777, або ЧОМУ НЕ ПОЩАСТИЛО?
Частина друга фантастика
Таня працювала листоношею. Робота не аби яка, але добре хоч якась. Красиві лозунги про радість, яку вона приносить в кожен дім, давно розвіялись, залишилась ненависна важка сумка і постійне відчуття небезпеки, яке стократ підсилювалось в дні виплати пенсій. Зітхнувши, Таня зайшла в приміщення пошти. Електронний годинник на стіні показував 7:52.
– 5 і 2 = 7, – машинально відмітила про себе дівчина. – Дві сімки
– Привіт, дівчата. Там на переході світлофор з розуму зійшов. Раніше просто відключався, а тепер моргає як несамовитий.
– Ой, штрафи добрі беруть, а світлофор відремонтувати не можуть, - звично забідкалась Людмила.
– Ну добре, що там у нас сьогодні?
– Та он знову цілий стос «листів щастя», - змахнувши чолкою показала Марина.
«Листами щастя» дівчата прозвали всім знайомі довгенькі конверти з повідомленням, що «ви і тільки ви, ім’ярек, стали щасливим переможцем такої-то акції, виграли велику купу грошей на сидінні новенької машини, і щоб вам це дійсно, реально і
гарантовано забрати, треба лиш замовити кілька непотрібних вам ексклюзивних товарів з нашого чудесного каталогу». Листи ці приходили давно й регулярно, але й досі знаходились довірливі, що викидали гроші на вітер, а потім ще й лаяли поштарів.
– Дівчата, змолилась Таня, – ну давайте викинемо, ну будь-ласка. – Ми ж ніби посібництвом займаємось. Та й так сумка важка, «Факти» ж сьогодні розносять.
– Не можна! Оплачено! – зітхнула Марина. – І не здумай за рогом викинуть, –про всяк випадок прикрикнула. У цьому відділенні вона була за старшу, начальства вищого боялась, тому намагалась бути строгою з ровесницями листоношами.
Тетяна надула губи і сіла заповнювати формуляри.
– Яке сьогодні число? – звично запитала
– 7 липня
– 7.07.– продиктувала собі Таня – Хм, цікаво. Може лотерейку купити…– І Таня заглибилася в сортування свіжої преси
Хлопці незадоволено тупцювали біля жовтої скриньки для листів.
– Може в тому музеї і справді цікаво? – несміливо озвався Едик
Азик зверхньо глянув на нього:
– Ну й повертайся.
– А ти?
– А я краще розважатимусь.
– Щось я не помітив щоб ти якось особливо
розважався.
– Та я…! Та я таке можу придумати!
– Ну що, наприклад?
– Ну, наприклад, давай змагатись. Ось ти Світлий, я Темний, хто сильніший?
– Змагатись мені тільки на тренажерах дозволяють. Не-санк-ці-о-но-ва-не…
– Знову ти за своє. Ми ж тільки пограємось. Нічого не буде. От спорим, що я можу до вечора нормальну здорову людину психом зробити.
– Та ти що! Навіщо?
– Для приколу. Та ти не переживай, ти ж мені протистоятимеш у грі. Добро на зло – дорівнює нуль. А це вже й законами дозволено. Чи ти боїшся програти? Тюхтій!
– Я не боюся. А кого ти будеш…ну…того…психом робити?..
– Та хоча б оту задоволену пику, – кивнув на двері пошти Азик. Чи може її краще? – хлопець вказав на молоду жінку, що котила перед собою коляску з немовлям.
– Ні, ні, краще вже пику! – поспішно промовив Едик і зітхнув.
– Добро. На що, заклад? Морозиво «Ріжок» підійде?
– Я «Каштан» люблю…
– Ну, «Каштан» так «Каштан».
Хлопці вдарили по руках.
Тетяна все ще шаруділа газетами, покірно вкладаючи в кожну «лист щастя». Краєм ока вона
бачила двох хлопчиків, які несміливо зайшли до приміщення, при щось довго шепотілися, врешті купили конверт і вийшли.
Коли Марина розклала перед Танею листи, щойно вийняті з зовнішньої абонентської скриньки, засміялась:
– Знову хтось приколюється!
На конверті акуратним учнівським почерком було виведено: «на деревню дедушке». Та Тані було не смішно. З марки на конверті на неї дивилася…вона сама. Посміхалася і підморгувала. Таня заплющила очі і замотала головою. Знову глянула на конверт. Марка як марка. З рожевою трояндою і літерою «Д». Приверзеться ж…
Марина взяла конверт у руки, подивилася через нього на світло.
– Порожній. Як набридли ці старі жарти. – і викинула в урну.
– 77.
– Що 77?
– Рівно 77 адрес обійти сьогодні, – пояснила Таня.
– Це добре, я вчора 113 обходила. А в тебе число невеличке, ще й кругленьке яке.
– Це точно. Маринко, а дай-но мені лотерейку.
– Яку?
– Миттєву, за гривню.
– Добре, тільки сама витягуй.
Таня повагавшись хвилину витягнула невеличкий рожевий папірець, стерла захисне покриття… «Ви виграли одну гривню», - повідомляв надпис
– А дай ще одну.
«Бажаємо виграти наступного разу»
Таня стенула плечима.
– І до чого ж тоді всі ці сімки з самого ранку?
Перекинула через плече набиту газетами сумку.
– Ну я побігла.
Виходячи з пошти, дівчина знову побачила дві знайомі голівки: біленьку й руденьку.
