Пробудження: 2036-й
3 глава 3 глава
3
Майже три години зустрічі, на диво, промайнули швидко. Попрощавшись з Ірен, Олексій вийшов з офісного центру й намагався розібратися у власних відчуттях, зрозуміти: «Чому так?»
За звичкою потягнувся до внутрішньої кишені по сигарети й згадав, що вже три тижні як покинув курити. Та все ж не посоромився стрельнути сигарету у першого-ліпшого перехожого.
«Добре хоч не в охоронця, — усміхнувся він. — Було б потім стільки розмов: "законодавець здорового способу життя, президент відомої IT-компанії — ще той лицемір"».
Зробивши одразу дві глибокі затяжки, Олексій опустився на найближчу лавку, насолоджуючись добрим тютюном. «А може, просто давно не курив?»
Повз проходили люди, кожен занурений у власні думки. Проносилися електромобілі, рясніли рекламою фасади будинків. Усе виглядало майже як раніше — і водночас зовсім інакше. Угорі, ніби вже вписані в нову реальність, зависли дископодібні, трикутні та сигароподібні кораблі. Обридла комерційна реклама поступилася місцем повідомленням про нові технології — відкриття, що стали можливими завдяки приходу ГФС.
Та відчувалося: люди ще не встигли прийняти все це до кінця. У виразах облич читався дивний сплав недовіри, відчуженості й навіть ворожості, народжених страхом перед невідомим. Перед тим, що ще зовсім недавно здавалося неможливим і фантастичним, а тепер раптом стало для всіх очевидним.
Ось і ще один власник такого погляду — колишній священнослужитель із згаслим поглядом. Можливо, — міркував Олексій, — саме цієї миті він роздумував про марно прожиті роки, віддані служінню церкві. Тій самій церкві, що століттями в союзі з можновладцями нав`язувала людям зручну для себе картину світобудови. Тій, що вимагала поклоніння Богові зі страху перед якимось пеклом, приховуючи справжнє вчення Христа та інших пророків за багаторазово переписаними текстами священних писань, перетворюючи живе слово на інструмент влади.
І це — не докір тим, хто змалку вірив церкві, щиро вірив у проповіді або тим більше тим, хто говорив із Богом напряму, від серця. Ні. Ці думки — нагадування тим, хто спрямовував проповіді не до світла, а до зручної маніпуляції людьми, тим, хто закликав до покори й змушував бити поклони посередникові між людиною і Богом — самій церкві.
На тлі цих роздумів, що раптово накотилися, Олексія не полишало запитання: «Чим же Ірен мене все-таки зачепила? Що я не помічаю?»
Київ, липень 2025