Антигерой
І ось нарешті, Академія Аніма здіймалась над ними, мов фортеця часу. Сивий плющ обплітав високі стіни паркану, брама була відчинена. Увійшовши, учасники опинились на церемоніальному майданчику з мозаїчним колом посередині — знаком духів. Атмосфера трималась урочистою: незнайомі погляди, шепоти, очікування.
Елівар вийшов на підвищення. Його мантія спадала каскадом, а позаду ширяв його дух — напівпрозорий, із кристалічними вусиками, що коливалися в повітрі.
– Молодь! — проголосив він. — Сьогодні — день відкриття. День, коли ви постанете перед тими, хто прихований у тиші стихій. Дух не просто приходить — він слухає. І якщо відгукнеться, то не для того, щоб дати силу, а щоб пройти шлях разом з вами. Бо сила — не в тому, щоб бути обраним. Справжня міць народжується з порозуміння. І тільки той, хто зрозуміє свого духа — зможе пробудити себе. Справжній зв’язок вирішує більше, ніж цифри чи блиск.
Учні один за одним входили в коло. Перші п’ятеро — без результату. Просто спалах, тиша — і розчарування. Один із хлопців затремтів, другий здавалося навіть плакав, вийшовши. Хтось заусміхався, мовляв, нічого й не чекав.
– Дмитро Ведлин, — оголосив маг.
Дмитро крокував упевнено. Його тінь відкидалася просто в центр кола. Ледь він став — палахнуло багряним. Полум’я закрутилось, утворивши навколо хлопця об’ємну фігуру — мов лев зі стрілами в гриві. Маг наклав руку на кристал:
– Ім’я духа — Ірґен. Атрибут — вогонь. Сумісність — 78 відсотків. Ранг — A.
– Так тримати, сину! — вигукнула мама. Дмитро лиш кивнув, серйозний і гордий.
– Аліса Лівар, — прозвучало наступне ім’я.
Вона йшла обережно, але з теплотою в серці. Коли ступила в центр, навколо неї здійнялась легка мряка — синя, як океанський бриз. З неї виринув контур — витончена істота з плавниками, що світилось ніжним світлом.
– Ім’я — Вельвін. Атрибут — вода. Сумісність — 83 відсотки. Ранг — B, — мовив маг.
Аліса стримано всміхнулась, її очі блищали. Вона глянула на Богдана, і той відповів їй коротким, але щирим кивком.
Нарешті — його ім’я. Маг спинився, перегортаючи табличку в руках.
– Богдан… Арден… — здивовано промовив. — Увійди в коло.
Він зробив крок. Порожнеча. Потім — порив вітру. Спалах. Але нічого, що можна було б назвати формою, сутністю… духом.
– Атрибути… вітер? Можливо, блискавка… Ім’я не виявлено. Сумісність — 100 відсотків. Ранг — F.
У зібранні завмер подих.
— F.
Літера прозвучала, як вирок. Наче весь зал раптом виявив, що перед ними не герой, а тінь.