Микола Щорс
з рубрики / циклу «рассказы - 3»
Якось, проходячи мимо пустого постаменту пам’ятника Миколі Щорсу, згадав про недавні події.
Як створений кіногерой Микола перетворився на пам’ятник і попав на постамент київського бульвару і як його звідтіля знімали відомо усьому Інтернету.
До речі, тоді ж в інформаційному просторі промайнула і думка, що його знімають лише для того, щоб на вільне місце потім поставити пам’ятник іншому кіногерою, а саме: «Голобородьку на лісапеті», але думка потім кудись зникла, а постамент так і стоїть голою сиротиною. І якщо його не знесуть зовсім, то він прийме на себе ще стільки завгодно «героїв», на будь-який смак аби тільки були. Бо гарно зроблений.
Взагалі-то, якщо оглянутися навколо, та хоча б трохи подумати, то починаєш розуміти, що пам’ятники для того і роблять, щоб їх можна було і ставити і зносити в залежності від того, яка зараз «погода» стоїть серед народу. Так є і так буде.
Згадаймо хоча б, як воно було у древньому Києві.
Коли кияни, з якоїсь там причини, в черговий раз попадали в житейське лайно, вони, ображені до неможливості, бігли з міста Києва (тобто з Подолу) на Гору до свого святилища і з обуренням збивали Перуну роги за його боже нехлюйство і байдужість до людей. Коли ж їхні діла налагоджувались, вони мирно і з пошаною до своїх покровителів підіймалися на Гору і встановлювали Верховному на старе місце, інколи, навіть, позолочені роги.
Живі були люди. І богів у них на все і про все вистачало.
Це вже потім, коли каган Вольдемар привіз з чужих земель до Києва нового юдейського «бога» - невдаху-Спасителя, то з ним і говорити було ні про що, бо його вже самі юдеї за щось там прибили до хреста, невідомо за що, але ж прибили, так за чим до нього було звертатися?! Хіба – що пожаліти… І життя стало якесь однобоке і нецікаве.
Бо цей хлопчина, своїм розп’яттям, закривав шлях і до Бога і до радості життя.
Так що, у киян ставлення до пам’ятників було виваженим і спокійним: є пам’ятник – добре, немає пам’ятника – теж добре.
А у кожної епохи свої герої (в наш час – ненадовго) і коли вони раніше існували то надихали людей століттями, а зараз не встигнеш і оглянутись, як вчорашній герой уже «ворог народу». Тільки за мого життя видаляли з навколишнього простору і людської пам’яті: тов. Сталіна, «видатних революціонерів», зараз Леніна і, навіть, Брежнєва. )))
І сучасних змінять на більш «нових». Все тече, все міняється.)))
м. Київ, 1 грудня 2024 року.
