Останній романтик
з рубрики / циклу «Містика»
Прохолодний осінній вечір поступово танув, непомітно розчиняючись в м`яких оксамитових сутінках ночі, що владно обволікала і набувала своїх законних прав. На загадковому темному небосхилі з`явився перловий розсип далеких мерехтливих зірок, які нібито грайливо переморгувалися між собою.
На самотній широкій лаві, розташованій у бічній алеї безлюдного міського парку, сиділи двоє - він і вона, із серйозним виглядом щось обговорюючи. Дівчина з ледь вловимою надією періодично поглядала на зоряне небо, немов очікуючи побачити на ньому якесь знамення. Молодий же чоловік, навпаки, спрямував зосереджений погляд собі під ноги, старанно намагаючись відшкребти черевиком тротуарну плитку від зморщеного листя, що приліпилося до неї.
- Послухай, мені здається, що давно вже настав час навідатися до центру соціальних досліджень і провести тести... - промовив він, не відриваючись від свого заняття.
- Ти маєш на увазі тести на сумісність?
Дівчина з цікавинкою поглянула на співрозмовника.
- Ну, саме так. Що ж іще?! - з подивом відгукнувся хлопець. - Мені здається, що немає сенсу зволікати, та й навіщо, якщо все і так зрозуміло! Тим паче, що давно вже існує рекомендована процедура, яку обов`язково проходять усі пари без винятку.
- Ти впевнений? Може, не варто поки що поспішати?
- А чого чекати?! Час іде... до того ж, якщо тести підтвердять сумісність, то й жодних сумнівів не залишиться. Так усі роблять перед офіційним укладенням шлюбу.
- Ось в тому-то й справа, що всі... Дівчина з сумнівом знизала плечима. У її голосі пролунала ледь вловима гіркота, але хлопець вловив настрій.
- Щось я тебе не розумію...
Він швидко повернувся до супутниці, з подивом дивлячись на неї.
- Адже так чинять усі без винятку ось уже багато десятиліть! Вчені давним-давно вирахували алгоритм тестування на стовідсоткову сумісність сімейних пар. Тепер не потрібно даремно витрачати час на... - він поклацав пальцями, намагаючись згадати слово.
- Романтику? - підказала дівчина.
- Саме так! - радісно підхопив хлопець. - Кому потрібна ця безглузда романтика зараз?! Це ж просто атавізм якийсь... Романтика давно вже пішла в минуле, до речі, разом зі всілякими паперовими книжками, ліричними фільмами та іншою нісенітницею, цілком позбавленою практичної доцільності!
- Але ж чомусь раніше все це було вельми затребуване, - спробувала заперечити дівчина. – Людям дуже подобалося відвідувати театри, музеї, складати вірші, співати пісні, сидячи біля багаття, мріяти про далекі подорожі в незвідані краї...
- І кому тепер потрібні ці безглузді заняття?! - зупинив її молодий чоловік. - Усе вже давно відомо і розкладено по поличках - ніде не залишилося незвіданих місць, а побувати можна віртуально скрізь, де тільки забажається. До того ж штучний інтелект чудово вміє складати будь-які вірші та пісні, створювати фільми, вистави... до речі, тепер зовсім не потрібно витрачати час на їхній перегляд або читання, оскільки той самий штучний інтелект здатний усе це чудово розмістити вже в готовому вигляді у твоєму мозку під час сну.
- Для чого?
- Та просто задля того, щоб ти не витрачала даремно час на подібні дурниці, користі від яких - абсолютний нуль!
- А як же емоції... хвилювання?
- Ну який сенс у хвилюваннях, якщо все можна передбачити заздалегідь, прорахувати усі варіанти і прийняти найкраще рішення? Від непотрібних переживань тільки нервові стреси трапляються – поміркуй, вони тобі потрібні?!
- Але, подейкують, що колись давним-давно існувала трохи дивна, хоча й приємна церемонія перед вступом до шлюбу...
- А... ти, напевно, маєш на увазі позбавлений усякої логіки та сенсу міфічний ритуал залицяння?
- Ну, так. Мені здається, в цьому було щось таке...
Дівчина замовкла на мить, підшукуючи відповідні влучні слова, а потім трохи невпевнено продовжила:
- Хвилююче, чи що... начебто, від цього завмирало серце і навіть приємно паморочилося в голові, і це називали щастям...
- Ой, облиш, усе це цілковита нікому не потрібна нісенітниця, в якій немає жодного грама елементарної логіки! Адже давно вже науково обґрунтовано й доведено, що оте щастя - це така собі цілком зрозуміла сукупність біохімічних реакцій, які впливають на центри насолоди.
- Однак романтики стверджували...
- Про що ти взагалі кажеш?! Романтики давно себе вичерпали - їх практично не залишилося! Хоча... здається, десь згадувалося, що на якомусь загубленому острівці (вже й не знаю, де такий знайшовся в наш час) усе ще мешкає останній представник цієї дивної стародавньої секти романтиків... утім, він уже дуже старий і ось-ось завершить свій земний шлях.
Дівчина сумно зітхнула і знову кинула погляд на зоряне небо.
- Шкода. А ти знаєш, що на цей рахунок існує пророцтво? - тихо поцікавилася вона.
- Ха! Це ж цілковита нісенітниця, позбавлена будь-якої логіки і, взагалі, сенсу! Звичайно ж чув: нібито, коли піде у вічність останній романтик, усе скінчиться... і що це може означати? Закінчиться життя на Землі?! Зникне людство?! Що такого неймовірного станеться?! Та це просто чергова несусвітня дурість, вигадана якоюсь сектою фанатиків!
- А якщо це так і є?!
Хлопець глузливо пирхнув:
- Казки це! Ну, сама поміркуй логічно: як може життя однієї людини, нехай навіть і найвидатнішої, не кажучи вже про нічим особливим не примітної, якось вплинути на долю всього людства?! Так, чого доброго, можна припустити, що існують якісь таємні гіпотетичні сили, які керують Всесвітом, і взагалі...
Він безпорадно розвів руками, намагаючись знайти більш переконливі слова.
- Напевно, ти все ж таки маєш рацію... - неголосно погодилася дівчина. - Однак... за чутками романтикові подобалося подовгу милуватися зірками тихими ночами, а ще мріяти й складати ліричні вірші... і я, здається, його розумію...
- Невже ти теж стала романтиком?! - здивувався хлопець.
- Ну що ти, звісно ж, ні, - з усмішкою відмахнулася дівчина. - Просто мені теж іноді подобається дивитися на зоряне небо, хоча й не знаю, чому...
- Напевно, тобі потрібно буде проконсультуватися з цього приводу у психолога...
Молодий чоловік швидко глянув угору, знизав плечима і переконано додав:
- Та й кому потрібні ці нікчемні зірки, щоб на них витріщатися?! Користі-то з них ніякої, адже вони не дають ні світла, ні тепла!
- Вони просто гарні...
- І що в них такого гарного - холодні, далекі... ні, не розумію тебе!
- А й не треба розуміти, - усміхнулася дівчина, рішуче струшуючи з себе якесь дивне заціпеніння. - Напевно, просто настрій такий прийшов...
Вона раптово затнулася на півслові, завмерши з піднятою головою.
Далеко у височині блимнула і зникла яскрава зірка.
- Дивно... зірка згасла... - пробурмотіла дівчина.
- Ну то й що?! Теж мені, велика цінність! Однією більше, однією менше - яка різниця?! Та цих зірок мільярди, а може, й більше! Згасла собі й згасла... що в цьому дивного?
- Але ж пророцтво попереджує...
- Ах, облиш ці містичні казки... - зневажливо відмахнувся парубок. - До речі, ти помітила, що якось відчутно похолодало? Гадаю, нам вже час вирушати додому.
Підвівшись із лавки і більше не дивлячись у небо, молоді люди впевнено попрямували до виходу з міського парку, ретельно плануючи розпорядок завтрашнього дня. А далеко вгорі, на темному оксамиті небосхилу поступово почали згасати зірки - одна за одною. Вочевидь, останній романтик остаточно завершив свій земний шлях у цьому житті, і разом із ним відходила в небуття епоха романтизму...