Перша леді
- Поглянь, ми тут менш як годину знаходимося, а ці писаки вже увесь інтернет загадили, - звернувся інспектор Роні до свого напарника Елі.
- Хтось із пресцентру незабаром прикупить нову квартиру, - посміхнувшись, відповів Елі, натякаючи на корумпованих поліцейських, які зливають інформацію журналістам.
- Хто знає… Можливо, і звідси був витік. За всіма не вслідкуєш, - киваючи на двері номера, резонно зауважив Роні.
Детективи прибули на місце злочину для розслідування надзвичайної події, яка за значущістю могла б бути порівняна хіба що з вбивством прем`єр-міністра, що сталося понад двадцять років тому.
Покоївка одного із заміських готелів для секретних побачень, зайшовши в номер люкс, виявила труп одіозного політика Дубі Малькіна - члена парламенту. Чоловік був задушений. При огляді тіла медексперт звернув увагу детективів на дивний слід на шиї жертви. Це була чітка лінія товщиною декілька міліметрів, при цьому з певною періодичністю слід ставав трохи глибшим. Елі присів біля трупа, роззирнувся і, дотягнувшись до телефонної трубки, розтягнув шнур.
- Так. Схоже ти правий. Перевірте апарат на відбитки, - звернувся напарник до криміналістів.
- Час смерті встановили?
- Приблизно сім-вісім годин тому, - відповів медексперт, - Тобто десь о другій ночі його відправили на небеса.
Обоє детективів одночасно повернулися на слова медика. З його обличчя можна було зрозуміти глибину сарказму, з яким була промовлена остання фраза. Мало хто знав, ким був Дубі Малькін, окрім поліцейських, особливо тих, хто займався розслідуванням економічних злочинів. Цей політик був замішаний не в одному корупційному скандалі. Однак, "посадити" хитруна не вдавалося нікому - за нього завжди заступались друзі із релігійних партій. У цих організаціях кругова порука ще жорсткіша, ніж в італійської мафії. Але перш ніж стати Дубі, одеський дрібний наркоторгівець Міша Малкін на прізвисько "Доза" встиг відсидіти декілька років в колонії, вчасно прикинутися "в`язнем совісті" і репатріюватися в Ізраїль після падіння "залізної завіси". Маючи хороший нюх на "халяву", Міша прибився до табору новоствореної російськомовної партії, з головою якої він познайомився під час відсидки. Потім, згадавши, що його дід був рабином, зрадив своїх соратників і перекочував до табору чоловіків в чорних капелюхах
- Але, перш ніж задушити, його добряче вдарили по голові чимось важким. Можливо, пляшкою шампанського, - продовжив свої судження медексперт, киваючи на накритий на двох столик.
- Зніміть відбитки. Решту справ відкласти! Весь відділ працює на цю експертизу! - встаючи, Елі суворо глянув на криміналістів і попрямував до виходу вслід за напарником.
- Нам потрібно подивитися відео з камер спостереження, - Роні звернувся до наляканого до смерті власника закладу, який стояв на вулиці.
- У нас… немає записів… камера над воротами просто знімає автомобілі, а зображення виводиться охоронцю на монітор, - заїкаючись, відповів чоловік.
- Всередині двору камер немає, ви ж розумієте, що секретність - це наш козир, - випереджаючи питання детектива, відповів він.
- Нам потрібно негайно поговорити з нічним охоронцем, викличте його! - наказав слідчий.
* * *
- Ну, цей... Я нічого особливого не помітив. Все як завжди. Я що? Дивлюся, щоб всередині авто не було більше людей, ніж в замовленні… і все. А що, є любителі - візьмуть номер на двох, а приїжджають в чотирьох і запалюють... економні, - посміхнувшись, почав розповідь сонний нічний охоронець, якого привіз наряд поліції.
- Може якийсь "особливий" автомобіль заїжджав, не такий, на яких як завжди приїжджають парочки, чи якийсь неординарний клієнт був? - спробував розговорити охоронця Елі.
- Ну, була це авто… ну те, що поруч з люксом стоїть. Дуже дороге. Я такі тільки в кіно бачив.
- А скільки людей було в автівці?
- Так тільки воділа і був. Таке буває. "Мадама" може пізніше під`їхати. В нас запасна стоянка є. А я у себе відмічаю навпроти номера, скільки гостей приїхало.
- А ви "воділу" не впізнали? Хоча… Гаразд. Скажіть, приїхала до цього "крутого" гостя чи ні?
- А от цього не пам`ятаю. Ви цей, візьміть список в адміністратора.
- Це все із незвичного?
- Ніби все. А… ще баба була цицькаста така. Білявка. Зазвичай всі намагаються якось замаскуватися, а ця навпаки. Губи намастила, очища, цицьки великі, у майці й без бюстгальтера, - ковтаючи слину, повідомив важливу інформацію охоронець.
- Вона що, сама була? - не чекаючи продовження, поцікавився детектив.
- Нє. Був мужик. За кермом. Ніби бородатий. Ну, я цей… На нього особливо не дивився. В замовленні двоє, в автівці двоє - це головне.
- Можна якось з`ясувати, в якому номері вони зупинились?
- Ага. Пощастило вам. У мене днюха сімнадцятого. А цей по інтеркому каже, мовляв, сімнадцятий номер. Я ще подумав, от би таку на день народження замовити, - охоронець розплився в задоволеній посмішці.
- Сімнадцятий - це той, що поряд з люксом… Ну хоч щось, - Елі втомлено подивився на напарника.
* * *
З моменту страшного вбивства минуло три місяці. Детективи не просунулись в розслідуванні ні на крок. Були опитані сотні можливо причетних до вбивства людей. Декілька разів були допитані працівники готелю. Але напарникам так і не вдалося визначитися ні з мотивом, і ні з замовником, якщо такий і був. Відбитків пальців вбивці експерти не знайшли - злочинець працював у рукавичках. Ниточка з білявкою нікуди не вела. Дівчина ніби з`явилася нізвідки. Детективи переглянули сотні годин записів з усіх камер спостереження в окрузі, включаючи заправки та придорожні кафе. В жодній з автівок жінки із такими прикметами не було.
Всі можливі "вороги" Дубі або мали алібі, або категорично відмовлялися співпрацювати, обіцяючи скаржитися, якщо детективи не припинять допити.
Керівництво мало не кожен день викликало слідчих на килим. Групу посилили ще двома молодими співробітниками, але і це не давало результатів.
Отриманий від мобільних операторів список номерів телефонів, які знаходилися в районі готелю, не просунув розслідування. Зате опитування власників згаяло дорогоцінний час. Більшість громадян відмовлялися розмовляти на цю тему, посилаючись на таємницю приватного життя. Деякі казали, що просто були неподалік від готелю. Кінець кінцем напарники дійшли печального висновку - вбивця професіонал. Він не залишив відбитків пальців; швидше за все, не брав "на справу" телефон, і найголовніше - замовлення сімнадцятого номера було зроблено на сайті через іноземний сервер. Ні місцеположення, ні IP-адреси відстежити не змогли навіть специ з особливого відділу військової контррозвідки.
Ще на початку розслідування детективи зраділи, коли до їхніх рук потрапив особистий телефон убитого. Однак після розблокування на них чекало розчарування. Апарат виявився "кошерним", тобто таким, який можна було використовувати виключно як телефон. Без доступу до інтернету. Підозрілих дзвінків в день смерті та незадовго до цього поліцейські не виявили. Усі абоненти були відомі, і всі мали залізне алібі. З деякими "особами" детективам навіть заборонили спілкуватися. Їх допитував особисто міністр внутрішніх справ.
* * *
Ірен обійняла чоловіка, притислася до гладко виголеної щоки і, усміхнувшись, поцілувала його в ніс. Вона провела Майкла поглядом до дверей таксі. Водій натиснув на педаль газу, і Ірен, дочекавшись, коли білий "Мерседес" зникне з поля зору, повернулася до маєтку.
З самого ранку їй не давав спокою сон, який приснився цієї ночі. Ірен часто бачила сни, однак рідко запам`ятовувала їх зміст. Але цього разу побачене уві сні немов стояло перед очима.
Їй приснилась загибла чотири роки тому в автокатастрофі дружина Майкла Олена.
Жінка стояла у дверній проймі і рукою манила до себе. Ірен встала з ліжка і слухняно пішла слідом. Вони піднялися на другий поверх маєтку і підійшли до дверей кабінету Олени. Потім нічна гостя натиснула на ручку і приклала палець до механізму відкривання дверей. Наступної миті на дзеркальній поверхні загорілася цифрова клавіатура. Жінка натиснула комбінацію, замок клацнув і двері відчинилися.
Ірен прокинулася і не одразу усвідомила, чи це був сон, чи все відбулося наяву. Вона нічого не сказала чоловікові, не бажаючи "навантажувати" його перед важливим бізнес-відрядженням. Тим більше, що історія смерті Олени була своєрідним табу для Майкла. Він рідко згадував про загиблу дружину і всіляко уникав розмов на цю тему. Раз на рік він йшов на кладовище і проводив там декілька годин. Єдине, що нагадувало в будинку про загиблу - невеличка картина на другому поверсі неподалік від дверей її кабінету. Одного разу, скориставшись відсутністю чоловіка, Ірен пильно роздивилась портрет, як їй здавалося, аристократичної зовнішності жінки. В правому нижньому кутку вона помітила підпис і цифри.
- Нічого собі… - пробурмотіла Ірен, побачивши на дисплеї планшета інформацію про художника, який намалював портрет дружини Майкла.
Ним виявився модний і дуже "дорогий" майстер із Франції.
Входити в кабінет було заборонено. Майкл озвучив цю умову в день, коли два роки тому Ірен вперше переступила поріг маєтку. Більше ні в чому чоловік не обмежував її.
Коли Майкл їхав у відрядження чи в гори "підкоряти" чергову вершину, Ірен лишалася сама по собі. Більшість часу вона проводила в інтернеті, спілкуючись в месенджерах з подругами, переглядаючи кулінарні і модні блоги, замовляючи одяг і взуття в онлайн-магазинах. Потім вона красувалася вбраннями на фотографіях в Інстаграмі. Якось подруга Галя жартома назвала її першою леді, натякаючи на її вишуканість і дороговизну вбрання. Ірен сподобалося це порівняння, і з того часу її акаунт мав гучну назву "Irene The First Lady".
Ірен рідко вибиралася в місто на шопінг - вона так і не змогла звикнути до ізраїльської манери водіння. У виняткових випадках користувалася послугами таксі. Вона надавала перевагу "виходам у світ" разом з чоловіком. Нова непроста мова ніяк не давалась їй. З Майклом і подругами Ірен спілкувалася російською. Знання івриту не стало для неї необхідністю, та й чоловік не наполягав. Він робив усе, щоб її життя було легким і невимушеним.
З часом Ірен вирішила змінити ім`я. Їй не подобалося ім`я Ірина, чи як часто її називали - Ірка. Тому вона із задоволенням прийняла нове ім`я, яке, як їй здавалося, "пахне" Парижем.
- Дилема… - напівголосу промовила Ірен, стоячи перед зачиненими дверима.
Будучи по своїй натурі дуже допитливою, вона не могла упустити такий шанс, адже їй була відома комбінація. При цьому страх бути покараною чоловіком за порушення заборони стримував жінку.
"Ну... одна нога тут…" - подумала Ірен, наважившись, натиснула ручку дверей і приклала великий палець до поверхні.
- Та ладно! - вигукнула "злочинниця".
Все відбулося точнісінько як уві сні - на панелі з`явилася неонова клавіатура. Здивувавшись, Ірен зробила пів кроку назад. Тепер залишалося лише набрати комбінацію цифр і зайти всередину. Але жінка так і не наважувалася. Нарешті цікавість перемогла. Набравши, як здалося Ірен, комбінацію, яка не мала логіки, вона відкрила заповітні двері і опинилася в темному приміщенні.
Кабінет був оформлений зі смаком. Тут і обтягнуті шовком стіни, і паркетна підлога, і масивний різьблений стіл із зеленим сукном, і спеціальна шафа-холодильник для вин. Ірен роззирнулася, і її погляд зупинився на величезній картині в золотистій рамі зі зображеною на полотні у весь зріст господинею кабінету в платті вікторіанської епохи.
- Тьху! Теж мені "королева", - усміхнувшись, сказала жінка і відвернулась.
На протилежній стіні вона побачила велику кількість фотографій і якихось документів в однакових рамках. Ірен привідкрила важкі штори і підійшла ближче, щоб роздивитися минуле свого чоловіка. Майже на усіх фото Майкл був з Оленою. Вони позували на фоні гір, моря, красивих будівель і старовинних замків.
- Напевно, увесь світ об`їздили… А мене тільки один раз до Туреччини звозив. Скнара! - різко висловилась Ірен про свого чоловіка і відвела погляд на дипломи, які займали багато місця на стіні.
Всі вони були на івриті і тільки один відрізнявся розміром і надписом двома мовами. З лівої сторони Ірен прочитала назву вишу англійською.
- Техніон… Щось знайоме, - прошепотіла вона і, прочитавши прізвище, посміхнулась.
- Олена Зеленскі! Що ж ти ім`я не змінила, "дружина президента"? - розсміялась Ірен і раптом, щось пригадавши, зморщила лоба.
Але, відігнавши думку, перевела погляд на іншу стіну. Тут було найцікавіше. Їй одразу згадалися кадри із детективів, де на стінах у відділках поліції висіли фотографії підозрюваних. Це були фото чотирьох чоловіків і однієї жінки. Імен під фото не було. Обличчя чоловіка з досить хитрою усмішкою на першому фото здалося Ірен знайомим, але вона так і не змогла згадати звідки. Під фотографіями були акуратно наклеєні вирізки із газет. Ірен спробувала прочитати хоча б одну статтю, але їй вдалося лише знайти знайомі літери. Під останньою фотографією праворуч знаходився невеликий аркуш з надрукованим на принтері текстом. Ірен зраділа, побачивши кирилицю. Одне з інформаційних інтернет-видань Києва повідомляло про дивну смерть бізнесмена на ім`я Дмитро Бондаренко. Не дочитавши текст до кінця, Ірен підняла погляд на фото.
- Це ж цей… блін... Точно! Діма із телемаркетингу! - шоковано вигукнула вона, згадавши координатора, з яким колись працювала ще перебуваючи в Україні.
Це неприємне повне обличчя часто з`являлося на екрані її мобільного, коли вони спілкувалися по вайберу, обговорюючи робочі моменти і зарплатню. Думки в голові Ірен закружляли божевільним хороводом. Вона підбігла до диплома ще раз і прочитала тремтячими губами ім`я випускниці інституту.
* * *
- Алло! Елі, пам`ятаєш справу Дубі? Хоча, що я запитую… Слухай, я тут дещо накопав… - Роні прикрив двері свого домашнього кабінету і трохи підвищив голос.
- Понад два роки минуло… Пора вже забути цього виродка. Земля йому бетоном! - Елі, вочевидь, не хотів слухати про "знахідки" колеги.
- Гаразд. Що ти там "накопав", слідопите?
- Я точно не знаю, чи це пов`язано з вбивством чи ні… Але... Ти, звісно, пам`ятаєш про ту "шістку" Дубі, який в Альпах зірвався? Пам`ятаєш? Так от, він "такий" не один, хто так чи інакше був пов`язаний з Малькіним.
- Що означає твоє "такий"?
- Мертвий, Елі! Він мертвий! Плюс… було знайдено повішеною одну російську бабу, яка допомагала Дубі на виборах! І найцікавіше - третій труп. Такий собі Аві Овадія. Точніше, він ще не труп. Зник безслідно незадовго до вбивства Дубі. Вгадай, чим він займався?
- Невже допомагав на виборах? - в голосі детектива прозвучали нотки сарказму.
- Бінго! Він також крутився в цьому "бізнесі". Коротше, Елі… як ми і припускали на початку - це політичне замовлення. Кінців не знайдемо. Ну, не допитувати ж нинішнього мера, - усміхнувся напарнику Роні.
- Згоден... А як ти їх всіх знайшов і пов`язав з Дубі?
- Як то кажуть, вся інформація "з відкритих джерел".
- Зрозуміло… Знаючи тебе, впевнений, я перший, кому ти про це розповів… Домовимося - більше ніколи не підіймати цю тему. Політика - справа брудна. Можуть і замочити, якщо сунемося…
- Як скажеш… Добре. Дружині привіт!
* * *
Таксі м`яко шурхотіло шинами по розігрітому асфальту. Майкл намагався ні про що не думати перед довгою дорогою. Його очікувала зустріч з європейськими партнерами. Багато років тому Майкл вклався в перспективний на той момент український бізнес і з часом став ексклюзивним дистриб`ютором в Ізраїлі.
До своїх п`ятдесяти років він досяг всього, чому може позаздрити пересічний обиватель - успішний бізнес, шестизначні рахунки в банках декількох країн, шикарний маєток, нерухомість за кордоном, молода красуня-дружина. Дітей у нього не було. Спочатку подружжя були зайняті: він розвитком бізнесу, Олена вчилась, а згодом почала будувати кар`єру в відомій міжнародній комп`ютерній фірмі. Коли прийшов час заводити дітей, з`ясувалося, що Майкл безплідний.
Тепер, після того як він закінчив все, що колись запланував, можна було продати бізнес і нарешті зайнятися втіленням останньої нереалізованої мрії - підкорити найвищі вершини всіх континентів.
Майкл дістав смартфон, щоб подивитися погоду в пункті призначення. Потім за звичкою натиснув на іконку відеоспостереження за маєтком. Здавалося, що картинка з зовнішніх камер завмерла. Майкл перемкнувся на інтер`єрні камери.
- Що???- заволав пасажир не своїм голосом.
Водій, злякавшись, злегка крутнув кермом, але на щастя автомобіль не занесло. Шофер зі злістю подивився в дзеркало заднього виду і прохрипів: "Скажи, ти нормальний?"
- Перепрошую, - притиснувши руку до серця, вичавив із себе Майкл.
Він конвульсивно натискав на всі іконки камер, але так і не міг влучити пальцем на потрібну. Глибоко зітхнувши, Майкл примусив себе трохи заспокоїтися і нарешті знайшов необхідне зображення. Він сподівався, що побачене декілька секунд тому лише йому здалося. Але Майкл помилився. На екрані з надписом "другий поверх" були чітко видні відчинені двері кабінету Олени.
"От сука… Але як? Ну, припустимо, здогадалася, як вивести клавіатуру… Але звідки вона взнала код???" - схвильований чоловік намагався зрозуміти, як дружині вдалося проникнути в кабінет, пароль до замка якого знали тільки двоє людей - він і його Лєночка.
Цей пароль колись придумала вона сама, віртуозно змінивши порядок цифр дати їхнього знайомства.
"Не може бути… Ні… Я ж був там… Все бачив. Вона не дихала. А впізнання, а поховання?" - Майкл готовий був повірити у все, що завгодно, адже він точно не казав Ірен про існування коду і тим більше не називав його.
"Чортівня…" - подумав Майкл і вже більш спокійним тоном звернувся до водія : "Розверніться. Їдемо додому".
При цьому він дістав із гаманця дві двохсотенні купюри і простягнув водієві.
***
Коли Майкл забіг в кабінет, Ірен сиділа на підлозі і, обхопивши голову руками, плакала. Вона повернулась на звук кроків чоловіка, скочила на ноги і простягнула руку в сторону стенда з фотографіями.
- Це що за фігня така??? Хто ці люди??? Чому вони всі мертві чому… тут фото Діми??? - верещала жінка.
"Все-таки здогадалась скористатися перекладачем…" - засмучено подумав Майкл.
- Як ти сюди ввійшла??? Хто тобі дав код??? - Майкл намагався перекричати дружину.
- Яке це має зараз значення? Я тобі питання поставила! І що це за лялька там в кутку? Я трохи не обісралась, коли її побачила! Думала жива… Відповідай!
Майкл підійшов до дружини, опустив її руку і згріб в обійми.
- Я тобі все поясню, - вже більш спокійним тоном продовжив він, - Тільки, будь ласка, скажи, звідки в тебе код від замка?
Ірен спробувала вирватися з обіймів чоловіка, але марно.
- Мені боляче! Відпусти! Я скажу… Але ти все одно не повіриш…
Майкл трохи відхилився назад, послабив обійми і поцілував дружину в заплакану щоку.
- Повірю, дурепа, - посміхнувшись, сказав він.
- Добре, але і ти мені все поясниш, окей?
- Звісно, кохана! Чесно кажучи, я сподівався, що ця розмова ніколи не відбудеться…
- Так от… Цієї ночі мені приснився сон. Там була "твоя Олена". Вона привела мене до дверей і сама набрала код. А я з цікавості вирішила перевірити і все збіглося, - трохи посміхнувшись, сказала Ірен.
Майкл не міг повірити в почуте. Розповідь дружини настільки шокував його, що він був неспроможний вичавити із себе і слово. Нарешті він поворухнувся, підняв голову і, дивлячись поверх волосся дружини, прошепотів: "Зрозуміло. Добре. Слухай…"
- Всі ці… ну, ці на фото… Всі вони пов`язані з загибеллю моєї Лєночки. У той злощасний вечір вона поверталась з роботи раніше. Ми мали піти в театр… Як пояснив мені інспектор поліції, судячи з положення тіла… Лєночка намагалася дотягнутися до телефона, який впав з пасажирського сидіння на килимок. Хтось дуже наполегливий намагався додзвонитися… Вона загинула миттєво. За номером мені вдалося з`ясувати, що дзвінок йшов з України з віртуального номеронабирача. Такими програмами користуються в основному шахраї і працівники телемаркетингу. Ну, ти знаєш… Я вийшов на людину, яка змогла зв`язатися з потрібними людьми в Україні, і вони знайшли цього мудака… Він не міг зрозуміти, у чому його провина. Але я твердо вирішив, що він відповість за смерть Лєночки. Спочатку він розповів усе, що знав, і здав свого компаньйона в Ізраїлі. Перш ніж задушити його телефонним проводом, я дав йому можливість врятуватися. Сказав, що якщо він розгадає дитячу загадку, буде жити. Чи то зі страху, чи то насправді він дебіл, але цей упир так і не здогадався. Лише плакав і благав помилувати. Аві, його компаньйон, був позбавлений такої можливості. Він не розумів російської, а загадок на івриті я не знаю. Орлі, ну… та, котра Світлана, продала Аві базу з номером Лєночки. Цього було достатньо, щоб вона почула перед смертю "Через поле і лісок…" Директор зі зв`язками з громадськістю, який відповідав за передвиборчу кампанію Дубі, "випадково" послизнувся на треці в горах. Йому також складно було зрозуміти, в чому його провина. Так і полетів вниз з застиглим на обличчі питанням "За що?". Ну, і нарешті, сам Дубі. Якби ця тварюка не народилася на світ, моя Лєночка була б жива… Ти повинна була померти останньою… Але, коли я побачив тебе вперше, в мені щось… зламалось. Я ніколи не зустрічав таких красивих жінок… Тоді я і зрозумів, що достатньо помсти. І замість смерті, я вирішив подарувати життя. Красиве життя. З кожним днем я все сильніше закохувався в тебе… Далі ти все знаєш… А ти пам`ятаєш ТОЙ вечір?
Ірен від почутого, а ще більше від того, яким тоном говорив Майкл, втратила дар мови. Тепер вона чітко згадала той дзвінок. Тоді вона з іронією подумала: "О, ща буду з "дружиною президента" розмовляти”.
Ірен працювала у фірмі, яка займалася опитуванням російськомовного населення Ізраїлю. Опитування стосувалося Дубі Малькіна, який балотувався в мери одного з міст центру країни. В той вечір Ірен так і не додзвонилась на номер Олени Зеленської після кількох спроб набору.
- Пам`ятаю… - нарешті прошепотіла Ірен, - але ти ж мене кохаєш! Ти ж мене не вб`єш?
- Через поле і лісок подається голосок…
© alexo 2023
Усі персонажі та події цього твору є вигаданими. Будь-який збіг з реальними людьми, місцями чи подіями є випадковим. Цей твір є художньою вигадкою. Автор не мав на меті відтворити реальні події чи особистостей.
Вінниця, Україна,