Еко
з рубрики / циклу «оповідання - 3»
«Теща – це не суспільне явище, а непереможна частина природної гармонії, прости мені господи» - подумав собі Еко, бо він був логіком і філософом і, безнадійно махнувши волохатою рукою взяв напрямок, як і завжди, до місця свого постійного релаксу, бо він йому був потрібен.
Ще не зійшло сонце, а вона, тобто теща, як наче та людина, вже почала виявляти своє незадоволення, невідомо чим: і те не так, і це не так!
«От які це треба мати мозки, щоб її зрозуміти! Ну як це можна, знаходячись серед всеохоплюючої гармонії виявляти незадоволення, га? Боже, боже, і куди йде цей світ? Господи Ти там хоч якось за цим слідкуєш? Здоров’я тобі і натхнення!»
Перестрибуючи з гілки на гілку і чіпляючись за них волохатими руками, Еко знову повернувся до своїх думок.
« Це ж який розум треба мати, щоб зрозуміти всю цю халепу, яка вирує навколо, а як же колись було добре і гармонічно! Звідкіля це все? Комети мимо Землі вже давно наче не пролітали, то може Господь кудись відлетів, в іншу галактику?
«Що? Що сталося? Три дні тому був там де нинішні айкюголові прокладають собі асфальтову дорогу через наш зелений Рай, от що значить бути покараним і втратити свою природність, все життя витратиш на той шлях, а навколо так і не оглянешся через оту кляту роботу і не побачиш дарунок Господа, так і відійдеш з цього світу тупим і нещасним. За що їм таке покарання? І хто їх такими зробив?
А може то, просто, хтось із наших, колись упав з дерева і так тарахнувся головою об землю що і звивини в мозку вирівнялись, як трамвайні шпали, і став людиною – ох і бідні ж, бідні його нащадки!! Ну, от як їх не пожаліти?»
І Еко жалів людей, бо він радів цьому світові і благословляв кожен його день, не те, що ті люди зі своїми планами «світлого майбутнього», це ж треба було таке придумати? Бо «світлим майбутнім» і закінчується їхнє життя і, от для чого туди пертися, дивлячись весь час собі під ноги? Боже, боже, яка біда! Для чого їм тоді цей світ? Господи, ти, мабуть, і насправді кудись відлетів, то повертайся і починай знову, а ми тобі допоможемо, бо багато про що вже знаємо, а я тобі ще й про свою тещу розповім.
Повертайся, Господи, не залишай Землю наодинці з цим прямоходячим нещастям, їх вже стільки розвелося, що, якщо вони коли-небудь зійдуться докупи і підуть, навіть, пішки у якомусь напрямку, так і планета закрутиться в іншу сторону, отакі вони, Господи, і що тоді робити, з якого боку починати день?
Нарешті Еко дострибав до свого місця, з якого спостерігав за прямоходячими, облаштувався серед гілок, як вельможний пан на дивані і почав знову думати. Про що? Та вже ж не про навколишній світ, а про те як оті люди - мурахи вперто його руйнують. Боже, скільки ж їм всього треба щоб хоч якось віджити свій вік у цьому світі: і те, і се, і ще тисячу невідомо чого необхідного, а потім ще й якусь дурню для своїх гордощів, перед ким? Перед самими собою. Яка убогість!
Еко і далі б щось думав, але в голові раптом сіренькою мишкою прошурхотіла думка і він згадав, що збирався ще й принести для тещі пучечок чарівного зілля, від якого вона потім довго перебуває у веселому стані і, зітхнувши, він, покинув свій «диван» і, стрибаючи з гілки на гілку направився до своєї таємної діляночки, де і росло те зілля.
Ну, а поки теща потім буде звеселятися і не звертати ні на що уваги, він піде і натовче сусідові пику, щоб той не зазіхав на його приватну територію.
P. S. Навіть просте споглядання людей і те завжди дається взнаки. )))
м. Київ, 19 вересня 2025 року.