Чаклун
"Яка красива..." - на мить йому здалося, що це було сказано вголос. Хлопчик, який з неприхованим захопленням дивився на, як йому здавалося, синьоокого янгола, звернув увагу, що не лише він був приголомшений побаченим. Майже всі діти на першій ознайомчій лінійці мовчки спостерігали за надзвичайно вродливою панночкою.
Після урочистої частини був запланований обід.
- Сань, пішли! Зараз усі місця позаймають! - дівчинка смикнула рукав сорочки й змусила друга звернути нарешті увагу і на неї.
- Ага... Йду я... Йду... - Саня повернув незадоволену пику і побачив навпроти гарні карі очі.
Вони належали Поліні. Діти дружили ще з садка. Їхні мами працювали на одному заводі, а жили вони в сусідніх будинках.
Чесно кажучи, Саня зазвичай соромився Поліни на людях. І його можна було зрозуміти. Не кожного дня зустрінеш кучеряву темношкіру дівчинку на вулиці радянського міста кінця сімдесятих років минулого століття. Так. Поліна була лише наполовину українкою. Її тато, підданий Кенії, повернувся на батьківщину ще до народження доньки.
Поліна відрізнялася від однолітків не лише кольором волосся і шкіри. Хоча, колір волосся Сані був таким самим - чорним як смола. До того ж, хлопчик був помітно смаглявим. І навіть очима вони були схожі, тому доволі часто їх сприймали за брата і сестру. На це Саня завжди образливо реагував черговою фразою: "Вона мені не сестра!". Щоправда, це звучало досить непереконливо, тому що Поліна зазвичай брала ініціативу у свої руки, обіймала "брата" і, посміхнувшись, мовила: "Не слухайте ви його, просто я з`їла його морозиво, і він образився". Інцидент закінчувався голосним сміхом незнайомців та обуренням хлопця. Він навіть намагався вивільнитися з обіймів "сестри", але вона була набагато сильніша не лише за нього, а й за багатьох хлопців.
- Падай! - Поліна постукала рукою по дерев`яній лавці, - Ну, сідай вже! - і вона кивнула в бік зайнятого для "брата" місця за обіднім столом.
- Зачекай... - тихо промовив хлопець і, як зачарований, попрямував за "янголом".
"Янгола" звали Таня. Вона зайняла місце за столом біля вікна, манірно сіла, розпушивши дбайливо зібрані в пучок коси. Промені сонця забарвили їх у досі незнайомий хлопцю відтінок.
Звісно, він багато разів чув це слово, але лише зараз зрозумів, що кохання дійсно існує. Так. Йому лише нещодавно виповнилося сім років, але це безумовне відчуття поглинуло його по-справжньому. За "закоханим" уважно, але мовчки спостерігала його "сестра".
* * *
Саня досить довго виношував ідею подарувати Тані щось незвичне. Зміна добігала кінця, а він так і не наважився освідчитися своєму таємничому коханню. Ще декілька днів - і першачки роз`їдуться по своїх містах, і, можливо, він більше ніколи її не побачить. Потрібно було діяти негайно.
Саня дочекався моменту, коли після обіду дітям дали вільний час. Хлопчаки ганяли в футбол, а дівчата зібралися в альтанці та щось голосно обговорювали, сміялися і навіть намагалися заспівати модну на той час пісню Алли Пугачової. Таня теж була серед цього галасливого натовпу. Натомість Поліна обрала хлоп`ячу компанію.
Значить, ніхто не завадить його плану! Залишилося придумати, як виманити Таню на "побачення". Але про це він подумає згодом. Зараз головне - це подарунок. Щось купити не було жодної можливості. Ну, дійсно, як пояснити батькам, навіщо хлопцю пупс за десять карбованців? Тому ідея з покупкою подарунка відпала майже відразу.
Але Саня мав козир! Якось діти знайшли діру в огорожі табору. Тепер можна було у вільний час змотатися на річку, або на пасіку, або, як любив Саня - збігати до лісу.
Гриби, які він так любив збирати, йому не траплялися, але на одній з галявин серед нещодавно посаджених ялинок росли кущики суниці. Такої смачної ягоди йому ще не доводилося куштувати.
Часу було обмаль, тож про "тару" хлопчик не подумав. Діставшись до галявини, він зірвав листок лопуха і почав обережно збирати стиглу суницю, намагаючись не розчавити її. Коли набрався повний "кошик", Саня підвівся і, тримаючи листок в обох руках, попрямував до табору.
Пролізти через діру в паркані було ще тим завданням, але він впорався. Залишалися лічені метри до заповітної альтанки. Нарешті він побачив темний дах споруди і зупинився на місці. В альтанці була лише Таня.
"Встигну, поки вона сама" - і хлопчина рвонув вперед, тримаючи солодкий скарб у витягнутих руках.
Чи то від бажання скоріше презентувати подарунок, чи то від передчуття нагороди за нього, малолітній "Ромео" не помітив коріння, яке стирчало прямо посеред стежки. Наступної миті він опинився на землі, здерши до крові і лікті, і коліна. Суниця, яку він так старанно збирав і ніс, тепер була на його обличчі, а решта розкотилася по стежці. За картиною падіння, як з`ясувалося, спостерігала не лише Таня. Дівчата саме поверталися до альтанки з чергового кола хованок. Піднявшись, Саня подивився в їх бік і відчув прилив небаченого досі сорому. Чи то від нього, чи то від дикого болю хлопчик заплакав під голосний сміх дівчат. Йому хотілося швидше втекти звідси, але праве коліно боліло так, що він не міг навіть стати на ногу. Поки всі дівчатка заливалися сміхом, Таня тихо спустилася по сходах, підійшла до невдахи і спокійним тоном мовила: "Не плач. Пішли, я допоможу".
Дівочий сміх припинився в ту мить, коли "рятівниця" обійняла хлопця за талію, а той, своєю чергою, поклав їй руку на плече. Сяк-так вони дошкутильгали до лавки біля входу корпусу загону.
Далі всі присутні побачили сюрреалістичну картину: Таня, всадивши хлопця, швидко збігала за водою, промила рани, витерла залишки ягід з обличчя бідолахи (забруднивши при тому білу сукню), зірвала кілька листків подорожнику і приклала їх до розбитих колін.
Спочатку Саня не міг припинити схлипувати, але скоро заспокоївся і з глибокою подякою в очах дивився на чарівні коси дівчини, яка сиділа навпроти нього навпочіпки і янгольським голосом повторювала: "Бачиш, скоро все загоїться - до весілля минеться".
"Я тебе люблю!" - хотілося йому прокричати заповітні слова, але він лише продовжував мовчки кліпати очима.
За тиждень зміна закінчиться, і він більше ніколи не побачить своє перше справжнє кохання.
* * *
Звук, з яким відчинився імпровізований люк, перервав дивне видіння. Чому саме той випадок з далекого дитинства? Що це все може означати в ситуації, в якій він опинився зараз? Думки хаотично наповнювали свідомість чоловіка, виснаженого спрагою, голодом і темрявою.
Згодом у відкритий люк полетіла пляшка з водою і гучно ляпнула на брудну "підлогу" бочки міксера-бетонозмішувача. Те, що це саме цей будівельний прилад, Алік зрозумів ще кілька днів тому за півкруглою формою підлоги, залишками засохлого бетону і запахом.
Який сьогодні день або година, він, звісно, не знав. Лише за кольором синього неба і потоком гарячого повітря чоловік зрозумів, що зараз близько опівдня. Алік підвівся, його очі вже майже звикли до денного світла, яке заповнило весь простір імпровізованої камери ув`язнення. Вода була теплою і мала неприємний присмак, але це єдине, що йому дозволяли вживати відтоді, як він тут опинився. Зробивши кілька невеликих ковтків, Алік підняв очі вгору і прокричав щосили: "Дай поїсти!!!"
У відповідь він почув лише луну, що кілька разів прокотилася простором діжки і нарешті зникла в отворі люка. За кілька хвилин почулися кроки - хтось підіймався драбиною. За мить мотузка з гаком опинилася на рівні плечей "в`язня". Він причепив відро з "відходами життєдіяльності", мотузка натягнулася і почала різкий підйом угору. Алік вкотре спробував роздивитися руки викрадача, і на мить здалося, що вони йому знайомі. Він міг присягнути, що то були жіночі, але міцні руки.
* * *
Подорож уже сягнула своєї середини. Сьогодні у "місті сотень каналів" стояла на рідкість тепла погода, хоча листя дерев здебільшого пожовтілио, а подекуди навіть зовсім опало. Вчорашній маршрут туристам вдалося закінчити майже вчасно - втомлені, але щасливі, вони повертались до апартаментів у Хофддорпі. На жаль, саме вчора час від часу починався дощ, і парі доводилося або швидко відкривати парасольки або ховатися в одному з тисяч міських кафе. Але, як відомо, у природи немає поганої погоди. До того ж Аліку вдалося спіймати кілька гарних фреймів свинцевого неба над рядами танцюючих будівель Амстердаму.
- Дивись, який кадр! Які кольори! А? Хто найкращий фотограф? Я найкращий фотограф! - хвалився він дружині, розвернувши до неї дисплей ноутбука, на якому красувалась велична Монтелбансторен на тлі грозового неба.
Сьогоднішній маршрут розпочався від центрального вокзалу. Подружжя пройшлося найвідомішими туристичними "стежками" і нарешті потрапило в славнозвісний "квартал". Тут було що познімати. Так, звичайні фото будинків, каналів, фасадів, дверей є у кожного, хто хоч раз відвідав столицю Нідерландів. Але в Аліка було незвичне хобі. Він відтворював на фото кадр із побаченого фільму - звісно, без акторів, лише з природною декорацією. Цим "полюванням за фреймами" він захопився не так давно, але за кілька років вже встиг "побачити очима оператора" чимало відомих локацій. Діставшись Старої Церкви, фотограф так захопився улюбленою справою, що не помітив, як спрямував об`єктив камери на будинок розпусти. Оскільки надворі вже був пізній ранок, на всіх вікнах висіли штори, і представниці найдавнішого фаху відпочивали. Тому Алік не зважив на порушення негласного правила кварталу - не знімати дівчат без дозволу. За хвилину сімейна пара, закінчивши огляд і фотографування локації, попрямувала набережною далі за маршрутом. Раптом двері будинку, який потрапив у кадр, відчинилися і за мить на порозі з`явилася двометрова темношкіра жіноча постать. В руці вона тримала скляний глечик з водою.
- Ідіото! - з італійським акцентом вигукнула вона в бік Аліка, додала ще кілька незрозумілих йому прокльонів і жбурнула зі глечика водою.
Від несподіванки "порушник" зупинився, відкривши рот. На щастя, вода не потрапила на камеру, а лише кілька бризок дісталися його взуття і штанів. Дружина була здивована нестандартною поведінкою повії не менше за чоловіка, але теж відреагувала мовчки. Наступної миті Алік збирався покрутити пальцем біля скроні і видати кілька "смачних" лайливих слів у бік нахабної жінки. Але його рот відкрився ще ширше. Так. Він упізнав ці очі.
- Поліна???
Негритянка, почувши своє дитяче ім`я застигла від подиву. Вона дивилася на Аліка намагаючись щось пригадати. Нарешті це сталося - "сестра" впізнала "брата". Від жаху і сорому, який Поліна відчула в ту мить, жінка розвернулася на місці і швидко зникла за скляними дверима.
Алік постояв ще трохи навпроти будинку, сподіваючись, що Поліна повернеться. Але цього не сталося - штори на вікнах навіть не ворухнулися...
- І звідки ти її знаєш? - резонне питання дружини прозвучало доволі різким тоном після того, як пара дісталася наступної локації - мальовничого мосту через канал.
- Ти все одно не повіриш...
- Коли ти встиг тут побувати??? Ти ж казав, що ніколи не був в Амстердамі!!!
- Так. Не був. Я не брехав... Заспокойся. Це моя сестра...
За пів години дружина вже з усмішкою згадувала цей інцидент. На диво, вона повірила у фантастичну історію чоловіка про карооку дівчинку - плід кохання українки та підданого Кенії.
* * *
Цього разу Алік не міг збагнути, що саме змусило його перервати потік спогадів. Це був незрозумілий звук, що долинав ззовні. В`язень примусив себе не рухатися, аби почути, що відбувається навколо. Йому не вдалося розібрати, що саме "вони" казали, але з кожною наступною секундою голоси лунали дедалі гучніше. Один, грубий, належав чоловікові, інший - жінці. Раптом розмова припинилася, і Алік знову опинився в повній тиші. Чоловік зрозумів, що другого шансу, можливо, вже ніколи не буде.
- Я тут!!! Врятуйте!!! - щосили проволав він і відразу схопився за вуха через гучну луну, яка розносилася порожньою бочкою.
Нарешті все стихло, і можна було відкрити вуха. Нічого, крім власного частого дихання, почути не вдалося.
Ще за мить пролунав звук мотора. Поступово він зникнув.
"Спільник... Значить, їх принаймні двоє. Але чому? Невже це вона? Стільки років пройшло... Не пробачила... Наступного разу спробую заговорити з нею, бо ще день-другий - і мені кінець. Сука!!! Що ще тобі від мене треба..." - думки в його голові роїлися, як бджоли у вулику.
* * *
Алік запізнювався на побачення. Зазвичай він довго збирався, тому робив усе заздалегідь. Але не цього разу. Якесь незнайоме досі почуття підказувало хлопцю, що на це побачення можна не лише запізнитися, а й взагалі не йти. Звичка тримати слово взяла гору. Вже кілька довгих хвилин він їхав вечірніми вулицями приморського міста. Вона чекала його дзвінка вдома. Згодом Алік припаркував авто біля її під`їзду.
- А ти в житті ще краща, ніж на фото! - черговий комплімент викликав потрібне враження, і вона посміхнулася.
Кавалер оцінив надзвичайно привабливу зовнішність жінки. Такі вишукані форми давно не траплялися ловеласу.
- Привіт! А поїхали до моря? Ну їх, ті ресторани й кафе. У мене щось є, - у Вікиних зелених очах заскакали бісики, вона підморгнула, і в руці, яку вона до цього ховала за спиною, блиснуло пузирко пляшки шампанського.
За кілька хвилин парочка дісталася заміської набережної. Потрапити до берега виявилося непростим завданням: недавні незнайомці хотіли сісти подалі від рибалок, які "окупували" імпровізовану марину. Тож їм довелося перелазити доволі великі валуни, якими був укритий весь прибережний простір. Алік, як справжній джентльмен, подавав Віці руку і дуже ввічливо підказував, куди саме ставити ногу. Нарешті вони опинилися за кілька метрів від білогривих хвиль. Цієї ночі небо було чистим, і повний місяць, мов ліхтар, осявав усе навколо. Вмостившись у зручне "гніздечко" між валунами, Алік спритно відкоркував шипучий напій і подивився на свій майбутній трофей.
- Якось не дуже романтично, треба було хоч келихи взяти...
Віка елегантним жестом вихопила пляшку з рук залицяльника, заплющила очі й зробила довгий ковток. Алік звернув увагу на дуже гарне і майстерно зроблене тату на зап`ясті лівої руки дівчини (як з`ясувалося пізніше, Віка народилася в рік Змії). Потім вона повернула шампанське хлопцю.
- Не до етикету. Пий!
Алік зробив ковток і навіть трохи скривився від неочікуваної кислоти напою. Ритуал повторився, а після третього "кола" він безцеремонно витріщився на декольте супутниці. Вона пальчиком підняла підборіддя чоловіка, щоб побачити його очі.
- А тепер я знаю твої думки, - посміхнувшись, усім своїм видом Віка показала, що хоче того ж, що й щасливий "мисливець".
Алік поклав долоню на потилицю дівчини і ніжно притягнув її до себе. Це був найсмачніший поцілунок в його житті. Поцілунок з присмаком меду її губ, солі морської води, і неземного бажання плоті.
Цієї ночі рибалки не переймалися уловом. Вони здалеку мовчки спостерігали надзвичайно красиву і несподівану сцену кохання. Іноді вітер доносив жіночі стогони в проміжках пауз симфонії "чорного" моря.
А за два місяці після цієї доленосної ночі він в супроводі нової пасії збирав свої розкидані речі під балконом Віки. По дорозі до нового "притулку" в будинку рятівниці (як він подумки її називав), Алік побачив гриф своєї зламаної гітари, що стирчав із баку смітника.
* * *
"Не розумію, а вона тут до чого?" - бранець звертався до своєї підсвідомості, яка вчергове транслювала дивні спогади з далекого минулого.
"Але... Стоп... Здається, вона розповідала про свого колишнього, який мав будівельний бізнес..."
"Тобто, це не Поліна? Але ж то були наче її руки... Хоча, можливо, просто на фоні неба вони здалися темними".
Алік заплющив очі та змусив себе ще раз згадати події вечора, після якого він опинився тут. Всі попередні спроби підводили до моменту, коли його нова знайома на ім`я Ірина розповідала бармену доволі гумористичну історію свого розлучення через нестерпне хропіння чоловіка. Зрозуміло, що повірити в таке було майже неможливо. До того ж, співрозмовник трохи розбирався в людях, а вона всім своїм виглядом нагадувала скоріше провінційну хабалку, яка поводилася, "як донецький таксист", аніж жертву чоловічої ронхопатії. Але жінка була доволі переконливою та емоційною, тож хлопцю не залишилося вибору - він придуркувато посміхався з награною емпатією. Алік, своєю чергою, підслуховував розмову, відвернувшись у бік танцполу, щоб не "злякати" чергову здобич.
"Виходить, жертва тут я... Як майстерно вона все влаштувала, а... Так. Що ж там далі?"
Зазвичай саме тут обривалися спогади з того злощасного вечора. Але раптом, мов ударом блискавки, свідомість подарувала яскравий спалах - він чітко "побачив" минуле, в якому в його склянку з віскі хтось додав прозору речовину. Здавалося, що він дивиться на себе збоку, хоча було зрозуміло, що мозок просто запам`ятав побачене периферичним зором, а зараз лише транслював усе, наче уповільнене кіно.
"Значить, все ж таки ця кінчена білявка..." - Алік навіть подумки не хотів називати її ім`я.
"Але за що???"
До запланованої "зустрічі" в нічному клубі вони спілкувалися лише телефоном, і недоречних непристойностей чоловік собі не дозволяв. Інакше, як підказував йому досвід, "рибка може зірватися". Думки знову завели його в темні кути минулого, і пристарілий ловелас "відключився", вчергове впавши в забуття.
* * *
Вже кілька років поспіль Алік відчував себе старим. Він любив передивлятися свої фото з далекого і навіть недалекого минулого. Яким же красунчиком був цей чоловік ще якихось десять років тому! З ким провести ніч, можна було взагалі не турбуватися: дівчата доволі часто самі пропонували себе в одноразові супутниці.
Але з часом усе змінилося. Він кинув палити, і як наслідок з`явилася зайва вага, виріс животик. "Дурне волосся покинуло розумну голову". Він почав лінуватися і припинив будь-які заняття спортом. Обличчя вже не нагадувало того гарного чоловіка на фото з подорожі Каліфорнією. Зуби пожовтіли, а деякі навіть почорніли і розкришилися. Одним словом, тепер його зовнішність могла привабити хіба що самотню літню жінку. Єдине, що залишилося без змін - це карі очі й нестерпне бажання жіночої плоті. Бажання залишилося, а можливості зникли. Свого часу він почав зловживати і не зміг зупинитися, допоки не пропив майже все, що мав. Тож Алік пішов на угоду із совістю - знайшов в інтернеті рецепт так званого наркотику для зґвалтування і приготував зілля. Щоправда, довгий час пішов на пошук потрібних інгредієнтів. А "зварити" трунок було справою техніки.
Перше його "полювання" було на подив вдалим. Саме тому Алік продовжив свій злочинний шлях, щоразу лише удосконалюючи тактику "пікапу". Підозрювати когось зі списку жертв не мало сенсу - він дуже добре готувався до кожної акції: ніколи не використовував справжнє ім`я і фото, завжди дзвонив з одноразового номера, жодного разу не полював в одному нічному клубі двічі, змінював одяг, маскувався, іноді навіть гримувався, вивчав розташування камер спостереження і намагався не "світити" своє обличчя. Саме через такі прискіпливі вимоги до справи поліції і не вдавалося вийти на "чаклуна", як між собою копи називали ґвалтівника.
* * *
- Ну, будь ласка, Полінко! Ще трохи, і в нас буде достатня сума, - Саня благав "сестру" погодитися на останню ніч.
Десь місяць тому хлопцю "пощастило" опинитися в компанії "жирних лохів". Гра йшла за планом: вони разом із другом Петром за старою, відпрацьованою схемою "катали" в буру. Але в якийсь момент удача відвернулася від студентів. Нарешті все припинилося. Друг все ще намагався поновити гру, запропонувавши поставити на кон свій японський годинник, але Саня, розуміючи, що вони і так "попали", різким жестом зупинив партнера.
Сума програшу дорівнювала ціні нової "шістки". Хлопцям дали тиждень на погашення боргу. Частину вдалося зібрати досить швидко. Це дало змогу відтермінувати повернення основної суми ще на деякий час. Мало не щодня переможці нагадували про борг. Ситуація погіршилася до катастрофічної, коли парочка відморозків відгамселила Петра, коли він повертався ввечері додому.
- Петруха, нам хана... Треба рвати кігті. В мене є тітка в Києві. Місто велике, нас там не знайдуть. Заробимо грошей, віддамо борг і тоді повернемося. Погоджуйся, бо це край, - Саня вмовляв побитого приятеля сидячи перед ліжком пацієнта "домашньої амбулаторії".
- Нам до вокзалу не дадуть доїхати... Нє, Саня, треба щось інше терміново вигадати...
- І що ти пропонуєш? Продаси татову "Яву"? Ну, ще п`ятсот, максимум шістсот. Погоди не зробить. Нам хана...
- Чуєш... Є одна ідея, але тобі вона точно не сподобається, - Петро відвів погляд і перейшов на шепіт.
- Кажи вже!!!
- Ну, це не моя ідея... Просто, чув від хлопців в універі... Короче... Деякі дуже хочуть "спробувати" екзотику. Готові платити великі гроші... Особливо мажори...
- Це ти зараз про що??? - очі хлопця почали наливатися гнівом.
- Саня... Ти все добре зрозумів. Тільки не стартуй. Ну, вона ж тобі не сестра насправді. Побазар з нею. Тобі вона не відмовить...
- Я тебе зараз урою, сука! - вперше у житті Саня був готовий вбити свого ліпшого друга.
Він підвівся і, стискаючи кулаки, з ненавистю подивився на Петра. Потім вибіг з кімнати, з квартири, за кілька секунд подолав сходи, опинився на дворі, дістав пачку "Родопі", витрусив сигарету, але не зміг підкурити, бо його руки тремтіли від дикої люті. Намагаючись заспокоїться, Саня присів на лавку і обхопив обличчя руками. В такій позі він просидів кілька хвилин, а коли нарешті розплющив очі, то побачив за метр від себе кросівки.
- Просили передати, що післязавтра вас "поставлять на лічильник". Краще віддати всю суму завтра, - посильний зник так само швидко, як і з`явився.
Ввечері Саня, якого багато хто вже називав Аліком, зустрінеться з сестрою. А вже за тиждень у нього з`явиться достатня сума для повернення боргу і відсотків. Щоправда, сестри в нього більше не буде.
Коли йому вдалося трохи піднятися і почати заробляти більш-менш нормальні гроші, Алік щомісяця відправляв Поліні букет і конверт із зеленими купюрами. Але повернути сестру він так і не зміг...
* * *
Цього разу бранця розбудив дивний галас. Сварилися чоловік і жінка. Розібрати всіх слів Алік не зміг, але деякі фрази дозволили йому зрозуміти сенс претензій мужчини. Той був обурений поведінкою колишньої дружини. З його слів, вона не залишила йому майже нічого: відібрала і житло, і бізнес, і навіть його улюблене дітище - тренажерний зал і тир. Жінка, своєю чергою, теж не стояла мовчки - вона звинувачувала колишнього в безперервних зрадах і житті за її рахунок.
- Ти зовсім з глузду з`їхав? Стільки років пройшло, а ти саме зараз вирішив з`ясовувати стосунки? Хочеш, щоб я припинила давати тобі гроші? Усе. Йди звідси, ганчірко!!! - жінка стояла впритул до бочки, і голос здався Аліку доволі знайомим.
Він почув, як чоловік кудись побіг і за пів хвилини повернувся.
- Гена! Заспокойся! Ти що здурів?!
- Чортова відьмо!!! Через тебе я втратив усе!!!
Чоловік не встиг закінчити фразу, як Алік оглух. Саме так. Лише через за кілька секунд він зрозумів, що сталося: з того боку бочки, де лише мить тому сварилося колишнє подружжя, пробивалося денне світло скрізь невеликий круглий отвір. Ймовірно, куля потрапила або в зварний шов, або в ту частину металу, яка мала давнє пошкодження іржею. Решта куль з черги, яку випустив скажений чоловік, не пробила бочку, але створила такий шалений галас, що Алік не міг прийти до тями ще пару хвилин.
- Шо, паскудо, зараз ти задоволена? - тепер голос стрільця було чутно досить добре.
Алік зрозумів, що сам того не бажаючи, став не лише бранцем, а й свідком кривавої помсти. З одного боку, йому хотілося нарешті звільнитися, і він мав би подати сигнал стрільцю, але ж хто знає, чи залишить той свідка живим. Алік причаївся. Тепер він міг дуже добре бачити оздоблення бочки. Рішенням було сидіти тихо і дочекатися фіналу сцени вбивства. Але цікавість перемогла. Він ледве перебираючи кінцівками підповз до мініатюрного ілюмінатора. Згодом його очі звикли до світла, і Алік вирішив зазирнути назовні. Кривава картина вразила чоловіка: жінка (і це точно була не Поліна) лежала в калюжі крові. Навколо неї скакав "скажений бомж з калашем", тримаючи його над головою, і раз по раз бив жертву ногами, повторюючи: "І хто тепер ганчірка? А, тварюко?"
"Тронувся... - резонно підмітив бранець. - Добре, що я не засвітився".
"Святкування" продовжилося ще кілька хвилин. Нарешті чоловік заспокоївся. Він сів біля трупа колишньої й почав плакати вголос, як дитина. Згодом підвівся, зібрав гільзи, поводив ногою по пилюці, намагаючись трохи приховати сліди, і попрямував до старої іномарки, яка була припаркована в кількох метрах від бетонозмішувача.
Після того, як машина на шаленій швидкості залишила місце злочину, Алік підвівся і почав оглядати свої "володіння". У пляшці ще залишалося трохи води. Відро з відходами було майже порожнє. На "даху" він побачив шестикутну головку болта, яким, ймовірно, закривався "люк". Часу на звільнення залишалося мало. Треба було терміново знайти рішення, адже до ранку він міг просто померти від спраги.
Як колишній інженер, Алік намагався використати свої знання. Він перебирав всі можливі варіанти, але єдиним реальним залишалося вибратися через люк.
Алік спробував дотягнутися до шляпки болта, але йому, з його невеликим зростом, не вистачало кількох добрих сантиметрів. В цей момент і прийшло осяяння. Чоловік відірвав металеву ручку відра і, приклавши досить багато зусиль, зігнув її таким чином, щоб утворилася петля. Наступним кроком було підставити відро під люк, накинути петлю на шапку болта і почати крутити проти годинникової стрілки. Бранець розумів, що болт в такому положенні тримає контргайка, тому швидко звільнитися було нереально.
Через кілька годин кропіткої праці, не відчуваючи рук від болю, нарешті болт з гучним брязкотом упав на металеву підлогу. Вже був пізній вечір, коли Аліку нарешті вдалося дістатися краю даху, підтягнутися на руках і потрапити назовні своєї "камери". Він зробив глибокий вдих гарячого липневого повітря і зіскочив на землю.
"Великий китаєць", - посміхнувся колишній в`язень, прочитавши "Shacman" на морді вантажівки.
Алік підійшов до "відьми". Пройшло дійсно багато років, але її диявольська краса нікуди не зникла. Він ще раз згадав ту злощасну ніч під повним місяцем, коли, піддавшись її чарам, перетворився на зомбі. Ще тоді, коли він вперше побачив жовтооку змію на руці жінки, інтуїція підказувала йому тікати подалі. Але її чари і його тваринне бажання були сильнішими за здоровий глузд і внутрішній голос. Зараз та, яка намагалася помститися йому за непокору, лежала бездиханна на землі, обронивши голову на ліву руку, з якої жовті зміїні очі знову дивилися на чоловіка. В темряві чоловіку здалося, наче одне око підморгнуло.
"От чортівщина!" - Алік сплюнув у бік і попрямував до невеликої будівлі в надії знайти воду і їжу.
* * *
- Цікавий випадок... - лаборант зняв окуляри й обернувся на звук кроків позаду.
Керівник лабораторії експертно-криміналістичного центру підійшов до робочого столу підлеглого і подивився на монітор.
- А я що казав? "Природна смерть", - намагаючись спародіювати голос парамедика швидкої, начальник перейшов на фальцет, - Залишилося визначити тип отрути, і можна відправляти звіт, - наказав він уже своїм звичайним голосом.
- Але тут справа в іншому. Свєта, ну, та, що у морзі працює, клялася, що десь бачила цього типа. І дуже "наполегливо просила" пробити його ДНК. Я, звісно, запитав, звідки вона може його знати. Мовчить. Каже - пробий і все. То я зробив аналіз, запустив пошук - і бах!
- Який ще "бах"? Нормально поясни!
- А такий "бах", що цей жмур проходив по справі "чаклуна". Одного разу він таки наслідив - свідки запам`ятали підозрілого поряд з жертвою. Експерти взяли склянку, з якої він пив. ДНК його! Повний збіг! Це він! До речі, вже більше місяця не було нових епізодів...
- Ти ба... Стільки років труїв дівок, і сам від зілля крякнув... Теж мені "Чаклун"...
© Alexo 2025
Усі персонажі та події цього твору є вигаданими. Будь-який збіг з реальними людьми, місцями чи подіями є випадковим. Цей твір є художньою вигадкою. Автор не мав на меті відтворити реальні події чи особистостей.
Вінниця, Україна, 11.06.2025