Аристократичний капелюшок
з рубрики / циклу «Мініатюри»
Час невблаганно плине, все змінюється, і тільки пам`ять зберігає незабутні і, на жаль, неповторні миті пройденого життєвого шляху, наповнені світлом радості або м`якої печалі – що ж, буває і таке. Іноді це єдине, що залишається після багатьох років...
У будинку-музеї відомої в минулому актриси на витонченому столику зберігається старенький аристократичний капелюшок. Давним-давно відшуміла колишня слава його попередньої господині, пішли у минуле велика кількість пишних букетів і палкі слова зізнань численних шанувальників. Нині капелюшок зовсім не буває на світських балах, та й взагалі весь час проводить у напівпорожній кімнаті, тихо згадуючи про тепер вже напівзабуті літературні вечори при свічках, коли велися неспішні витончені бесіди про творчість Бодлера, про романтично-сумну лірику Ахматової або безшабашний авантюризм Війона...
На жаль, тепер усе змінилося. Майже пішло у минуле мистецтво декламації віршів, коли вечорами у міському саду збиралися шанувальники високого стилю, щоб затамувавши подих, послухати улюблені рядки у виконанні відомих акторів. Нині інше в моді, та й мода давно вже не та... А колись аристократичний капелюшок виблискував в оточенні легковажних юнацьких канотьє під схвальний шепіт таких же, як і сам, аристократичних капелюшків. Так, це вам не якісь там простецькі головні убори - сіренькі та непоказні! Хоча, якщо пригадати, то в далекій молодості був він знайомий з одним беретом і навіть товаришував з ним... Треба визнати, що хоч той і був трохи франтуватий (прикрашав себе легким білосніжним пір`ям), але в цілому виявився дуже чемним і інтелігентним приятелем. До речі, і в добрих віршах розумівся - його господар часто любив їх читати вголос для своєї обраниці - колишньої господині аристократичного капелюшка, та й сам іноді складав за настроєм. Але, на жаль... час біжить невблаганно. Хто й зна, де тепер той берет? Чи згадує ті давні часи і їх дружбу хоч іноді?