Борщовий набір
ностальгічнез рубрики / циклу «рассказы - 3»
Життя… Безкінечний шлях, по якому колесом котиться «Їнь і Ян», а щоб йому…
Завітав до мене якось товариш (давно не бачились) ну, там те та се і вже сидимо п’ємо чай, він і говорить:
- Ти чув як учора бабахнуло над містом?
- Та чув, але не бачив. Це було десь у мене «за спиною», а не перед вікнами, тому я навіть не звернув уваги, якось уже звикли до цього.
- А пам’ятаєш як колись було? Нашого товариша N.- пам’ятаєш?
- Та ще б пак. Особливо, коли він з трибуни Верховної Ради підіймав питання про здорожчання «борщового набору». Тільки й клопоту тоді було, щоб борщ не подорожчав.
- Та було. Зараз не те. Залишитись би живим і то - радість. І що воно тільки в цьому світі коїться? Ти вже читав чи ні, що прийнята постанова про будівництво в країні «підземних шкіл» для дітей?
- Та читав і, навіть, бачив як на районі почали котлован під «школу» рити, цілий терикон ґрунту вийняли і то так швидесенько, наче завтра вже й побудують.
- Гроші «відмивають»?
- Та чорт їх знає, можливо вони вірять, а може й знають, що війна буде безкінечною, як і в Ізраїлі, там вона ніколи не закінчиться, бо як сказала, одного разу, наша киянка Голда Меїр, очоливши країну: «Нас всі хочуть убити».
Мабуть ми зараз не на тій стороні «Їнь і Яну», бо ти ж бачиш, хтось на Марс зібрався летіти, а когось під землю заганяють. Дітей шкода, почнуть своє пізнання світу з підземелля і що з них буде?
- Та бог його знає…
- Отож…Історія повторюється… Для тих, кому розуміння світу не доходить через голову вона вибирає інший шлях - звивистий і болючий.
Це ж уже було сто років тому. Тоді ленінська більшовицька партія захопила владу, зараз - ЗЕленінська партійна монобільшість і з тими ж самими наслідками: війна, війна і війна, і знищення всього навколишнього буття, імперії / країни. І кров, кров, кров…Не знаю… Антанта після Першої світової війни, була ніякою, та тоді мало хто і розумів, що у світі народжується «імперія зла», а зараз, дай боже, нашим союзникам витягти нас із цієї цивілізаційної прірви…
Треба мати надію, а то скоро і «чарку» перестанемо пити від такого життя.
- Та треба якось триматися, а то, не приведи господи, ще й горілка скисне і як тоді жити?!
- Важко буде. )))
- Тоді давай вип’ємо ще по чарчині, щоб у нашій пам’яті лишилося як ми колись жили і було про що розповісти онукам.
- То що - за «борщовий набір»? )))
- Давай і за «набір». Та чи буде ще колись таке життя як тоді?
м. Київ, 28 грудня 2024 року.