Було колись на світі місто Луні
з рубрики / циклу «Казки для ДОРОСЛИХ»
Нормани жили у верхній частині географічної карти, в північній країні, де завжди було холодно, де навіть влітку, траплялося, що йшов сніг. Там, наверху, бували такі люті морози, що варто було якому-небудь норману плюнути, як плювок замерзав, не встигнувши долетіти до землі, перетворювався на льодяник. В підручниках по історії розказується багато різних легенд про норманів, про їхні піратські подвиги і про те, що саме примушувало цей самий народ здійснювати напади на міста і села других народів і руйнувати їх. По правді кажучи, пояснити настільки порочну практику досить просто, якщо врахувати, що нормани здійснювали свої піратські напади на південні, тобто на теплі країни. Просто їм набридало постійно жити в холоді, і, ледь виникала можливість, вони – зовсім як сучасні туристи – відправлялися шукати більш теплі місця ( не забувайте, що тоді не було ні печей, ні парового опалення).
Деякі племена норманів, наприклад, взагалі перебралися в ту частину Франції, яка потім стала називатися Нормандією, а інші, ще більші мерзляки, оселились на Сицилії.
Якось прочули нормани про Рим. Вони знали, що в Римі тепло, що там навіть взимку можна ходити без пальто і хутряної шуби ( в ті часи хутряні шуби носили не тільки жінки, але й чоловіки), і вирішили нанести удар по столиці Римської імперії.
Рим завжди був столицею чого-небудь: спочатку – Лаціо, потім – республіки, потім – Римської імперії, потім – папської держави. Він і тепер, через багато століть, столиця Італійської республіки.
Треба вам сказати, що нормани любили не тільки сонячне тепло, але і полум’я пожеж. Гарненька пожежа була для них захоплюючим видовищем – ну як для нас кіно. А оскільки кіно у них не було (тоді його ще не винайшли), вони підпалювали все що бачили.
До Риму ж вони взагалі відчували відверту антипатію, оскільки римське військо завоювало півсвіту і піднялося ледве не до найпівнічнішої частини географічної карти, тобто до того місця, де жили нормани. І от вони спорядили дюжину кораблів і попливли на південь, у напрямку до Риму.
Пливли вони, пливли і допливли нарешті до Гібралтарської протоки, а пройшовши її, опинилися у Середземному морі. Коли дув вітер, нормани піднімали вітрила, а в штиль їм приходилось веслувати. Веслування – справа звісно важка, але нормани не жаліли сил, так як до них дійшли чутки, що Рим – найбагатше місто і в його палацах повно золота і срібла.
Римські генерали і міністри були справжніми бандитами (зовсім як у наш час), вони ухитрялися грабувати всі країни, в які їх заносило зі своїм військом, і тому в Римі накопичились незліченні багатства.
Ніхто з норманів, що брали участь у цьому поході, особисто в Римі ніколи не бував.
Однак, їм попадалися монети з зображення найбільшого у світі стадіону, що називався Колізеєм. Але римляни-язичники, замість того щоби влаштовувати там футбольні матчі, як це робиться на стадіонах сьогодні, на потіху собі заставляли римлян-християн вступати в бій з левами.
Видовище це було досить одноманітним, оскільки завжди закінчувалось однаково: леви пожирали християн. Не було такого випадку, щоб якому-небудь християнину вдалося зжерти лева, але глядачів, судячи з усього, це влаштовувало.
Нормани, завзяті мореплавці, не знали дороги до Риму, але були впевнені, що рано чи пізно вони обов’язково туди попадуть, тому що навіть до них дійшла поговірка: «Всі шляхи ведуть до Риму». Так вони і пливли і днями і ночами. Погода весь час була ясною, вдень світило сонце, вночі – місяць, Середземне море було тихим і спокійним, навіть занадто: адже для того, щоби йти під вітрилом, потрібен вітер, а так приходилось працювати веслами, що, само собою, важче.
Видовище це було доволі одноманітним. Час від часу нормани одягали плавки і розлягались на палубі: вже дуже їм хотілося повернутися додому бронзовими від загару. По дорозі вони ловили рибу і смажили її на сковорідках в китовому жиру, що прихопили з дому. Всю дорогу нормани об’їдалися тріскою, морськими поліпами, камбалою, красноперками. Але вони вже почали зморюватися від плавання, їм не терпілося скоріше дістатися до Риму, захопити все золото і срібло, а потім влаштувати гарненьку пожежу.
Нарешті вдалині показався італійський берег, і нормани попливли вздовж нього, так як чули, що Рим можна побачити з моря. Італійський берег в ті часи був увесь покритий лісами – пінії збігали до самої води, а де-не-де в проміжках можна було побачити чисті пляжі або високі скелі, об які, бризкаючи піною, розбивалися хвилі.
Діло було давно і на берегах ще не було величезних будинків, готелів і вілл, набудованих нинішніми акулами-спекулянтами. Тоді акули водилися тільки в морі, а сьогодні вони будують собі вілли у найбільш мальовничих місцях на самому березі моря.
Час від часу нормани відряджали на сушу двох-трьох чоловіків, і ті доставляли на човнах дикий цикорій і інші їстівні рослини, що служили гарніром до риби. В один прекрасний день матрос, що ніс вахту на самій високій щоглі флагманського корабля, раптом закричав: «Рим! Рим!». Решта норманів глянувши на берег, теж закричали в один голос на своїй рідній мові: «Рим! Рим!».
На березі дійсно виднілося місто. Воно було оточене високими стінами з баштами і знаходилось не біля самої води, а дещо подалі, а на березі розкинувся порт, забитий багатьма суднами і човнами. У норманів навіть очі розгорілись і руки засвербіли від однієї тільки думки, скільки скарбів можна захопити в столиці Римської імперії. І ще вони уявили собі, який стовп вогню і диму злетить до неба, коли вони закінчать свій набіг.
Не витрачаючи часу, направили свою ескадру пряменько на римський порт. Багатий досвід підказував їм, що в схожих випадках не можна втрачати часу – раптовість інколи важливіше сили: захоплені зненацька римляни не встигнуть організувати оборону свого міста.
І дійсно, нормани увійшли в порт, не зустрівши жодного спротиву. Більш того, солдати, яких вони побачили в порту, кинулись бігти, сховалися за стінами і заперли міські ворота на ключ. Справа в тому, що в давні часи у міст були ворота, зовсім як двері у наших будинках, і запирались вони на величезні засуви, щоб ворог, що оточив місто, не міг до нього проникнути, - так сьогодні ми з вами запираємо двері, щоби до будинку не влізли злодії.
Але нормани і не думали проходити в місто через ворота. Вони пустили в діло привезені з собою мотузяні драбини з залізними гаками на кінцях, які можна було закидати на міські стіни, і дуже вправно піднялися по них: адже точно по таких драбинах вони залізали на щогли, щоби ставити вітрила. В одну мить нормани перелізли через стіни і увірвалися в місто. Обложені спробували було відбиватися камінням, але дуже швидко їм прийшлося здатися.
Вся норманська солдатня віддалася нестримному пограбуванню. Піками і алебардами виламували нормани двері і вікна і тягли з будинків все, що попадалося під руку. Якщо хазяї виказували спротив, вони обрушували на них ті ж самі піки і алебарди, залишаючи на своєму шляху тіла убитих і поранених.
Однак, як не дивно, скарбів виявилося набагато менше, ніж думали пірати. В найбагатших домах вони знаходили срібні столові прибори (тобто одні тільки ложки, так як виделок тоді ще не винайшли), якісь статуетки, ниточку-другу срібного або золотого намиста – взагалі, сущу дурницю, хоча захопили вони столицю великої імперії, місто, що на весь світ славилось своїми багатствами.
Але найдивнішим було те, що ніхто з них не зміг відшукати Колізей. Так, якийсь амфітеатр під відкритим небом вони знайшли, але не за формою, ні за величиною він ніяк не міг бути найзнаменитішим стадіоном світу. Пробували нормани питати про Колізей у перехожих, але ніхто не розумів їхньої мови, а вони не розуміли латину. Ось коли їм сталося пожаліти, що в них у школі не викладали латину.
В норманських школах викладали мистецтво керувати вітрильниками і основи металургії – в межах, що дозволяли під час набігів відрізнити срібло і золото від інших металів, - і ніякої тобі латини. Погано і в малих об’ємах викладали у них також історію і географію, через що виникало ще більше труднощів.
Іншою дивністю цієї експедиції було те, що норманам ніяк не вдавалося знайти ні палац імператора, ні самого імператора. Ну, імператор ще міг сховатися або поїхати на дачу. Але палац? Жаль, адже вони так розраховували привезти додому золоту, усипану діамантами імператорську корону, яку він, звичайно ж, як і всі імператори у світі, ніколи не знімав з голови. Як би там не було, між тим нормани набивали свої мішки всім, що блищало, хоча не гребували і свинячими окороками, кругами сиру і безліччю каштанів та винних ягід, до яких вони були дуже охочими.
Увечері вони повернулися на свої кораблі, попередньо підпаливши всі будинки в Римі. Вийшовши у відкрите море, перш ніж відправитись у зворотний шлях, вони здалеку насолоджувалися грандіозною пожежею: язики полум’я здіймалися майже до неба, а стовп чорного диму був таким високим, що затьмарив навіть місяць.
Через багато місяці нормани повернулися додому і повідали рідним і близьким про те, як вони розікрали і підпалили Рим.
А в італійських поселеннях між тим розійшлася звістка про те, що норманські пірати розорили і спалили місто Луні – центр Луніджани (що є зараз частиною Тоскани). Що ж все-таки сталося?
А те, що нормани переплутали міста і розорили Луні, вважаючи, що це Рим (факт історичний, засвідчений в документах).
Через своє невігластво і слабке знання географії вони здійснили рокову помилку, за яку дорого заплатило місто Луні і завдяки якому був врятований Рим з усіма його багатствами.
До того ж нормани погано знали не тільки географію, а навіть, і історію. Справа в тому, що під час їхньої піратської експедиції, що відбулася приблизно в тисячному році нашої ери, Римської імперії давно вже не існувало: вона розпалася за п’ятсот років до описаної події.
Бідним жителям Луні виявилось не під силу відбудувати своє місто заново. Де колись стояли будинки, сьогодні простираються луги і огороди, на яких вирощують моркву, цибулю, петрушку і помідори. Зустрічаються там і фігові дерева: з їхніх плодів селяни роблять прекрасний сухий інжир і експортують його в багато країн світу, в тому числі і в північні, ті, що ми бачимо біля самого верхнього краю географічної карти. Фіги в тих краях не ростуть: дуже вже суворий там клімат.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Італія, Рим., XX ст. н. е.