Молода країна
з рубрики / циклу «Не хочу стояти осторонь (Революція гідності)»
До України літо йде мрійливе.
Їй – тільки двадцять. Зовсім молода.
Але вона вже діток хоронила,
У дзвони била, плакала й кляла.
Під бомбами колись садила поле,
Молилася в зруйнованих церквах…
Напевно, надто аж любила волю,
От ця любов і вилилась в сльозах.
Вона брехню терпіла, підлість, зраду,
Аж надто, надто довго, як на те!
Був страх війни. Був бій на барикадах.
І після цього всього… Ще й… Цвіте?...
Цвіте. Але не так вже, як до цього.
Взнаки – Чорнобиль, вирубаний ліс.
Країна менше молиться до Бога,
Але й у неї трохи менше сліз…
То що ж робити буде Україна?
Постоїть над могилами синів.
Перехрестившись на старих руїнах,
Задушить в грудях дикий чорний гнів.
Піде, як є, розплетена і боса,
Вперед до сонця, хай і без мети.
І буде листям покривати осінь
Її дітей замучених хрести.
