21.06.2014 00:55
18+
262
    
  8 | 8  
 © Ірина Червінська-Мандич

І більше не існує того світу

І більше не існує того світу, 

Де в сукні з квітів плакала весна

Від відчуття кінечності завітів.

І падали на землю сльози-квіти

Коли гриміла грозами вона.


І більше не гостюють дні-фантоми, 

І солодощі час не роздає, 

Не наливає чаю в моїм домі.

Фантоми - це трансформери утоми

Від "що було, якби було "ми є"?".


І більше. Та що більше? Досить. Досить.

Не муч словами, віршами не крий!

Я після тебе боса й стоголоса, 

Хоча піском крізь пальці - суголосся, 

А треба жити, і поріг - старий.



21.06.2014

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.06.2014 11:45  Маріанна => © 

Сподобалося!

 24.06.2014 07:59  Деркач Олександр => © 

Класний текст...мені лише - Від відчуття - якось не дуже)

 23.06.2014 12:19  Світлана Рачинська => © 

серйозна лірика... Сподобалось!

 21.06.2014 09:51  Ірина Затинейко-Миха... => © 

Залюбки читаю Ваші поезії...відчуття, які викликають рядки - не обов`язково коментую..але зворушують і дуже потрібні ...моментами, мов пілюля для нечемної душі)

 21.06.2014 01:17  Олена Вишневська => © 

Зримо, відчутно, просто чудово!

 21.06.2014 01:15  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Міняється і світ старий, і люди...
Хто зна, що далі з нами буде!..
А вірш майстерний: стрункий, правдивий, цікавий!