Вигнання синів Уснеха
з рубрики / циклу «Саги Ірландії»
Як сталося вигнання синів Уснеха?
Неважко сказати.
Одного разу зібралися улади на пиятику в домі Федельміда, сина Далла, оповідача короля Конхобара. Дружина Федельміда, прислуговувала зібранню, а між тим вона мала незабаром народити. Роги з пивом і шматками м’яса так і ходили по руках, і незабаром здійнявся п’яний гамір.
Нарешті всім захотілося спати. Пішла і хазяйка до свого ліжка, але в той час коли вона проходила по дому, дитя в її утробі випустило крик, такий голосний, що його було чути по всьому дворі. Всі чоловіки позіскакували з місць і наперебій кинулися на цей крик. Але Сенха, син Айліля, (1) зупинив їх.
- Ні з місця, - сказав він. – Нехай приведуть до нас дружину Федельміда, і вона пояснить, що означає цей крик.
О, дружино, що то за крик жорстокий
Пролунав у твоїм животі?
Пронизав він нам слух, всім хто слухав його
Долетівши з утроби набряклої.
Закривавив він серце мені,
Страхом великим поранив.
Підійшла вона до Катбада, (2) мудреця великого і сказала:
Ось кого ви спитайте: Катбада,
Що прикрашений гідністю короля,
Що друїдів знанням переповнений.
Сама я не зможу того пояснити,
Що той крик означав у моєму нутрі.
Хіба жінці відомо, що вона носить?
Тоді Катбад сказав:
В утробі твоїй скрикнула дівчинка
З кучерявим і світлим волоссям.
Її очі прекрасно сині,
Ланіти ж як наперстянка рожева.
Без вади, як сніг, її зуби білі,
Як червоний сап’ян блищать її губи.
Знайте ж: багато за цю дівчи́ну
Буде пролито крові в Уладі.
Буде світлою, з довгим волоссям, стрункою,
Дівчинка, що закричала в твоїй утробі.
Будуть свататись королі до неї,
І відважні бійці життя віддавати.
Королеви їй будуть заздрити,
Досконалою буде її краса.
І з гірким чоловіком вона втече
За межі свого Уладу.
Після цього Катбад поклав руку на черево жінки і відчув трепет, немов тремтіння, під своєю рукою.
- Воістину, - сказав він, - тут дівчинка. Хай буде ім’я її подібне до трепету: Дейрдре. (3) Багато зла станеться через неї.
Незабаром дівчинка народилась, і тоді Катбад заспівав:
О Дейрдре, високого мужа відкинеш ти.
Через чудову красу обличчя свого
Багато біди принесеш ти Уладу,
О благородна дочка Федельміда!
Довгими будуть потім скорботи,
О, жінко, подібна до ярого полум’я!
При твоєму житті трьох синів Уснеха
Буде вигнано геть за межі Уладу.
При твоєму житті діяння жорстоке
Буде здійснене згодом в Емайні. (4)
Буде довгою пам’ять про обличчя твоє,
Через тебе загинуть сини короля.
Через тебе, о жінко бажана всім,
Буде вигнаний Фергус з Уладу
І відбудеться гибель Фіахна,
Короля Конхобара онука.
Ти сама зробиш справу страшну,
В гніві лютому на короля уладів.
О, Дейрдре, хоч тісною буде могила твоя,
Буде пам’ять про тебе вічною.
- Смерть цій дівчинці! – вигукнули улади.
- Ні, - сказав Конхобар. – Віднесіть її завтра до мене. Вона буде вихована, як я накажу, і, коли виросте, стане моєю дружиною.
Улади не посміли йому заперечувати. Як він сказав, так і було зроблено.
Вона виховувалась під наглядом Конхобара і, коли виросла, стала найкрасивішою дівчиною у всій Ірландії. Вона жила весь час в окремому будинку, щоб жоден улад не зміг її побачити до того часу, коли вона повинна буде розділити ложе з Конхобаром. Жодна людина не допускалася в її будинок, окрім прийомних батька і матері, та ще Леборхам; (5) Цій неможна було нічого заборонити, бо вона була могутньою чаклункою.
Одного разу взимку прийомний батько Дейрдре обдирав у дворі, на снігу, телятко, щоб приготувати з нього обід для своєї вихованки. Прилетів ворон і почав пити пролиту кров. Побачила це Дейрдре і сказала Леборхам:
- Три кольори будуть у чоловіка якого я покохаю: волосся його буде кольору ворона, щоки – кольору крові, тіло – кольору снігу. (6)
- Честь і удача тобі! – вигукнула Леборхам. – Не далеко від тебе такий чоловік: в цьому ж дворі він, - Найсі, син Уснеха. (7)
- Не буду я здоровою, поки не побачу його, - сказала Дейрдре.
Незабаром після цього сталося так, що Найсі прогулювався один, співаючи на валу королівського замку Емайн. Солодкими були голоси у синів Уснеха. Кожна корова чи якась інша домашня тварина, чуючи їх, починала давати молока на дві третини більше звичайного. Кожна людина, слухаючи їх, насолоджувалась і впадала у сон, як від чарівної музики. Великим було і їхнє бойове мистецтво: якби всі люди одного з п’яти королівств Ірландії ополчилися на них, то і тоді – варто лише було їм згуртуватися, упершись один в одного спинами – і не здолати було б їх: таке було мистецтво трьох братів у захисті і вправній допомозі в бою один одному. На полюванні ж вони були швидкі, як пси, і вражали звіра, догнавши його.
Так ось, поки Найсі гуляв один і співав, Дейрдре вислизнула зі своєї кімнати і пішла по подвір’ю, намагаючись пройти мимо нього. Спочатку він не пізнав її.
- Красива теличка прогулюється мимо нас, - сказав він.
- Телички залишаються теличками, поки біля них немає бичків, - сказала вона.
Тут Найсі здогадався, хто вона така.
- Біля тебе є славний бик, повелитель цілого королівства, - сказав він.
- Я хочу сама зробити вибір між вами двома, - відповідала вона, - і для мене милішим є молодий бичок – ти.
- Не бувати цьому! - Вигукнув він, згадавши віщування Катбада.
- Значить ти відмовляєшся від мене? – спитала вона.
- Так! - відповів він.
Вона кинулась до нього і схопила його за обидва вуха, говорячи:
- Ганьба і насмішка на твої вуха, якщо ти не поведеш мене з собою!
- Відійди від мене, о, жінко! – вигукнув він.
- Буде так, як я хочу, - сказала вона.
Тоді він вигукнув клич своїм дзвінким голосом. І улади, почувши його, всі повскакували, готові кинутися один на одного зі зброєю. Обидва брати прибігли на його заклик.
- Що з тобою? – спитали вони його. – Улади готові перебити один одного через тебе. - Він розповів, що з ним сталося.
- Великі біди можуть статися від цього, - сказали вони, але, щоб там не сталося, тебе не торкнеться ганьба і образа, поки ми живі. Ми підемо всі, разом з дівчиною, в іншу місцевість. Немає в Ірландії князя, який би не прийняв нас охоче до себе.
Вони порадились і прийняли рішення. Тої ж ночі вони виступили в путь. Тричі п’ятдесят воїнів було з ними, тричі п’ятдесят жінок, тричі п’ятдесят псів і тричі п’ятдесят слуг. І Дейрдре пішла разом з ними.
Довго блукали вони Ірландією, переходячи з-під охорони одного князя під охорону іншого, бо Конхобар весь час намагався занапастити їх хитрістю та зрадою. Всю Ірландію обігнули вони, починаючи від Есруайда, (8) і далі по південним і східним областям, аж до Бенд – Енгара, (9) що на північному сході.
Під кінець улади змусили їх перебратися до Шотландії, де вони і оселилися в пустельній місцевості. Коли їм почало не вистачати дичини в горах, вони були змушені робити набіги на шотландців і викрадати їхню худобу. Ті одного разу зібралися разом, щоби знищити їх. Тоді вигнанці прийшли до короля шотландського, і той взяв їх до себе на службу, зробивши їх своїми воїнами. Вони побудували окремі будинки для себе на королівський землі. Зробили вони це заради дівчини, щоб ніхто її не бачив, щоби не загинути через неї.
Одного разу управитель королівського дому, проходячи рано-вранці мимо їхнього будинку, побачив закоханих, що спали в обіймах один одного. Він зразу ж поспішив до короля і розбудив його.
- До цього дня, - сказав він йому, - ми не могли знайти для тебе дружину, гідну тебе. Але ось, разом з Найсі, сином Уснеха, живе жінка, гідна короля Західного Світу. (10) Накажи відразу вбити Найсі, і нехай його дружина розділить з тобою ложе.
- Ні, - сказав король, - це не годиться. Краще таємно ходи до неї кожного дня і умовляй покохати мене.
Той так і зробив. Але все, що управитель говорив Дейрдре вдень, вона негайно передавала своєму чоловікові вночі. Так як вона не згоджувалась на бажання короля, то він почав посилати синів Уснеха на важкі діла, в тяжкі битви, у небезпечні підприємства, щоб вони в них загинули. Але вони виявляли себе незламними у всьому цьому, так що і таким шляхом король нічого не досяг.
Тоді король скликав шотландців, щоби напасти і умертвити синів Уснеха, після того як Дейрдре удавано дала свою згоду на це. Вона зразу ж попередила Найсі:
- Збирайтеся скоріш в дорогу. Якщо ви не підете цієї ночі, то завтра вже будете вбиті.
Вони пішли вночі і відбули на один з островів серед моря. Дійшла про це звістка і до Уладу.
- Сумно буде, о Конхобар, - сказали улади, - якщо сини Уснеха загинуть у ворожій країні через цю дурну жінку. Прояви до них милість: нехай краще вони повернуться до своєї землі, чим загинуть від рук ворогів.
- Нехай приходять вони на мою милість, - відповідав Конхобар. – Ми пошлемо заручників назустріч їм.
Синам Уснеха сповістили про це рішення.
- Ми раді цьому, - сказали вони, - і охоче повернемось. Нехай нам дадуть в заручники Фергуса, (11) Дубтаха (12) і Кормака, сина Конхобара.
Ці троє вийшли назустріч синам Уснеха і коли ті зійшли на берег, взялися з ними за руки.
Мешканці того місця, за підмовою Конхобара, почали кликати Фергуса на пиятику. Він пішов до них разом з Дуптахом і Кормаком. Але сини Уснеха відмовились від запрошення, сказавши, що вони не приймуть ніякої їжі в Ірландії, не скуштувавши спочатку їжу за столом Конхобара. (13) І тому, залишивши там своїх заручників, вони пішли до Емайн – Махи, куди їх провів, до самого лужка замку, Фіаха, син Фергуса.
Сталося так, що саме в цей час прибув до Емайн - Махи Еоган, син Дуртахта, король Ферманагу, (14) щоби укласти мир з Конхобаром, з яким він довгий час перед цим вів війну. Йому-то і доручив Конхобар взяти декілька його воїнів і вбити синів Уснеха, перш ніж ті встигнуть дійти до нього.
Сини Уснеха були на лужку, а біля них жінки сиділи на валу, що оточував двір замку. Еоган вийшов з воїнами на лужок і привітав Найсі ударом свого потужного списа, що роздробив йому хребет. Син Фергуса, що стояв неподалік, встиг обхопити Найсі ззаду руками, прикривши його собою, і спис пронизав Найсі, пройшовши через тіло сина Фергуса. Потім були перебиті, всі хто прийшов і стояли на лужку і жоден з них не уцілів, але кожен загинув або від гострого списа, або від леза меча. Дейрдре ж відвели до Конхобара зі зв’язаними за спиною руками.
Як тільки Фергус, Дубтах і Кормак, що були поручителями за вбитих, узнали про те що сталося, вони поспішили до Емайну; і там звершили великі діла. Дубтах убив своїм списом Мане, сина Конхобара, а Фіахну, сина Федельм, дочки Конхобара, Фергус же – Трайгтрена, сина Трайглетана, і брата його. Великий гнів оволодів Конхобаром, і того ж дня сталася битва, в якій загинуло триста уладів від руки месників. Потім Дубтах перебив уладських дівчат, а Фергус під ранок підпалив Емайн – Маху.
Після цього Фергус і Дубтах пішли до Коннахту до Айліля і Медб, (15) знаючи, що там їх з радістю приймуть. Три тисячі воїнів пішли разом з ними. Вони зберігали велику ворожість до уладів, і на протязі шістнадцяти років Улад не міг позбавитись від стогону і трепету: кожну ніч він сповнювався стогоном і трепетом від їхніх набігів. (16)
Дейрдре прожила рік у Конхобара, і за весь цей час вона не ворухнула устами для посмішки, жодного разу не поїла і не поспала удосталь, жодного разу не підняла своєї голови від колін. Коли до неї приводили музик, вона говорила:
Всім вам здається прекрасною рать,
Яка повертає до Емайну з походу,
Але ще більш гордовито вступали
До дому свого, герої, три сина Уснеха.
З лісу Найсі носив мені мед,
Умивала його біля вогнища я,
Приносив Ардан нам оленя чи вепра
І хмиз для вогню носив нам Андле.
Солодким вам видається мед,
Що в домі у воїтеля, сина Несс. (17) –
У мене ж досить часто – де той час! –
Бували страви і більш смачніші.
Коли гордий Найсі розводив багаття,
І в лісі я смажила дичину,
Солодша за мед була мені їжа,
Яку з полювання приніс син Уснеха.
Здається вам солодкою музика,
Що грають на сопілках та трубах, -
Але солодшими були для мене пісні,
Що співали славні сини Уснеха.
Плескіт хвиль відчувався у голосі Найсі,
Хотілось цей голос слухати вічно;
Був прекрасним середній голос Ардана,
І високий голос підспіву Андле.
Пішов до могили мій милий Найсі.
Гірких поручників він собі взяв!
Жаль великий! Але ж чи не я
Стала отруйним напоєм йому на загибель?
І милим мені був Бертран, (18)
Країна скеляста і люди її безпритульні.
Велика біда! Я більше не встану,
Стрічать на порозі сина Уснеха!
Був милим мені його дух прямий,
І милий юнак такий тихий, прекрасний.
Після блукань у густих лісах
Відпочинок солодким був з ним під ранок!
Був милим погляд блакитних очей,
Для ворогів суворий, для жінок жада́ний.
Коли повертався додому із лісу,
Милим був голос його, чутний крізь хащі.
Нині не сплю я всі довгі ночі,
Не фарбую вже нігті у пурпур,
Дні мої радості більше не знають,
Бо немає синів Уснеха.
Не маю я жодної радості
Від людських зібрань у високій Емайн,
Не милують прикраси величного дому,
Ні спочи́ну мені немає, ані спокою!
Коли Конхобар намагався її втішити, вона відповідала йому:
О, Конхобаре, чого ти бажаєш?
Ти вкинув мене у тугу та стогін.
Допоки я буду жити,
Не буде тобі любові від мене.
Те, що для мене було наймилішим,
Під небом, на цьому білому світі,
Ти в мене забрав – жорстоке те діло!
Більше ніколи його не побачу.
О горе, мені, о горе! Померла краса,
Що була на обличчі сина Уснеха!
Чорний камінь лежить над героєм,
Нездоланним ніким на світі!
Губи червоні, рожевії щоки,
Брови його, як чорні жучата,
Були в нього зуби – як білі перлини,
Кольором схожі до білого снігу.
В пам’яті також, наряд його дивний,
Що вирізняв серед інших бійців!
Пурпуровий каптан прекрасного крою,
З золотою каймою по самому краю.
Сорочка на ньому – з тонкого шовку,
З ушитим у неї цінним камінням.
П’ятдесят унцій світлої бронзи,
Пішло на її прикрасу.
Меч його – з ручкою золотою,
Два списа у нього гострих і грізних,
Борти у щита - із жовтого золота.
Шишка на ньому – з чистого срібла.
На загибель прирік нас Фергус прекрасний,
Що умовив вернутися в рідну землю.
Свою честь він продав за кружку пива (19)
Погасла його вся минула слава.
Якби разом зібрати у полі
Всіх бійців Конхобара, військо Уладу, -
Я би всіх віддала, без розбору,
За одне лиш обличчя Найсі, сина Уснеха.
Не рви ж мені знову серце,
Вже так близько стою від могили я,
Туга моя сильніша, ніж хвилі на морі,
Знай про це, о Конхобаре!
- Хто ненависніший тобі з тих, кого ти бачиш? – спитав її Конхобар.
- Воістину, ти сам, і ще Еоган, син Дуртахта.
- В такому випадку, ти проживеш рік в домі Еогана, - сказав Конхобар.
І він віддав її під владу Еогана.
На другий день Еоган виїхав з нею на святкування до Емайн – Маху. Вона сиділа на колісниці позаду нього. Але вона дала клятву, що у неї на землі не буде двох чоловіків одночасно.
- Добро тобі, Дейрдре! – крикнув Конхобар, побачивши її. – Ти водиш очима між нами двома, мною і Еоганом, як овечка поміж двох баранів!
В цей час колісниця проїздила якраз мимо великої скелі. Дейрдре кинулась на неї головою вперед. Розбилась її голова, і вона померла на місці.
ПРИМІТКИ:
1)…суддя і мудрець в домі Конхобара, незмінний його радник у найважливіших справах.
2)…друїд в домі Конхобара, його радник; згідно з деякими версіями – батько Конхобара.
3)…ім’я звуконаслідувального характеру.
4)… столиця уладів, нині Navan Fort, в трьох кілометрів на захід від м. Армага (залишки стін там видно ще й зараз). Згідно до хронік, вона була заснована королем Кімбайтом в 300 р. до н.е. і зруйнована ворогами біля 330 р. н. е.
5)…прислужниця Конхобара, що відрізнялась вірністю і швидкістю, як вісниця.
6)…формула краси, що зустрічається в казках багатьох народів, але особливо улюблена у кельтів.
7)…Найсі, син Уснеха від Айльбе, сестри Конхобара; таким чином Найсі, як і легенді про Трістана і Ізольду, - племінник короля, свого суперника.
8)…нині – містечко Assaroe, біля Ballyshannon, в графстві Donegal, в кутку затоки того ж імені на північному заході Ірландії.
9)… серед гір Howth`a, на північ від Дублінської затоки.
10)…поетична назва Ірландії; рідше, у розширеному значенні, - всіх Британських островів.
11)…один із найзначніших уладів, що був королем до того часу, поки Конхобар хитрістю не змусив його поступитися для себе троном.
12)…видатний уланський воїн.
13)…це повинно було дати їм моральну гарантію безпеки («закон гостинності»).
14)…власне, князь підпорядкований королю уладів. Нинішнє графство Fermanagh знаходиться в північній частині Ірландії, на захід від м. Армага.
15)…непримиримі вороги уладів (див. «Бій Кухуліна з Фердіадом»).
16)…картину цих набігів, містить між іншим, «Повість про свиню Мак – Дато».
17)…Конхобар зветься не за іменем батька, а своєї матері Несс (слід матріархату).
18)…місцевість в гірській Шотландії.
19)…тим, що він згодився залишитись на пиятику в день повернення синів Уснеха.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ірландія, VIII ст. н. е.