03.04.2025 22:43
лише 18+
9
    
  - | -  
 © Alexo

Червона Зірка

Червона Зірка

В перші післявоєнні роки діти знаходили радість у всьому. От і зараз літній дощ подарував їм нескінченний струмок, який протікав уздовж тротуару. Всі хлопчаки з двору, де жив Левко, зайнялися будівництвом корабликів. Хтось збудував складну конструкцію із кори, прутика і листочка липи замість вітрила, хтось вирізав корпус зі шматка старої шини велосипеда. У Левка вийшов білосніжний лайнер з двома трубами, зроблений з аркуша паперу із зошита. Левко навіть вирішив дати ім`я своєму дітищу. Він таємно пробрався в кімнату старшої сестри Поліни, знайшов чорнильницю і намалював на борту зірку. Оскільки чорнила були синіми, він дописав поруч “Червона”, щоб ні в кого не виникло сумнівів в його “політичних симпатіях”.

І ось всі “суднобудівельники” запустили свої кораблі. “Червона зірка” вирвалася вперед і, коли до фінішу залишалося декілька метрів, Толік, який хитро мружачись спостерігав за “запливом”, наступив на паперового фаворита перегонів. Від несподіванки у Левка одразу виступили сльози на очах.

- Навіщо ти це зробив? - підбіг він до Толіка і, дістаючи розчавлену мрію зі струмка, подивився знизу вверх.

- Що хочу, те й ворочу, - сміючись відповів бешкетник, сплюнув в бік і штовхнув хлопця.

Левко впав, тоді піднявся і попрямував додому, витираючи сльози. Толік, розуміючи, що йому може зараз влетіти від батька хлопчика, утік у свій двір в кінці вулиці. Він ще не раз приходив в чужий двір знущатися з малюків. Хлопець був найстаршим і його побоювалися навіть деякі дорослі.

Одного разу він за звичкою зазирнув в знайомий двір. Тільки зараз він прийшов не з порожніми руками. Футбольний шкіряний м`яч, який невідомо звідки взявся у хулігана, вразив всіх дітей, які гралися у дворі. Через хвилину всі, поділившись на команди, ганяли в футбол з диким галасом. Гра проходила в центрі “поля”. Жодній команді не вдалося забити гол. Нарешті Толік вийшов на ударну позицію і запустив м`яч набагато вище “воріт”. Діти з жахом провели поглядом м`яч. Він впав в загороджену ділянку двору, до якої одразу після війни трактором звезли все сміття. Злякавшись, всі розбіглися по домівках, адже було суворо заборонено наближатися до того кутка двору.

Коли через декілька хвилин прогримів вибух, всі, в тому числі дорослі, подумали, що знову почалась війна. На щастя, вони помилилися. Практично одразу після вибуху почулися страшні дитячі крики. Виявилося, що Толік, не зважаючи на заборону, переліз через колючий дріт і... підірвався на міні. Тепер його закривавлене тіло висіло на дротяній огорожі. Згодом приїхала карета швидкої допомоги і відвезла Толіка до лікарні. Цей випадок швидко забувся, і про подальшу долю хулігана ніхто не знав.

Йшли роки. Країна відновлювалась. Діти росли. Якось в один із теплих літніх днів у двір зайшов незнайомий хлопчина. В ньому важко було впізнати Толіка-забіяку, але це був саме він. Тепер замість ноги у нього був протез, не було одного ока і декількох пальців на руці. Коли хлопець зняв кепку, всі побачили, що його волосся повністю сиве. Це була зовсім інша людина. Він дуже ввічливо привітався зі всіма. Підійшовши до кожного із дітей, Толік протягував здорову руку і просив вибачення. Його єдине око було повне сліз. Нарешті він підійшов до будинку Левка. Хлопець, почувши галас, вийшов надвір і обличчям до обличчя зіштовхнувся із давнім кривдником.

- Привіт, Левку! Ти… ти пробач мені за усе… та не зі злості я… через дурість, - опустивши очі, сказав Толік.

- Ось, тримай! - він дістав із пошарпаного речмішка картонну коробочку, - Цей не втоне!

Левко відкрив коробку і дістав із неї майстерно вирізьблений із дерева катер білого кольору з червоною зіркою на борту. Потім у двір вийшов батько Левка. Присівши за стіл, він довго розмовляв про щось з колишнім хуліганом.

Через деякий час у дворі всі пліткували про те, що батько Левка допоміг Толіку влаштуватися на бухгалтерські курси і тепер інвалід працює на одному із заводів міста.

* * *

- Добрий день! Я можу розмовляти російською, якщо вам так зручно.

- Добрий день! Так, мені було б комфортніше російською. Дякую…

- Чудово! Отже, ось що я хочу вам запропонувати, - клерк поправив окуляри та втупився в папери.

- Ваша професія дуже цікава і потрібна, але наразі, на неї немає попиту. До того ж, рівень Вашої англійської… самі розумієте… та і вік, само собою. Роботодавці у своїй більшості вказують бажаний вік до сорока, - продовжив працівник служби зайнятості.

- Тому, ми можемо направити Вас на курси перекваліфікації. Ваша вища освіта дозволяє це зробити. Доки Ви будете вчитися, а це приблизно рік, держава буде виплачувати стипендію. Після завершення курсу Ви зможете працювати за новою спеціальністю. Спеціальність потрібна і має попит.

- Визнаю, мій переїзд до США був зумовлений саме бажанням працювати за фахом. Зараз в країні, з якої я приїхав, цінуються зовсім інші навички… на жаль. Мене переконували, що Америка - це країна великих можливостей, і мої знання та досвід тут знадобляться, - спробував пояснити свою позицію емігрант.

- Я Вас прекрасно розумію, але зараз запити на Вашу спеціальність відсутні… Так що ви думаєте? Підете на курси?

- Ну… якщо немає іншого виходу…

- От і чудово! Зараз я випишу направлення на курси бухгалтерів. Ось, тримайте. Удачі Вам! І не втрачайте надію. Закінчите курси, будете знати мову, можливо і робота за Вашою спеціальністю знайдеться. До побачення! - клерк простяг Леву Андрійовичу направлення.

- Дякую!

”Бухгалтерський облік”… - щось згадавши, пошепки пробубнів емігрант.

* * *

Це був звичайний липневий день. В слово “звичайний” жителі Маямі, як правило, вкладають інший зміст, ніж жителі інших міст США. Спеку, здавалося, можна було відчути на дотик. Виходити на вулицю не хотілося нікому.

Коли полуденна спека досягла максимуму, на столі лейтенанта Джона Фішера пролунав дзвінок телефона. Йому повідомили дуже дивну інформацію. Черговий офіцер стверджувала, що отримано дзвінок із порту Форт-Лодердейл з круїзного лайнера “Golden Line”. Сьогодні ця білосніжна п`ятнадцятипалубна гордість фірми “Ocean Adventure” мала вийти в море в восьмиденний круїз. Однак, за пів години до виходу судна, в одній із люкс-кают було знайдено труп.

- І що вони сказали? Нещасний випадок? Самогубство? - перервав детектив.

- В тому і справа… схоже… вони… - черговий офіцер почала підбирати слова.

- Та кажіть вже як є! - поквапив її Джон.

- Вони сказали, що він вдавився... жетонами… з казино, - не вірячи в те, що каже, промовила жінка.

- Що? Це як? Що за нісенітниця?

- Я так само відреагувала… але зі мною розмовляв сам капітан корабля Стівенс. У будь-якому випадку потрібно відправити туди детективів. Експерти вже виїхали.

- Гаразд. Виїжджаю.

- Вони просили не повідомляти пресу.

- Окей. З нашого відділку нічого не просочиться. Нехай краще в себе на судні потурбуються про конспірацію.

* * *

- Бред, збирайся. Плавки прихопи, я тебе на човнику покатаю, - звернувся Джон до напарника лейтенанта Глобовскі.

- Перегрівся, жартівник? - відрізав Бред, піднімаючись із-за столу.

- Не до жартів. Поїхали. По дорозі розповім. Не повіриш.

- Знову нам якусь"цікавинку" підкинули…?

Проходячи паспортний контроль, поліцейським довелося здати зброю.

Знайомство з капітаном Стівенсом було коротким і не особливо корисним. Він відрекомендувався і виклав вже почуту поліцейськими інформацію.

Нарешті, піднявшись на ліфті, вони потрапили до коридору верхньої палуби. Потім пройшли в один із люксів. Такої розкоші Джон не бачив ніколи в житті. Однак інтер`єр номера цікавив його винятково як місце скоєного злочину.

Тіло Френка Хіггінса досі знаходилось на ліжку. Він сидів, спершись до різьбленої спинки. Атласний халат гірчичного кольору був недбало накинутий на тіло, оголюючи обвислий живіт і труси. Очі були відкриті. В роті виднілися різнокольорові жетони.

- Бред, що тобі каже цей погляд?

- Порожній якийсь… Погляд примирення?

- Точно. Я теж так подумав. Його “годували” жетонами і він був не проти.

Джон наблизився до тіла.

- Патологоанатом сьогодні отримає “джек-пот”! Подивись, - посміхнувшись оглянувся він на колегу і пальцем вказав на дивної форми опуклості живота.

- Довго годували… - підсумував Бред.

- Хто виявив тіло? - звернувся Джон до капітана Стівенса.

- Містер Хіггінс замовив сніданок в номер. Коли офіціант приніс замовлення, містер Хіггінс не відкривав двері. Офіціант зв`язався з метрдотелем, а той зі мною. Першим в номер зайшов я, - відповів капітан.

Джон вийшов з номера і поманив за собою напарника.

- Ну, що будемо робити? Круїз доведеться затримати.

- Так… таких випадків у нас ще не було. Але, думаю, капітанові твоя ідея не сподобається, - погодився він.

Джон зібрався вже було оголосити свій вердикт Стівенсу, як в коридор увійшов немолодий чоловік з тростиною. Він був одягнений в дорогий костюм, прикрашений червоною краваткою-метеликом. Всі присутні з великою повагою провели чоловіка поглядами.

- Дозвольте відрекомендуватися, Адам Мошковіц, власник цього лайнера… і всієї “Ocean Adventure”, - приємним голосом представився чоловік і простягнув Джону руку.

- А Ви, я так розумію, інспектор Фішер? Дуже приємно! - судновласник продовжив знайомство.

- Навзаєм. Це мій напарник лейтенант Глобовскі, - Джон показав кивком на Бреда.

- На жаль, але нам доведеться затримати круїз до вияснення обставин, - озвучив неприємну новину інспектор.

- Але… Ви ж розумієте, що це неможливо! У мене на борту майже чотири тисячі пасажирів! Ви не уявляєте, яких збитків зазнає компанія! - дратівливим тоном втрутився в розмову капітан Стівенс.

- Чи можу я Вас попросити… Джон, вірно? Зателефонувати Вашому керівництву і спробувати отримати дозвіл на вихід судна з порту, - перехопив ініціативу судновласник.

Через декілька хвилин питання “короткострокового відрядження” було врегульовано і детективи розпочали розкриття злочину.

В першу чергу вони люб`язно погодились скласти компанію капітану Стівенсу і містеру Мошковіцу. Обід був шикарним. Джон відчув вдячність у погляді Бреда.

- Нам потрібна окрема каюта з доступом до інтернету... - почав перераховувати умови Джон.

- Жодних проблем. Ми надамо вам бізнес-каюту. Там є все необхідне. І, якщо вам щось буде потрібно, не соромтеся… всі магазини до ваших послуг. Все коштом закладу, - встаючи, сказав власник лайнера і, відкланявшись, попрямував до виходу.

* * *

- Капітан… люкс пана Мацумото… він замовив сніданок… але не відчиняє… офіціант стоїть там вже хвилин десять… що мені робити? - звернувся метрдотель по внутрішньому телефону.

- Що??? Боже… тільки не це… не вживайте ніяких заходів! Зараз до вас підійдуть. Очікуйте!

Через декілька хвилин метрдотель в супроводі двох роздратованих поліцейських, зайшов в люкс пана Мацумото.

Картина, яка постала перед їх очима, дуже нагадувала вчорашнє вбивство. Тільки колір халата відрізнявся. А також “наповнення” тіла було іншим. Видовище було жахливим. З рота японця стирчав невеликий рожевий вібратор. Неважко було помітити, що ще декілька таких самих знаходяться в череві жертви. До того ж, в паху жертви був зроблений надріз у вигляді піхви, а в нього, своєю чергою, вставлено відрізаний від тіла член. Судячи з кількості крові на простирадлі, можна було зробити висновок, що "операцію зі зміни статі" робили на ще живому пацієнті.

Детективи вийшли та попрямували на відкриту палубу, аби подихати свіжим повітрям.

- І як ми знайдемо вбивцю серед п`яти тисяч “жителів” цього плавучого міста?

- Джон, почнемо з вивчення інформації щодо Хіггінса… і зробимо запит на цього… з піхвою, - здригнувшись, сказав Бред.

- І камери потрібно глянути… хоча… той, хто це зробив, про камери точно подумав.

- А що будемо робити з тілом, Джон?

- Викличемо вертоліт з експертами. Нехай попрацюють тут і тіло заберуть. Не думаю, що ми відійшли далеко від Маямі.

Напарники запропонували капітанові поставити одного охоронця біля ліфта, а іншому доручити патрулювання коридору. Після повідомлення про другий труп керівництво поліції прийняло рішення про відправлення спеціального борту з пересувною лабораторією і криміналістами. Відстань до лайнера була чималою, однак обставини вимагали рішучих дій. Стівенс ще раз попросив поліцейських дотримуватися секретності. Розголос наразі міг посіяти паніку серед пасажирів і завадити розслідуванню. Своєю чергою він запевнив керівництво поліції, що всі члени команди лайнера, яким відомо про вбивство, також попереджені та триматимуть інформацію в таємниці.

Коли саме прибуде гелікоптер поліцейським не повідомили, тому детективи самі сфотографували місце злочину, запакували труп в мішки для сміття і помістили в морозильну камеру. Люкс японця опечатали.

Детективам не вдалося переглянути записи з відеокамер, на яких було б видно двері номерів. Як пояснив капітан Стівенс, камери на верхній житловій палубі знаходяться тільки біля ліфта і аварійного виходу на сходи. Річ у тому, що потрапити в коридор між люксами можна лише скориставшись спеціальним ключем-картою, який видається тільки мешканцям люксів. Колись камери знімали весь публічний простір верхньої палуби, однак після скарг пасажирів їх демонтували. Ті, хто був готовий віддавати величезні гроші за номери екстракласу, вимагали невтручання в їх особисте життя.

Прибувши в каюту, детективи почали вивчати дані, отримані щодо першої жертви. Виявилося, що мова йшла про “короля” підпільних казино. Містер Хіггінс організував і очолив міжнародну мережу незаконного ігрового бізнесу. У ФБР давно намагалися “сісти йому на хвіст”, однак всі свідки, які були готові дати свідчення проти “короля” або зникали, або відмовлялися від співпраці. Доказів у федералів не було, тому підозру пред`явити було неможливо. Також стало відомо, що причиною присутності містера Хіггінса на судні було запрошення, отримане ним поштою за тиждень до початку круїзу. Хто саме запросив “короля” вияснити не вдалося. Оплата відпочинку була здійснена з офшорного рахунку благодійного фонду, який знаходився на Кіпрі. Поліції було невідомо, хто кінцевий бенефіціар фонду.

* * *

Наступний день розпочався з нових даних - тепер щодо Мацумото. Детективи вже не були здивовані, що вбитий якимось чином пов`язаний з криміналом. Містер Мацумото вважався головним “постачальником” дівчат із країн колишнього СРСР в нічні клуби "країни Сонця, що сходить". Його також пов`язували з однією із японських мафіозних структур. У звіті, отриманому від спецслужб Японії, вказувалося, що Мацумото особисто займався "кастингом” претенденток, і що деяких дівчат, які не пройшли відбір, знаходили в морі зі слідами катувань і ушкоджень. Пов`язати ці всі злочини з ім`ям Мацумото було можливо, якби у спецслужб були прямі докази або ж свідки. Але, як і у випадку з американцем, вони були відсутніми. Відпочинок пана Мацумото був оплачений з того ж кіпрського офшорного рахунка. Не залишалося сумніву, що на кораблі орудує серійний вбивця.

Після сніданку детективи зібралися зайнятися опитуванням персоналу, який міг хоч якось пролити світло на цю дивну справу. Але раптом біля їх столу з`явився посланець від капітана і передав прохання негайно піднятися на місток.

Капітан стояв біля вікна і вдивлявся в поверхню океану. Нарешті він оглянувся.

- Третій день приніс нам третій… - він задумався, - Третій сюрприз… Ходімо.

- Вчорашня історія повторилась з дивовижною точністю. Клієнт замовив сніданок, однак двері не відчинив… - прояснив ситуацію капітан.

Напарники знову йшли знайомим коридором. На цей раз охорона стояла біля люкса пана Артуро Біньоне - відомого бізнесмена аргентинського походження. Чутки про його неймовірні багатства свого часу дійшли й до вух поліцейських Маямі.

- Дай-но я вгадаю, - сказав Джон перед тим, як увійти в номер, - Його нагодували наркотиками?

- Що тут гадати… ”кокаїновий” король… де ж він стільки порошку на кораблі знайшов? - заходячи в номер, запитав Бред, очевидно натякаючи на вбивцю.

Інтуїція не підвела детективів. Єдине, що не відповідало пророчій картині - “наповнення” трупа. Це було звичайне борошно. Джон визначив це, спробувавши білий порошок кінчиком язика.

- Капітан, я б хотів подивитися записи з камер відеоспостереження біля ліфта, - звернувся Джон до Стівенса.

Детективи зайшли в величезний офіс на технічній палубі. Тут в режимі онлайн можна було прослідкувати за всіма громадськими приміщеннями судна. Капітан провів їх до оператора. Той у кілька натискань вивів на екран зображення з камери біля ліфта верхньої палуби. Джон попросив відмотати запис до початку заселення лайнера. Всіх, хто з`являвся в об`єктиві камери, детективи ідентифікували за списком пасажирів. Окрім гостей і обслуговуючого персоналу, жодна підозріла особа не була помічена. Але в ніч вбивства Артуро Біньоне приблизно о десятій тридцять із ліфта вийшла танцівниця, одягнута в блискучий карнавальний костюм. На обличчі дівчини була маска. Камера не передавала всю палітру кольорів, але за тоном шкіри можна було здогадатися, що дівчина мулатка. Приблизно через годину дівчина повернулась в ліфт. Джон попросив прослідкувати за нею за іншими камерами. З`ясувалося, що танцівниця попрямувала до службового приміщення основної сцени.

Джон наказав надрукувати декілька фотографій гості і зібрати усю жіночу частину колективу шоугрупи в малому концертному залі.

Коли Джон звернувся з проханням принести усі карнавальні костюми та приміряти їх, багато дівчат були здивовані. Деякі відмовилися. Тоді він дістав свій значок, окреслив витягнутою рукою півколо і, звертаючись до капітана Стівенса, сказав: "Ті, хто відмовиться від перевірки, будуть затримані. А також, владою, наданою мені штатом Флорида, будуть відсторонені від своїх обов`язків до кінця розслідування". Джон не встиг закінчити фразу, як усі костюми були розібрані і дівчата, не соромлячись, почали наряджатися.

- Вони всі… як на підбір, але "нашої" тут точно немає. У неї… інша фігура, - прошепотів Бред на вухо напарнику.

Джон звернув увагу на один зайвий костюм.

- Хтось не прийшов? Я ж просив, щоб були усі! - обернувшись до капітана, заявив детектив Фішер.

- Це запасний костюм. Всі, хто працює в трупі - тут, і вчора з дев`ятої вечора і до першої години ночі всі були зайняті в програмі шоу, - відповів балетмейстер.

Він підняв зайвий костюм, демонстративно розвернувся на місці і, поманивши всю трупу, зник за кулісами.

- Можна спробувати… попросити всіх пасажирок приміряти костюм, - почав жарт Бред, - Але, боюсь, їхні чоловіки будуть проти.

Джон махнув рукою і попрямував в каюту. Потім він різко зупинився, розвернувся і попрямував в зал.

- Перепрошую, можна вас попросити ще раз вийти на сцену, - звернувся Джон в порожнечу зали.

З-за куліс потяглась низка довгоногих танцівниць. Деякі вже встигли зняти частину карнавальної амуніції.

- Ви нам дасте сьогодні спокійно працювати? - роздратовано звернувся балетмейстер до детективів.

- Дамо. Всі вільні! А ви, шановний, залиштеся, - дивлячись на балетмейстера-мулата хитро сказав поліцейський.

- Дівчата, переодягайтеся і продовжуйте тренування, - не без тривоги в голосі оголосив наставник.

Коли на сцені залишились тільки детективи і переляканий молодий чоловік, Джон приніс стілець і жестом показав сісти.

- Ви все самі розкажете чи нам доведеться попросити Вас приміряти костюм?

- А що взагалі відбувається? І чому ви дозволяєте собі розмовляти зі мною таким тоном? І що ви… поліцейські… взагалі тут робите???

- Ми розслідуємо вбивство пана Біньоне. І наразі… Ви головний підозрюваний. Що ви робили в його номері цієї ночі?

Балетмейстер від почутого відкрив рот, тоді обхопив голову руками і якось обм`як. Він мовчав.

- Ви заарештовані до кінця круїзу. Бреде, зачитай права… - Джон повернувся до напарника і підморгнув.

- Увесь вчорашній вечір я знаходився за кулісами головної сцени. Дівчата підтвердять мої слова, - зібравшись, спокійним тоном відповів підозрюваний.

- Добре. Я вам вірю. Але поясніть ось це! - і Джон показав чоловіку фотографії з камери спостереження.

- Чому я повинен Вам щось пояснювати? Я не знаю цю дівчину. В одному я впевнений на сто відсотків - ви витрачаєте свій і мій час.

- Окей. Ви не заарештовані, але… мені доведеться ізолювати Вас до кінця круїзу. Не переживайте. Якщо Ви не винні, я особисто попрошу вибачення перед Вами, - співчутливо сказав Джон.

- А як же шоу??? - здивовано запитав балетмейстер.

- Не хвилюйтеся. Я все поясню Вашим "дівчаткам", а заодно дізнаюся, чи не відлучалися Ви вчора ввечері, - єхидно відповів поліцейський.

Після цього Джон покликав капітана Стівенса, який сидів в залі, і наказав знайти для "затриманого" каюту, яка послугує камерою попереднього ув`язнення.

* * *

- Бред, які новини? Що ти взагалі думаєш з приводу всієї цієї чортівні?

- Версій поки що немає. Навіть, якщо у цього підозрюваного відсутнє алібі, то все одно зв`язати його із всіма епізодами буде важко. Він засвітився тільки раз. Почекаємо прибуття криміналістів, нехай "прокатають" його пальчики.

- Погоджуюсь… Зроби запит всіх даних щодо сеньйора Біньоне. Цікаво, хто оплатив його відпочинок…

- Гаразд. Стосовно мотивів… потрібно знайти зв`язок між "клієнтами". Дуже схоже на помсту якогось "супергероя" злодіям.

- Схоже ти правий. Пов`яжемо вбитих - простіше буде вийти на виконавця. Цей "танцівник" скоріш за все просто опинився не в тому місці і не в той час. Але порозмовляти з ним про деталі все одно доведеться.

- Можна я буду допитувати жінок? - попросив Бред.

- Без проблем. Спочатку разом допитаємо цих, а потім ти прихопиш костюм і допитаєш "ту", - сміючись, сказав Джон.

Допит нічого не дав - дівчата як змовилися. Всі стверджували, що балетмейстер був за кулісами увесь вечір. "Пред`явити" чоловіку можна було лише фотографії мулатки.

Тим часом прибув борт з експертами. Напарники провели криміналістів до номерів, в яких були скоєні вбивства і криміналісти негайно взялися до обов`язків. Поліцейські пішли у свою каюту, щоб зайнятися вивченням і розробкою версій. Коли детективи збиралися роздрукувати отримані файли, у двері раптом постукали.

- Якщо це четвертий труп… то в них скоро не залишиться місця в морозилці, - сказав Джон і підійшов до дверей.

Там стояв сам капітан Стівенс. Його погляд вказував на те, що хороших новин чекати не варто.

- У нас “НС”... Знову люкс. Жінка замовила вечерю, а тепер не відчиняє дверей. Ходімо.

В президентському люксі, оздобленому слоновою кісткою і золотом, на величезному ліжку сиділа жінка середніх років. Голова її була відкинута назад, а із горла стирчала лійка. Такі зазвичай використовують господині на кухні. Лійка до країв була заповнена рідиною зі специфічним запахом.

- Солярка… - зі знанням справи повідомив Бред і підійшов до столика, на якому стояла порожня пляшка шампанського.

Одягнувши одноразові рукавички, він взяв пляшку в руки і, піднявши її вверх, уважно подивився на скло.

- Є відбитки! Принести солярку в пляшці шампанського… оригінально, - із захопленням констатував детектив.

- Ставлю двадцятку, що вона пов`язана з видобутком нафти, - посміхнувся капітану Джон.

- Не поспішайте… це пані Деґні Ґустафссон… судноплавна компанія "D.G.Logistics "... чули?

- Хто ж про них не чув… половина обсягів всієї перевізної нафти світу… ну і "плями" по усіх океанах планети. Через них я щороку перераховую по п`ятсот баксів в "Грінпіс", - поскаржився Джон.

- "Грінпіс"… - задумливо промовив Бред і підморгнув напарнику.

Тепер так добре знайомою детективам процедурою фотографування зайнявся експерт, якого напарники попросили відірватися від експертиз, які довелося провести його колегам. Він зняв відбитки пальців і зайнявся пошуком можливих доказів.

Зайшовши у свій імпровізований поліцейський відділок, Джон наказовим тоном звелів напарнику відпочити. Так він робив часто сам, коли напруження від роботи досягало піку.

* * *

Джон не знав, скільки часу вони відпочивали. У двері номера постукали і, після ствердної відповіді, на порозі з`явився один з експертів.

- А "ваш" вбивця все-таки наслідив. На жетонах ми знайшли відбитки пальців, які не належать вбитому. Але ідентифікувати їх поки що не вдалося.

- Друга новина ще цікавіша. В номері містера Хіггінса знайшли відбитки колишнього афериста Філа Магвайра. Декілька років тому він звільнився із в`язниці, відсидівши пристойний строк!

- Потрібно оголосити його в розшук... і на всяк випадок перевірити, чи немає його в списку пасажирів. Займись цим негайно! - Джон звернувся до напарника.

- І на завершення, останнє. Містер Хіггінс… в його крові були виявлені сліди якогось невідомого досі препарату. Точний аналіз займе час. Причина смерті - асфіксія! - урочисто закінчив доповідь криміналіст.

Джон попросив капітана Стівенса перевірити, чи немає в списках пасажира на ім`я Філ Магвайр. Капітан був трішки здивований формулюванням питання, тому, що Філ Магвайр не пасажир, а офіціант верхньої палуби люксів. На прохання детектива офіціант був ізольований і очікував допиту поліцейськими.

Раптом у двері каюти хтось постукав. Бред відчинив двері. На порозі стояла прибиральниця і на англійській зі східним акцентом запитала, чи може вона замінити рушники. Бред глянув на Джона. Той заперечливо похитав головою. Бред попросив, щоб покоївка зайшла завтра і збирався було закрити двері, як та, зробивши крок вперед, опинилась на порозі каюти. Тоді дівчина сказала, що у неї є дуже важлива інформація для слідчих. Зайшовши всередину, вона дістала із кишені записку і передала Джону. Той, прочитавши, подякував. Покоївка зібрала усі рушники в номері і вийшла із каюти.

- Ну що там? - впівголосу запитав Бред.

- Записка від оператора відеонагляду. Опівночі він чекає нас на технічній палубі, поруч із входом в центр спостереження.

Коли слідчі непомітно прокралися до вхідних дверей, до них підійшов оператор і пошепки сказав: "Я ризикую втратити роботу, але мовчати не можу. У мене немає можливості скинути запис на флешку - система закрита. Тому зможу показати вам тільки на моніторі".

Він пояснив слідчим, що існує спеціальний ліфт, який з`єднує апартаменти містера Мошковіца і верхню палубу люксів. Мало хто знає, що в цьому ліфті встановлена камера, але зображення з неї не виводиться на монітор, однак запис відбувається. Оператор показав детективам два уривки, на яких власник компанії спускається в ліфті, виходить на палубу люксів, а тоді приблизно через годину повертається в ліфт. Перший епізод стався у ніч вбивства містера Мацумото, а другий - наступної ночі.

- Оце поворот… - видихнув Джон, - А як Ви взагалі взнали про вбивства???

- Марі, дівчина, яка передала вам записку… ми зустрічаємося... вона покоївка верхньої палуби і вона все чула. Потім сюди прийшли ви в супроводі капітана... я все пов`язав і перевірив записи. Їх неможливо видалити, але, як я зрозумів, капітан приховав від вас факт їх існування.

- Не впевнений, що капітан взагалі знає про цю камеру в ліфті містера Мошковіца… Тримайте всю інформацію в секреті. Дякую Вам!

Тепер у детективів з`явилась ще одна підказка, однак називати містера Мошковіца підозрюваним було зарано. Враховуючи його становище, діяти потрібно було делікатно. Втомлені, вони повернулися у свою каюту.

- Сподіваюся, цієї ночі число живих пасажирів не зміниться, - пожартував Джон.

- Принаймні, на верхній палубі буде тихо… якщо охоронці не заснуть, - відповів Бред.

* * *

На четвертий день подорожі "Golden Line" пришвартувався до причалу порту Філіпсбург острова Святого Мартіна для поповнення припасів, а також для огляду нечисленних пам`яток острова туристами, охочими зійти на берег. Слідчим не вдалося насолодитися красотами природи.

Після сніданку детективи повернулися у свою каюту і, розклавши всю отриману інформацію на столі, взялися голосно обговорювати подробиці і озвучувати версії. З останніх даних випливало, що пан Мацумото і пан Біньоне також були запрошені невідомою особою на круїз, і їх відпочинок був оплачений вже знайомим поліцейським благодійним фондом.

- Колишнім аферистом займемося пізніше. А зараз я хочу переконатися у тому, що Мошковіц не причетний. Але те, що я пропоную... не зовсім законно. Ти зі мною? - сказав Джон і подивився у вічі напарнику.

- Якби це було вперше, я б зробив здивоване обличчя, - усміхнувшись, відповів Бред.

Джон зв`язався з капітаном Стівенсом і попросив того посприяти. Через півгодини задзвонив телефон в каюті поліцейських. Містер Мошковіц запросив детективів у свій пентхаус на вечерю. Джон подякував судновласникові за запрошення.

Напарники вирішили прогулятися коридором, а також порозмовляти з охоронцями. Ті повідомили, що ніхто, крім пасажирів верхньої палуби і обслуги із ліфта не виходив. В якийсь момент Бред звернув увагу на офіціанта, який стояв біля дверей одного із люксів. Офіціант явно нервував.

- Що, не відкривають? - поцікавився Джон, підійшовши ближче.

- Не відкривають… - відповів офіціант, - Я вже п`ять хвилин чекаю. Обід стигне...

- Ви вільні. Я сам віднесу обід, - сказав Джон і показав поліцейський значок.

Через декілька хвилин напарники разом з капітаном Стівенсом зайшли в номер пасажира, який замовив обід. На жаль, пасажир був мертвий. Вбитим виявився знаменитий мандрівник-космополіт Генрі Данкеном. Молодий красень у свої тридцять років об`їздив увесь світ. На планеті практично не залишилося місць, де б цей улюбленець долі - спадкоємець алмазної імперії батька, не полював на рідкісних тварин. За службовим обов`язком Джон стикався зі справами про нелегальний обіг дорогоцінних каменів, тому прізвище Данкен було йому знайоме. Джон був трохи розчарований тим, що тіло молодого чоловіка не було нафаршироване алмазами - бідолашний Генрі виглядав як перевернутий папуга. З його рота стирчало різнокольорове пір`я в обрамлені смужок, нарізаних зі шкіряної сумки.

- О! Крокодил, ему і ара… цікаво, що всередині...? - резонно поцікавився Бред.

- Незабаром взнаємо… а версія про "Грінпіс" вже не здається такою недолугою… - замислено сказав напарник.

Криміналісти на прохання Джона взялися до роботи над останнім епізодом. Через деякий час були отримані перші дані дактилоскопічної експертизи. На глянцевій поверхні шкіряної сумки були знайдені відбитки ідентичні тим, що були знайдені на жетонах.

* * *

Ввечері напарники в супроводі капітана піднялися в пентхаус містера Мошковіца. Той люб`язно запропонував їм віскі і, сівши навпроти в м`яке крісло, поцікавився, що саме привело детективів до його апартаментів.

- Справа делікатна, я б дуже не хотів, щоб у Вас склалося враження, що ми Вас у чомусь підозрюємо… Але нам потрібно знати… Ви були особисто знайомі з вбитими? - зважуючи кожне слово, звернувся Джон до судновласника.

- Ці люди дуже відомі, і можливо десь я з ними перетинався… Але особисто я був знайомий лише з містером Мацумото - ми засновники одного міжнародного благодійного фонду.

- Розумію… тоді ще одне питання… Ви не відлучались зі свого номера вночі? Перепрошую за прямоту питання… - зробивши ковток віскі, знову запитав Джон.

- Пряме питання потребує прямої відповіді, - посміхнувся бізнесмен, - Я одружений і по ночах сплю зі своєю дружиною.

- Якщо ви закінчили "допит", пропоную пройти в їдальню, - посміхнувшись сказав господар судна і піднявся з крісла.

Проходячи мимо столика, на якому стояв келих містера Мошковіца, Джон майстерним рухом накинув на келих носову хустинку, схопив його і відправив "здобич" в спеціально взяту для цього сумку.

Після вечері напарники повернулися у свою каюту. Джон викликав криміналіста і попросив "зняти пальчики" з келиха і негайно повідомити про результат перевірки.

- Тільки нікому ні слова. Цей келих опинився у мене "випадково", - посміхнувся Джон і передав незаконний доказ криміналістові.

* * *

- Так, почнемо почергово. П`ять жертв. Чотири американці і один японець. Всіх об`єднує зв`язок з криміналом або ж великим бізнесом. Всіх запросив в круїз невідомий і заплатив за відпочинок з одного і того ж рахунку. Всі померли в результаті асфіксії. Всі нафаршировані. Це про жертв. Підозрювані: офіціант-аферист, танцюрист-трансвестит і, можливо, сам власник компанії. Я щось пропустив? - сказав Джон і подивився на монітор.

Це було термінове повідомлення із "Інтерполу". В ньому було сказано, що четверо загиблих на судні підозрюються у відмиванні коштів компанією "Ocean Adventure", а також в незаконних інвестиціях в фірму Адама Мошковіца. Всі фігуранти справи знаходяться в розробці економічного відділу організації.

- Щось мені підказує, що Генрі теж виявиться в цій компанії. Потрібно негайно відправити запит, - запропонував Джон.

- А от і зв`язок, про який ти казав. Значить, Мошковіц нам збрехав. Я так і думав, - продовжив детектив.

- Ти сказав чотири американці… але ж вони американці тільки за паспортом… - задумливо сказав Бред і кинувся до комп`ютера.

Він надрукував карту Світу і, озброївшись лінійкою і олівцем, взявся щось креслити на ній.

- Хіггінс родом із Сан-Франциско, Мацумото із Токіо, Біньоне із… звідки він родом?

- Здається із Буенос-Айреса… зараз перевірю, - сказав Джон і забив запит в пошуковику, - Точно, Буенос-Айрес!

- Супер! Тепер мадам Ґустафссон… Норвегія… місто Тронхейм… - дивлячись на результат пошуку додав Бред.

- А тепер... з`єднаємо… бачиш??? - запитав Бред, показуючи карту.

- Чортівня якась… Зачекай, але Генрі ж з ПАР? Щось не сходиться… - з подивом сказав Джон.

- Все сходиться… Це його батько народився в ПАР, а Генрі в Сіднеї… - показуючи пальцем на монітор, сказав Бред і накреслив останню пряму.

- Ритуальні вбивства сатаністів???

Розмову детективів урвав стук у двері їх каюти. На порозі стояв експерт-криміналіст. Він зайшов і змовницьким тоном повідомив: "Я знаю, хто вбивця!"

Відбитки пальців з келиха збіглися з відбитками, які були залишені у всіх люксах, де були знайдені трупи.

- В люксі містера Хіггінса - на жетонах, Мацумото - на вібраторі, Біньоне - на пакетику з кокаїном. Так, в пакетику було не борошно! В люксі мадам Ґустафссон - на пляшці шампанського. І, нарешті, на смужках крокодилової шкіри… Так хто пив з цього келиха? - закінчив криміналіст.

- Дякую… Тепер нам потрібно отримати дозвіл на обшук і пред`явити офіційне звинувачення. Ви вільні, - випроваджуючи експерта, сказав Джон.

- Джон… а де знаходиться штаб-квартира "Ocean Adventure"?

- В Маямі, звісно… але рідне місто Мошковіца… Сан-Франциско?! - переходячи на крик, запитав Джон, - За мною!!!

Прибігши до капітана Стівенса, поліцейські попросили негайно дати їм доступ до пентхауса судновласника.

- Ми підозрюємо, що він стане наступною жертвою.

- Ви при розумі? Я розмовляв з ним не так давно. Він збирався лягати спати. Я не буду йому телефонувати в такий час! Якщо хочете… телефонуйте самі, але я не раджу.

На дзвінок в апартаментах судновласника відповіла його дружина. Сонним і роздратованим голосом жінка повідомила, що чоловік спить поруч і попросила більше не порушувати їх спокій. Потім вона, як зазвичай, прийняла снодійне і, повернувшись на бік, майже одразу заснула.

Детективи вирішили дочекатися ранку.

***

Всю ніч лайнер на повному ходу наближався до наступної точки маршруту - острова Сент-Томас. Одного з Американських Віргінських островів. Після сніданку більшість пасажирів вирушили на берег. Їх очікували барвисті краєвиди карибського моря з оглядового майданчика Парадайз-Поінт, поїздка по канатній дорозі, а також захопливі екскурсії в морську обсерваторію і знаменитий замок "Чорної бороди".

Напарники твердо вирішили домогтися дозволу на ізоляцію містера Мошковіца і обшук його апартаментів. Коли поліцейські зв`язалися з капітаном Стівенсом, то за його голосом можна було зрозуміти, що і цієї ночі сталося вбивство.

- Хто вбитий? - роздратовано запитав Джон.

- Ні… що Ви! На щастя, ніхто не вбитий. Але жінка пана Мошковіца… зателефонувала і повідомила, що її чоловік зник… тобто… коли вона прокинулась, його не було в ліжку. І він дотепер не з`явився. Його мобільний залишився в номері.

- Розумію… зустрінемося в офісі відеонагляду. Я вам дещо покажу, - відповів Джон.

Коли оператор вивів на монітор відео з камери в особистому ліфті судновласника, капітан Стівенс був шокований і питально подивився на поліцейських.

- Я ж казав, що капітан не в курсі… Прокрутіть назад до вчорашнього вечора, - попросив детектив, звертаючись до оператора.

- Ось! Дванадцять сорок п`ять! І назад не повернувся. Негайно охорону на верхню палубу. З корабля нікого не випускати! - наказав Джон і попрямував до виходу.

***

- Ви бачили тут що-небудь незвичайне цієї ночі? - звернувся Джон до охоронця, що чергував вночі.

- Нічого незвичайного, - позіхаючи відповів охоронець, якого розбудили для допиту.

- Дивіться… якщо з`ясується, що цієї ночі сталося вбивство і Ви покриваєте злочинця, то містер Мошковіц, якого Ви зустріли вночі в цьому коридорі, Вам не допоможе. Кажіть правду, чорт забирай! Що він Вам сказав? - Бред взяв ініціативу у свої руки.

- Він… він сказав, щоб я нікому нічого не доповідав. І наказав відвернутися… - злякано відповів охоронець.

- Тобто, Ви не бачили в який саме люкс зайшов містер Мошковіц?

- Бачив… ну, я не дивився, коли він входив… але, коли двері закривалися… я не стримався. Я покажу Вам цей люкс!

Всі присутні попрямували до дверей люкса, на який вказав охоронець.

- Хто пасажир цього люкса? - Джон звернувся до капітана Стівенса.

- Цей люкс… на прохання містера Мошковіца завжди порожній… - відповів капітан.

- Хтось, крім містера Мошковіца входив в цей номер? Чи виходив з нього? - детектив продовжував допит охоронця.

- Ні… Я змінився о восьмій… до цього ніхто не входив і не виходив…

- Але, коли містер Мошковіц відкрив двері… мені здалося… я чув жіночий голос, - додав охоронець.

Джон підкликав другого охоронця, який заступив на зміну о восьмій ранку.

- А Ви бачили когось, хто заходив чи виходив із нього? - запитав поліцейський і вказав рукою на двері люкса.

- Здається, ні, сер.

- Що означає "здається"?

- Ну… вранці більшість пасажирів виходять із люксів. З цього, здається, ніхто не виходив. Але сторонніх в коридорі точно не було.

- Зрозуміло. Ви вільні, - звернувся Джон до охоронця, а сам почав стукати в двері.

Двері ніхто не відкрив і, скориставшись ключем капітана, поліцейські увійшли всередину. Детективам в черговий раз довелося спостерігати страшну картину вбивства. Цього разу жертвою став сам власник корабля. Містер Мошковіц сидів на ліжку повністю голий. Його очі були відкриті. З його рота стирчали якісь креслення, акуратно перев`язані червоною краваткою-метеликом в обрамлені зелених банкнот. Біля ніг трупа лежала флешка, а у хвилях простирадла "плив" невеликий катерок білого кольору з червоною зіркою на борту.

- Він все-таки домалював зірку… - загадково промовив Бред.

* * *

Після закінчення круїзу, Інна Львівна Кононенко, пройшовши паспортний контроль, озирнулася, щоб востаннє поглянути на білосніжний лайнер з золотою смугою на борту. Вона дістала із кишені візитку, на якій було написано ім`я лейтенанта Фішера, посміхнулася, зім`яла і викинула непотрібний папір в урну. Вийшовши із будівлі морського порту, вона спіймала таксі і назвала водієві адресу цвинтаря, на якому похоронений її батько. Ввечері її очікував переліт через океан до Цюриха, а ще за п`ять годин вона буде вдома - у Києві.

* * *

- Інна Львівна, як Ви відпочили? - запитав керівник відділу розробок, йдучи на зустріч директору фірми.

- Відмінно відпочила! Дякую! Давайте одразу до справи. Які успіхи по препарату для ізраїльтян?

- Препарат пройшов випробування на тваринах. Стовідсоткове пригнічення волі у повній свідомості. Це успіх! Усе готово до останньої стадії. Залишилося тільки визначитися з назвою, - перейшовши на ділове мовлення, доповів підлеглий.

- Дуже добре! Впевнена, наступна стадія буде успішною, - чомусь посміхнулась директорка.

- Що стосується назви… нехай буде "Червона Зірка". За роботу!


За шість років до цього


Інна Львівна, як завжди, затрималася в офісі її фармацевтичної фірми. Сьогодні їй ще належало пройтися основними пунктами договору про розробку нового препарату для однієї з кращих секретних служб у світі. Договір обіцяв хороші інвестиції в її і так прибутковий бізнес, проте на такий високий рівень кооперації "Лікофарм" виходила вперше. Щоб ніхто і ніщо не відволікало бізнесвумен від роботи, вона поставила телефон на беззвучний режим. Однак, коли апарат, вібруючи на столі, висвітив на екрані слово "Прохідна", вчена відірвалась від роботи і відповіла на дзвінок. Виявилося, що прибув кур`єр міжнародної фірми доставки.

Кур`єр стверджував, що не може залишити пакет на прохідній, оскільки в супровідних документах вказано, що пакет має бути переданий особисто в руки Інні Львівні Кононенко. Директорка попросила зачекати, заховала всі документи в сейф і спустилась на прохідну.

Молодий кур`єр, який нудьгував біля стійки охорони, був дуже здивований, коли до нього підійшла жінка років тридцяти. Він не очікував, що директор такої серйозної фірми може виглядати як топмодель. Інна Львівна посміхнулась, підписалась у відомості і забрала пакет жовто-чорного кольору. Піднімаючись в ліфті, вона подивилась на адресу відправника, і її серце забилося швидше.

"Чому батько не зателефонував?" - подумала вона.

Увійшовши в кабінет, Інна різким рухом відкрила пакет і висипала його вміст на стіл. Перед нею на столі лежала флешка і невеликий кораблик білого кольору з червоною зіркою на борту. Жінка заглянула в конверт з надією знайти записку чи лист від батька, але конверт був порожній. Коли ж вона відкрила вміст флешки, то була надзвичайно здивована. На дисплеї з`явилась велика кількість тек. Всі, крім однієї, були англійською мовою. Відкривши теку під назвою "Доньці", вона знайшла всередині текстовий файл і натисла на нього двічі.

Через десять хвилин Інну неможливо було впізнати… Вона ридала, стискаючи в руці іграшковий кораблик. Потім вона встала, підійшла до вікна і, відкривши його, вдихнула морозне повітря передмістя столиці. На столі мерехтів дисплей комп`ютера і виднілися стрічки листа.

"Мила моя дівчинко!

Коли ти отримаєш цей лист, мене вже не буде в живих. Я не казав тобі… Не хотів засмучувати. Страшна хвороба з`їдає мене зсередини. Я знаю, що залишилося мені зовсім небагато, але сил терпіти цей біль у мене більше немає. Тому я вирішив піти сам.

Прошу не засуджувати мене. Я знаю, що скоїв в житті чимало помилок… Я залишив тебе одну… Але ти впоралась! Ти сильна донька слабкого батька.

Я йду зі спокійною душею.

Я потурбувався про все сам. Якщо з будь-яких причин не вийде приїхати на поховання… нічого страшного. Приїдеш, коли зможеш. Всі контакти і дані я вказав в інструкції.

Ділюся з тобою найдорожчим, що у мене залишилося - моєю роботою за останні п`ятнадцять років. Я не кажу про роботу бухгалтером у фірмі "Ocean Adventure", я маю на увазі моїх дітей - мої кораблі. Мої лайнери, над якими я працював днями і ночами, продумуючи усе до найменшої дрібнички. Всі ці роки я не вимагав від містера Мошковіца нічого. Він сплачував справно зарплатню, а я виконував свою роботу бухгалтера на відмінно. Однак, коли я закінчив проєкт "Red Star "... я насмілився попросити містера Мошковіца назвати цим ім`ям моє дітище. Але він відмовив… І мені стало прикро… Всі проєкти, які я дарував його фірмі і на їх основі будувалися найсучасніші лайнери… я не просив натомість нічого… Але "Red Star" повинна була вийти в океан під цим ім`ям. В пам`ять про моє дитинство. В пам`ять про мою мрію… Він сказав, що "комуністичні символи" будуть відлякувати потенціальних клієнтів і назвав лайнер "Golden Line". Я його, звісно, розумію. Для нього важливі прибутки, гроші, гроші, гроші… щоб він подавився цими грошима… а прохання старого, що помирає, який поклав своє здоров`я, розробляючи і прикриваючи його схеми з відмивання кримінальних грошей і плануючи для його корпорації сучасні лайнери… це прохання нічого не варте…

Так от. В твоїх руках бомба, яка може потопити всю його імперію. І не тільки його. Там замішаний кримінал зі всіх континентів. Прошу тебе, зв`яжися з пресою і опублікуй усе, що я тобі відправив. Якщо потрібні будуть кошти… я припас на цей випадок офшорний рахунок одного благодійного фонду, дані якого я вказав в інструкції. Але пам`ятай, це брудні гроші, не витрачай їх на себе!

Пробач…

Твій батько-невдаха"


© alexo 2021

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!