Сходинки
коли немає світла і не працюють ліфти
Двісті сходинок вниз, двісті сходинок наверх. Раз на день, а то і двічі.
Двісті сходинок вниз – мовчки, двісті сходинок наверх: туп-туп, матюк – думка, туп-туп, матюк – думка… І так сто матюків і сто думок. Матюки одного калібру, а от думки всі різні і дрібнесенькі, як просо для курчат і чорт знає про що, та ще й злітаються як мухи на мед, чи на г…? Та бог з ним, бувають часи, коли воно все однакове.
На сотій сходинці Думка запитала у Матюка:
- От чого ти весь час матюкаєшся, чому?
- Та тому, що ти не думаєш, а мені приходиться виправляти ситуацію.
- Яку ще ситуацію?
- Та ту, що ти створила не думаючи …- пробуркотів Матюк.
- Як це я не думаю? Завжди думаю… в цьому моя суть…
- Ага, - відгукнувся Матюк, - якби ти думала, я б сидів собі тихо і не переживав за людей.
- А чому ти за них переживаєш? – спитала Думка.
- А ти подумай, - єхидно відповідав Матюк. – Через твоє не думання мені приходиться відповідати за їхнє здоров’я.
- А що у них не так зі здоров’ям? – здивувалася Думка.
- Що не так? – здивувався теж у відповідь Матюк. – Та ви ж тільки літаєте і часто чорт знає де, а їм через вашу відсутність, чи, взагалі нездатність думати правильно, приходиться кожного дня пертися на двісті сходинок вверх і це тобі не літати, мила, а ніжками туп-туп, туп-туп…, а я своїм існуванням даю їм надію на краще майбутнє; давати людям надію, це тобі не думати чорт знає про що.
- Ну ти і розумака! – образилась Думка.
- Розумака! – відповідав їй Матюк, - Бо я є наслідком вашої нездатності думати про людей і, взагалі, про що ви думаєте, коли у вас не хватає розуму навіть на найпростіші справи, про що?
- Ну, - поважно і замріяно відповідала Думка, - зараз, наприклад, про мандрівку Ілона Маска на Марс!...
- На Марс?! – ошелешено спитав Матюк, - на Марс? А ви порахували скільки туди буде сходинок? Якщо так, то скажіть мені, будь ласка, скільки приготувати правильних висловів, щоб зберегти людям їхнє здоров’я? Що за х…., я бачу, що на цій планеті тільки я про щось і піклуюсь, а вас уже в космос понесло, вам люди потрібні, чи ні?
- Звісно, потрібні, інакше в чиїх би головах ми сиділи, та нас би і не було, а це погано.
- Для кого погано? Для навколишнього світу? Бл…., ну і ну…
- А ти як думав – думка це перша ознака людини!
- Господи! Дай мені сили і словесного натхнення зберегти оцих людей! А, краще, подивись на них ще раз, може щось можна ще налагодити або змінити, чи уже всьо?!
Двісті сходинок вниз – мовчки, двісті сходинок наверх…. Господи, за що?
м. Київ, 10 червня 2024 року.
