Фрума
з рубрики / циклу «рассказы - 3»
- Привіт, люба! Вибач, що я сьогодні вранці тебе не розбудив! Вістовий прибіг за мною вдосвіта та й каже, що десь на околиці міста збираються «січовики», ну то я туди і рвонув.
- Ну і що там було?
- Та нічого такого, то наші хлопці загуляли, перепились паразити, та влаштували на страх навколишнім мешканцям «виставу», ну от що за народ! Так, знімай свої шкіряні штанці та сідай до столу, бо вже ординарець його накриває, хоч поїмо після такого дня.
Фрума зняла з себе шкіряну куртку, повісила на вбитий у стіну цвяшок шкіряного кашкета, сіла на стільця і почала стягувати з себе шкіряні штани. Микола в цей час підніс до неї домашні капці, потім взяв з ліжка теплого халатика і стояв перед нею, поки вона роздягалася після своєї роботи.
Пообідали, чи вже повечеряли (?) з великим апетитом, бо робота зморювала, а сили для боротьби за всесвітню справедливість були потрібні.
Вечір був тихий і спокійний. Поставили на стіл семилінійну гасову лампу і запалили її. Вогник в ній затанцював і по стінах побігли тіні. Робити було нічого, день добігав кінця.
Уже лежачи в ліжку Микола, для годиться, спитав:
- Ну як пройшов день? Скільки ти сьогодні «вклала» ворогів?
- Та небагато. Одинадцять чоловіків і дві жінки, такі курви попалися, що не приведи господи.
- Сама їх ліквідувала, чи й хлопці допомагали?
- Сама. Хлопці в цій справі слабкуваті, ще нікого не привезли, а вони вже напідпитку, кажуть, що у них – нерви. А які там можуть бути «нерви» коли це вороги пролетарського народу.
- Та то так. З ними треба боротися заради всесвітнього пролетарського щастя.
- Та от і борюсь. До речі ти на цій посаді довго пробудеш?
- Та бог його знає. Як наверху вирішать, так і буде.
- Ладно. Треба буде прискорити темпи очищення трудового народу від глитаїв і капіталістів. Хочу побільше встигнути, щоб внести і свій внесок у революцію. Щоб було потім що згадати.
- А ти як: всіх підряд розстрілюєш, чи «своїх» обминаєш?
- Та «свої» якось уникають попадатись, а потім їх і в наших «органах» досить багато, хто ж іще буде боротися за перемогу марксизму. Залишитись повинні тільки прості селяни та робітники, це якраз потрібний для цього матеріал.
- Згоден. Їм втрачати нічого, от тільки не знаю, чи зробимо ми потім з них справжніх людей світлого майбутнього, а то для чого тоді це все? За що кров проливаємо?
- За що, за що? За ідеї Маркса-Леніна, а за що ж іще? Ти що не віриш?
- Та вірити можна, але ж коли на них подивишся, то й починаєш думати.
- А ти не думай, а служи ідеї і все буде добре. Давай вже спати, а то завтра зранку до мене привезуть на ліквідацію партію дещо більшу ніж сьогодні. Буде на чому «розігрітися». – І вона, цмокнувши Миколу в щоку, повернулася до стіни і заснула міцним і здоровим сном.
Двері «розстрільного» підвалу були розчинені навстіж і він за ніч трохи провітрився. Навколишні мешканці знали що в ньому відбувається, тому і обходили це місце десятою дорогою, не приведи господи, було попастися на очі цим «шкіряним» хлопцям.
Стіни приміщення були заляпані засохлою кров’ю, підлогу теж ніхто не чистив, тому на ній і натоптався товстий шар багнюки змішаної з кров’ю розстріляних. За чистотою не слідкували, бо не знали скільки часу вони пробудуть у цьому місті, коли навколо і «петлюрівці» і «денікінці» і ще, бог знає хто, а борців за всенародне щастя було не так вже й багато.
Фрума якраз почистила і підготувала до «роботи» два своїх маузера, коли на подвір’я в’їхало пару вантажівок з народом на знищення. Картина була такою, що й описати її для нормальної людини важко.
Десь через півгодини у дворі знову запрацювали мотори автомобілів, щоб хоч якось приглушити звуки пострілів, що долинали з підвалу. Виносили по десять чоловік і знову вантажили їх у кузови вже мертвими, а коли закінчилась «робота», то їх і повезли кудись у приміський ліс ховати.
І так день за днем.
А на сході за Дніпром, кожного ранку, на далекому обрії замість спалахів пролетарської зірниці звично здіймалося Сонце і йому не було ніякого діла до якогось там марксизму-ленінізму.
Амінь.
P. S. Про Фруму Хайкіну і Миколу Щорса можна почитати ще й в Інтернеті.
м. Київ, 24 січня 2025 року.
