув вбік штори і, забігав очима по небу і навкруги: «Куди, куди знову прилетіло!?»
Але за вікном з неба йшов теплий як парне молоко, дрібний і ніжний дощик, десь, ближче до горизонту знову щось блиснуло, тихо і розкотисто загуркотіло, потім грім вдарив трохи ближче і гучніше і я зрозумів, що це прийшла перша літня гроза.
Господи, ти ж таки є, я схилив голову набік і дивився як природа приймає божу ласку.
Примітка:
- орднунг* (нім.) – це такий порядок, коли навіть муха перелітає через вулицю на дозволяючий сигнал світлофору. )))
м. Київ, 1 червня 2024 року.
