Пробудження: 2036-й
12-13 глави12
Завтрашній день, з огляду на проблеми, що навалилися зненацька, обіцяв бути вкрай насиченим подіями — і навряд чи радісними. Тож готуватися до нього варто було вже сьогодні.
Багаторічний досвід підказував Олексієві: ніщо так не відновлює рівновагу між тілом і духом, як правильно обрана медитація. Та братися до неї слід було лише після бодай невеликого фізичного навантаження, яке їм із дружиною цілком забезпечувала квантова йога, в арсеналі якої були досить прості асани. Найскладнішим було лише навчитися перемикатися в так званий стан присутності «тут і тепер», дозволяючи тонкій енергії вільно циркулювати енергетичними центрами й каналами тіла.
Та цього разу він займався сам. Олена, вдаючи, ніби порається на кухні, насправді намагалася осмислити несподівану появу сина — ще й в подобі їхнього давнього приятеля. Вона, звісно, розуміла, що чоловіки вже напевно все обговорили між собою, але розпитувати їх було не в її характері.
«Тим паче, — міркувала вона, — якщо вони не посвятили мене у свої таємниці одразу, то розпитувати марно: напевно вже приготували чергову "пустушку".»
Коли Олексій закінчив медитацію, вона, усе ще занурена у свої думки, ніби між іншим сказала:
— Так давно нас не бачив... і втекти саме тоді, коли моя качка вже була на столі. Що ж за проблеми у нашого хлопчика?
— Авжеж... хлопчика, — усміхнувся Олексій. — Уже давно за сорок.
Пропустивши його репліку повз вуха, Олена продовжила:
— Я вже казала: якийсь дивний сьогодні день. Спочатку Беатріс чудила, потім ти переніс зустріч з Едуардом, Сергій з'явився в образі Еда — і відразу ж зник... — вона зробила коротку паузу. — І ще... твій спів у ванній про якогось водія.
Перераховуючи все це, вона ніби навмисне залишила історію з піснею насамкінець.
«Чи не означає це, — майнуло в голові Олексія, — що вона знає значно більше, ніж мені хотілося б?..»
— Лешо, а та штука... — несподівано мовила Олена. — Може, покласти її до сейфа? Так буде спокійніше.
«Ну от, — із досадою подумав він. — Забув прибрати цю Сергієву новинку.»
І щоб уникнути нових пояснень, він швидко кивнув і щось невиразно пробурмотів на знак згоди, не перестаючи дивуватися її уважності й тактовності.
Потім Олексій знову активував Беатріс — усе мало залишатися як і раніше — і перейшов до наступного етапу підготовки до завтрашнього дня — продовжив аналіз зустрічі з Ірен.
13
— ...Наша цивілізація, безперечно, вдячна за допомогу, яку надає «світле» співтовариство позаземних цивілізацій — Галактична Федерація Світла та Галактична Конфедерація, — продовжила Ірен. — Щоправда, не всі ще усвідомили значущість цієї допомоги, а дехто навіть спекулює на темі переселення людства на інші планети, нібито вже підготовлені до прийому перших колоністів... Хотілося б почути вашу думку щодо переселення частини людей у ці зовсім невідомі світи. Невже немає іншого, м'якшого сценарію розвитку подій? — у її очах раптом промайнула печаль, ніби це запитання стосувалося її особисто.
— Що ж... — Олексій на мить замислився. — Про необхідність таких переміщень говорили вже давно, зокрема різні контактери, які під час прямих ефірів приймали інформацію від позаземних цивілізацій. Особливо багато про це говорили починаючи з 2022 року. Частину цих знань люди знаходили й у книзі «Спадщина Плеяд», написаній Аморою Гуань-Інь під диктовку світлових сутностей із зоряного скупчення Плеяд. У ній розповідається про зародження й розвиток життя на Венері, Марсі, Малдеку та, зрештою, на Землі... До речі, ці знання цілком могли б допомогти людству не повторити помилок, яких вони припустилися у своєму розвитку.
— І ви маєте рацію, — продовжив він. — Думок щодо переміщення людей існує чимало, і це природно. Багато хто й досі далекий від розуміння тонкого, нематеріального світу, а тим паче — законів космосу, і не готовий проводити паралелі між цією невидимою для нас стороною буття та звичною земною реальністю. Прийняти це на віру приблизно так само важко, як колись язичникам було прийняти християнство, вбачаючи в ньому загрозу своїй вірі та тисячолітнім традиціям... Щоправда, тоді християнство насаджували жорсткими методами, а значну частину людей — непокірних — просто знищували. Якщо говорити про Київську Русь, то, за одним із підрахунків, у період переходу до нової віри загинуло близько п'ятнадцяти мільйонів людей. Цифра колосальна навіть за сучасними мірками.
Ірен уважно слухала, водночас ковзаючи поглядом по кабінету. Ця звичка не лише не відволікала її — навпаки, часто допомагала знаходити несподівані запитання, безпосередньо пов'язані з особистістю співрозмовника. Коли її погляд зупинився на світлині в рамці, вона підсунула її ближче до себе й кілька секунд уважно розглядала. Потім перевела погляд на Олексія — довгий, пильний, ніби побачила його вперше...
Тим часом він продовжив:
— ...Тепер ситуація зовсім інша. Загроза, якщо можна так висловитися, походить не від можновладців, які нав'язують свою правоту чи нову віру, а з глибин космосу. Із грудня 2012 року різко зріс потік сонячної енергії, необхідної для еволюційної трансформації, і значно підвищилися вібрації самої планети. Невдовзі витримати це зможуть небагато людей. Ті, чиї тіла завдяки правильному харчуванню, йозі та медитації вже готові до нових енергій, можуть залишатися: їхньому життю нічого не загрожує. Ті, хто лише нещодавно став на шлях внутрішньої підготовки, ще мають шанс приєднатися до перших. Решта ж просто не витримають зростаючих вібрацій і сонячної активності та, залишившись на Землі, будуть приречені на божевілля або загибель.
Але не йдеться про обов'язкове переселення. Право вибору залишається за кожною людиною. Вселенський Закон Вільної Волі та Наміру ніхто не скасовував.
— Так... тема складна, мабуть, одна з найскладніших, — промовила Ірен, , хоча думками, здавалося, була десь далеко. — Як ви вважаєте, який відсоток населення Землі сьогодні можна віднести до трьох категорій: тих, хто вже готовий до трансформації; тих, хто ще може вскочити в останній вагон; і тих, хто, на жаль, приречений на переселення? І, до речі, як ви оцінюєте можливості зоряного флоту для такого переселення та скільки часу це може тривати?
— Почну з другої частини запитання... Моя оцінка може бути лише суб'єктивною, — відповів Олексій. — І не тому, що володію якимись точними даними — їх тут апріорі бути не може. Передусім тому, що гілки майбутньої реальності часто змінюються — часом кардинально. Гарний приклад — стрімке зростання усвідомленості людей і прагнення вдосконалювати свої тіла одразу після того, як позаземні цивілізації відкрито заявили про себе.. Та й, зрештою, Галактична Федерація Світла не має права розголошувати інформацію, навіть якщо вона лише опосередковано стосується можливостей свого флоту.
Зробивши ковток води, він продовжив:
— Тільки не подумайте, що такою розгорнутою відповіддю я намагаюся вас заплутати, — усміхнувся він. — Хоч і кажуть, що стислість — сестра таланту, але тут коротко ніяк не вийде...
— Ні-ні, усе гаразд, — поспішила запевнити Ірен. — Саме такі відповіді я й ціную. Комусь це може не сподобатися, але це вже не моя проблема...
— Чудово. Тоді продовжу... Щодо першої частини вашого запитання — про співвідношення «готових», «тих, хто пробуджується» і «сплячих», — то, за моїми спостереженнями, перших нині близько п'ятнадцяти відсотків, других — приблизно тридцять, а третіх — решта п'ятдесят п'ять відсотків.
— Дякую за відповідь. Гадаю, вона задовольнить навіть найприскіпливішу частину моєї аудиторії. А як, до речі, справи з удосконаленням тіл у вашій родині? — вона усміхнулася. — І, якщо можна, — у родині вашого сина?
Згадуючи це ранкове запитання, Олексій розумів: Ірен, по суті, щойно переступила червону лінію — його особисту межу. Але вміння ставити саме такі «незручні» запитання, балансуючи на лезі бритви, певно, й було одним із секретів її журналістського успіху. Втім, піддаватися її напору він тоді не збирався.
— Як вам, можливо, відомо, з тонкоматеріальним світом я познайомився ще на початку дев'яностих. Причому цей досвід мав і позитивний бік — знайомство з тонким світом задля саморозвитку, — і негативний, коли ми з дружиною були змушені переховуватися від сутностей, посланих «сірими». Тож до подібних змін я готовий уже давно. Моя дружина, Олена, займалася спеціальними практиками й зміцненням фізичного тіла нарівні зі мною. У деяких аспектах, гадаю, вона навіть перевершує мене. А що стосується мого сина та його родини — то буде краще, якщо на ці запитання відповість він сам.
Ірен миттєво пожвавішала.
— Ви хочете сказати, що ваш син останнім часом дає інтерв'ю?
Вона навіть подалася вперед, ще більше випроставшись, і поправила зачіску.
— Чесно кажучи, нічого про це не чула, — її очі заблищали. — І якщо це не жарт... я готова стати в чергу на зустріч із ним просто зараз.
— Не те щоб уже дає інтерв'ю... — Олексій на мить замислився. — Але, зважаючи на нещодавнє пом'якшення окремих пунктів протоколу його відомства, думаю, найближчими днями він зможе зробити для вас виняток. Ба більше, ви можете опинитися першою в цьому списку.
— Не вірю власним вухам, — схвильовано відреагувала Ірен і відкрила робочий щоденник. — І ви можете мені в цьому допомогти? Річ у тім, що ніде немає його контактів. А коли звертаюся на офіційну лінію його департаменту, щоразу чую одну й ту саму відповідь: «Він і досі недоступний».
Оцінюючи тепер свою необачну обіцянку, дану нашвидкуруч, Олексій чітко усвідомлював, що вона межувала з безрозсудністю. Вигадана на ходу й побудована лише на його внутрішньому відчутті, вона приховувала чималий ризик: син аж ніяк не уповноважував його давати подібні запевнення будь-кому. А для зустрічі з Ірен потрібні були надто вагомі підстави.
Син не був людиною, здатною поступитися своїми принципами, особливо в питаннях, які так чи інакше стосувалися секретності.
Втім, одна причина в Олексія все ж була. Виникла вона вже після інтерв'ю й ґрунтувалася лише на його інтуїції, яка, до слова, майже ніколи його не підводила. Та самої інтуїції було замало. Для розмови із Сергієм потрібно було дещо більше...
День завершився короткою медитацією — однією з тих, що, попри нетривале занурення, часом давали відповіді на найгостріші запитання або розкладали по поличках події дня, що минав.
Київ, липень 2025