Антигерой
ГнилозубАнтигерой. Частина 1
Вони вийшли з будинку і почали кликати дівчинку. І раптом із боку площі пролунав пронизливий крик, який різонув по нервах. З будинків почали вибігати сонні мешканці, а в самому центрі, тримаючи Лізу за комір, стояв… Гнилозуб.
— Ну що, герою, викличеш шторм ще раз? Чи, може, вдариш мене блискавкою? — у його голосі бриніла зловтіха.
— Тобі не вистачило минулої бурі? — крикнув хтось із натовпу.
— Я знаю правду, — прошипів Гнилозуб. — Це був лише трюк. Збіг обставин. Ніякий він не провідник! — він підвів кинджал до шиї Лізи. — Виходь, боягузе, інакше ця дівчинка назавжди втратить своє чудове личко!
Богдан впевнено ступив уперед із натовпу.
— Відпусти її негайно… інакше…
— Інакше що? — перебив його карлик. — Ти нікчема, яка вміє лише словами гратися. А я вбивця. Моя сила — мучити людей.
— Мучити? — холодно кинув Богдан. — Ти сам про себе говориш. Лише слова й підлі вчинки. Ніякої справжньої сили. — Він повільно скорочував дистанцію. — Маленька, все добре?
Ліза глянула на нього переляканими очима, що благали про допомогу.
— Хочеш її врятувати? — Гнилозуб ледь помітно всміхнувся. — Тоді забери.
Богдан ступив уперед — і Гнилозуб зник. Хлопець миттєво кинувся до дівчинки, розв’язав її руки.
— Ти як? Все добре? — швидко оглянув її.
— Обережно! — вигукнула Ліза.
Позаду, наче з повітря, виринув Гнилозуб із кинджалом. Лезо блиснуло перед очима, і Богдан, діючи інстинктивно, схопив його голими руками. Метал рвонув шкіру, в долонях миттєво спалахнув пекучий біль, по пальцях потекла тепла кров.
— Який же бовдур, — засміявся Гнилозуб, відступаючи. — Ти сам напоровся на мій кинджал. Тепер твоя смерть — питання часу.
Богдан зціпив зуби, притиснув поранену руку до тіла й прошепотів Лізі:
— Біжи.
— Ти справді віриш, що хтось тебе врятує? — Гнилозуб смакував кожне слово, ніби насолоджуючись його болем.
— І це ти кличеш отрутою? — Богдан розірвав рукав сорочки й туго перемотав рану. — Я впораюся з тобою навіть без магії.
— Жодна звичайна людина не встояла б після мого першого удару, — в голосі карлика було здивування.
— Видно, я не такий уже й звичайний, — Богдан кинувся вперед, але промахнувся. Гнилозуб опинився за його спиною.
— Не намагайся, ти безпорядний проти мене, — засміявся він і зник у повітрі.
Ще один удар — біль, скрегіт зубів, холодний піт по спині. Кожен рух ворога був як тінь — невидимий, доки не вдарить.
Я не можу вловити його рухи… він з’являється лише в момент атаки.
Перші промені сонця освітили площу. Тіні почали відступати, і тоді Богдан помітив: земля під ногами легенько тремтіла, ніби вода після каменя. Із цього місця Гнилозуб вистрибнув просто йому під ноги, розітнувши стегно.
— Я не витримаю більше таких ударів… але тепер знаю, як ти рухаєшся, — прошепотів Богдан. — Треба лише перевірити одне…
— Гей, Кривозубе! — крикнув він, намагаючись вивести ворога з рівноваги. — Здається, твоя техніка не бездоганна!
— Що?! — в очах Гнилозуба спалахнув гнів. — Ти дограєшся, хлопче!
Він зник. Богдан стежив за землею… Ось! Відступ — і удар пролетів повз.
— Неможливо… — промайнуло в голові Гнилозуба. — Він зчитав мій рух?!
— Час з тобою закінчити! — в один голос вигукнули обидва.
Злодій розчинився у повітрі. Серце Богдана шалено билося, кров у вухах глухо шуміла. Кожен м’яз напружився, пальці на руках зціпилися до болю. І раптом — знову ці хвилі на землі.
— Я не дам тобі скривдити цих людей! — крикнув він, кидаючись уперед.
Перед ним виринув Гнилозуб із кинджалом. Лезо проткнуло плече, але Богдан, вхопивши останній ковток повітря, зібрав усе бажання перемогти. Навколо його кулака повітря закрутилося у вир, здіймаючи пил, шматочки сміття й навіть полотно з прилавка. Вихор обплів руку, надавши їй швидкості й сили.
— Це за всіх! — рикнув він і вгатив просто в голову.
Гнилозуб відлетів, пробивши стіну крамниці, і зваливши з полиць товар.
— Я… впорався… — тихо видихнув Богдан,
піднімаючи закривавлену руку догори.
Черкаси, 21 Червеня 2025