Про знаменитих іноземних полководців

ПЕРЕДМОВА.

Без сумніву, Аттік, що знайдеться багато людей, які визнають цей твір подібного роду легковажним і не дуже гідним своїх важливих героїв, коли вони прочитають про те, хто навчав музиці Епамінонда, або в переліку його чеснот зустрінуть згадку про те, як він вишукано танцював і умів грати на флейті. Але такими будуть, мабуть, читачі, що чужі грецькій освіченості, котрі вважають правильним тільки те, що узгоджується з їхніми поняттями. Якщо ж вони узнають, що всі народи розуміють гідне і ганебне не однаково, але судять про все згідно зі звичаями своїх предків, то не будуть дивуватися, що я розповідаю про доблесть греків, відповідно до їхнього характеру. Не соромно було, наприклад, великому афінському громадянину Кімону взяти в дружини рідну сестру, оскільки його співгромадяни дотримувалися такого ж правила; за нашими ж звичаями це вважається нечестивим. На Кріті юнакам ставиться в похвалу мати по можливості якомога більше шанувальників. В Лакедемоні немає такої знатної вдови, яку неможливо було б запросити в гості за гроші. Майже у всій Греції великою честю вважалось бути проголошеним переможцем на Олімпійських іграх, і у всіх її племенах ні для кого не було ганебним виступати на сцені, тішачи видовищем народ; а у нас такі заняття сприймаються як ганебні, або як низькі не сумісні з гідністю. І, навпаки, багато чого з того, що вважається за нашими звичаями пристойним, грекам видається ганебним. Наприклад, хто з римлян посоромиться привести на банкет дружину? Або чия мати сімейства не займає почесного місця у домі і не буває в суспільстві? В Греції все відбувається зовсім інакше. До столу, жінка запрошується тільки в тому випадку, якщо збирається рідня, і перебуває вона постійно тільки у внутрішній частині будинку, що називається гінекеєм, куди немає доступу нікому, окрім близьких її родичів. Розмірковувати про це далі заважає як значний обсяг твору, так і нестримне моє бажання викласти той предмет, за який я взявся. Тому приступаю до свого уроку, щоб повідати у цій книзі про життя видатних полководців.

І. МІЛЬТІАД.

1. Афінянин Мільтіад, син Кімона, як ніхто інший шанувався серед співвітчизників за давністю роду, славу предків і власну скромність. Коли він був у такому віці, що співгромадяни вже не тільки мали на нього надію, але й були упевнені, що він стане таким чоловіком, яким і очікували його побачити, – сталося так, що Афіняни вирішили відправити колоністів на Херсонес. (1) Після того, як визначилась велика кількість поселенців, і багато народу побажало взяти участь у цьому підприємстві, виборні від колоністів відправились за оракулом до Дельф – порадитись з Аполлоном про призначення підходящого вождя. Справа в тому, що переселенцям треба було битися з фракійцями, які хазяйнували у тих краях. На запит послів Піфія порадила вибрати начальником Мільтіада, прямо назвавши його ім’я; у випадку виконання цього наказу віщувався успіх всієї справи. За словом оракула Мільтіад посадив відбірний загін на кораблі і відплив в сторону Херсонеса. Досягнувши Лемноса, він вирішив підкорити населення цього острова владі афінян і запропонував лемносцям, щоб вони підкорилися добровільно. Ті здійняли його на сміх і відповіли, що вони приймуть його пропозицію тоді, коли він припливе з дому на Лемнос за вітром аквілоном. Вітер же цей, що йшов з північних країв, дме назустріч тим, хто пливе із Афін. Не маючи часу затримуватись, Мільтіад відновив намічений шлях і досяг Херсонесу.

2. Швидко розгромивши там сили варварів, він заволодів бажаною областю, збудував у зручних місцях фортеці, а всіх приведених з собою солдат наділив землею і збагатив здобиччю від приватних набігів. У цьому ділі йому допомогла і удачливість, і мудрість, бо, здолавши зі своїми доблесними воїнами вороже військо, він встановив для них найсправедливіші порядки і сам вирішив зостатися тут же. При цьому він зайняв у них положення царя, не приймаючи лише царського імені, і досяг цього не стільки завдяки владі командуючого, скільки в наслідок своєї справедливості. З неослабною старанністю служив він і своїй батьківщині, Афінам, і тому зберігав за собою незмінну верховну владу не тільки за бажанням тих, з якими виселився, але і за волею тих, хто його послав. Влаштувавши таким чином діла на Херсонесі, він повернувся на Лемнос і зажадав здачі міста згідно з угодою: адже лемносці обіцяли здатися, якщо він припливе до них з дому за північним вітром, а дім його тепер, - говорив він, - знаходиться на Херсонесі. Карійці, що населяли тоді Лемнос, ніяк не розраховували на такий оборот справи, однак, врахувавши не стільки свою обіцянку, скільки удачі противника, не насмілились чинити опір і покинули острів. З таким же успіхом Мільтіад підкорив владі афінян і інші острови, названі Кікладами. (2)

3. В той самий час перський цар Дарій, перевів військо з Азії до Європи і пішов війною на скіфів. На річці Істр він збудував міст, щоб переправити армію на той бік, а охорону цього мосту на час своєї відсутності доручив знатним мужам, що прийшли разом з ним із Іонії і Еолії, - тим самим, які завдяки йому стали незмінними правителями своїх міст. (3) Він вважав, що таким чином він легше утримає у своїй владі населення Азії, що говорило на грецькій мові, довіривши нагляд над містами своїм друзям, які у випадку його поразки не мали б ніякої надії на збереження свого благополуччя. Серед цих друзів, що охороняли міст був і Мільтіад. Коли гінці один за одним почали приносити звістки про поразку Дарія і переслідування його скіфами, Мільтіад взявся переконувати охоронців мосту, що не можна втрачати надану долею можливість звільнити Грецію. Адже якщо Дарій з усім військом що з ним переправилось загине, то не тільки Європа позбудеться небезпеки, але і грецьке плем’я, що населяє Азію, звільниться від панування персів і від страху перед ними. Причому зробити це легко! Якщо вони зруйнують міст, то цар невдовзі загине або від ворожого меча, або від голоду. Багато хто згодився з цією порадою, але Гестієй з Мілету заперечував задуманому. Він говорив, що у народного натовпу і у них, маючих верховну владу, різні інтереси, оскільки їхнє панування тримається завдяки могутності Дарія. Якщо вона впаде, то і вони втратять владу і понесуть покарання від співгромадян. Ось, чому він протестує проти загального рішення, вважаючи, що для них же буде кориснішим, якщо могутність перських царів знову стане міцною. Більшість згодилась з цією думкою, і тоді Мільтіад, який не мав сумніву, що його порада, відома досить багатьом, дійде до вух царя, покинув Херсонесі знову переселився до Афін. (4) Задум його, хоча і не здійснений, гідний великої слави, бо загальну свободу він поставив вище, за власну владу.

4. А Дарій після повернення з Європи до Азії прислухався до умовлянь друзів, які радили йому підкорити Грецію, і спорядив флот із 500 кораблів. Начальниками флоту він поставив Датіса і Артаферна, надавши їм 200 тисяч піхотинців і 10 тисяч вершників, причиною ж походу виставив свою ворожість до афінян, з допомогою яких іонійці оволоділи Сардами і перебили його гарнізон. (5) Царські полководці привели флот до Евбеї, зразу ж взяли Еритрею і, захопивши в полон усіх громадян цього міста, відправили їх в Азію до царя. Звідтіля вони вирушили на Аттику і висадили свої війська на Марафонському полі, розташованому приблизно в милі від міста. Афіняни, вражені настільки великою і близькою бідою, звернулись за допомогою ні до кого іншого, як до лакедемонян: гінця Фідіппа з розряду так званих «скороходів» послали до Лакедемону зі звісткою, що афіняни потребують найскорішої допомоги, а в самих Афінах були вибрані десять полководців для командування військом, в тому числі і Мільтіад. Серед цих воєначальників відбувалась гаряча суперечка, чи оборонятися за міськими стінами чи виступити назустріч і дати йому бій. (6). Один Мільтіад наполягав на негайному виступі в поле: тоді громадяни, побачивши, як надіються на їхню мужність, зміцніють духом, а вороги, помітивши, що з ними мають намір битися навіть невеликими силами, втратять своє гаряче бажання.

5. В цей час жодне місто не надало Афінам допомоги – тільки Платеї, що прислали тисячу воїнів. (7) Після їхнього прибуття число бійців виросло до 10 тисяч, і ця маленька армія горіла дивовижним бойовим духом. Через її настрої Мільтіад отримав перевагу над своїми товаришами: підкорившись його пораді, афіняни вивели військо з міста і розбили в зручному місці табір. І ось, вишикувавшись на другий день (8) у бойові порядки біля підніжжя гори, на досить пересіченій місцевості (в багатьох місцях тут росли одинокі дерева), вони вступили в битву, розраховуючи, що завдяки прикриттю високої гори і деревам, що заважали кінноті, чисельні вороги не зможуть їх оточити. Датіс розумів, що поле бою незручне для персів, однак, покладаючись на чисельність свого війська, жадав схрестити зброю, вважаючи до того ж, що розумніше почати битву до підходу лакедемонської допомоги. Отже, він поставив у стрій 100 тисяч піхотинців і 10 тисяч вершників і почав битву. В цій битві афіняни проявили незрівнянну доблесть, розгромивши десятикратно переважаючого ворога і навели на персів такий страх, що ті втікали не до табору, а на кораблі. Не було ще на світі більш славної перемоги. Ніколи ще така мала купка бійців не громила настільки могутнього ворога.

6. У зв’язку з цією перемогою не зайвим буде сказати і про нагороду Мільтіада, щоб читач легше усвідомив загальні якості всіх народів. Наприклад: у нас, римлян, почесті на початках були скромними і нечастими і тому – високо цінувались, тепер же даються усім підряд і не користуються повагою. Можна зауважити, що так само колись було і у афінян; бо тому самому Мільтіаду, який врятував від рабства Афіни і всю Грецію, надали таку честь: коли в так званому Строкатому портику була написана картина, що зображала Марафонську битву, то серед десяти полководців на першому плані зобразили Мільтіада, що підбадьорював воїнів і подавав знак до битви. Але згодом, той же самий народ, отримавши верховну владу і розбестившись подачками правителів, постановив встановити 300 статуй Деметрію Фалерському. (9)

7. Після Марафонської битви афіняни знову доручили Мільтіаду флот з 70-ти кораблів для покарання островів, що допомагали варварам. Командуючи цими силами, багато островів він знову привів до послуху, а деякі завоював. (10) Серед інших не прийняв його мирних пропозицій острів Парос, гордий своїми багатствами. Тоді Мільтіад зсадив військо з кораблів, оточив місто облоговими спорудами і зовсім позбавив його продовольчого постачання, а потім, спорудивши «черепахи» і вінеї, присунувся до стін. Коли місто було вже майже взяте, одного разу вночі невідомо чому загорівся гай на материку, видимий з острова. Побачивши цей вогонь, і містяни і воїни з облоги прийняли його за сигнал, поданий царськими моряками. З цієї причини і паросці утримались від здачі, і Мільтіад, боячись прибуття царського флоту, спалив облогові споруди і повернувся до Афін з тим же числом кораблів, з якими і відбув у похід – на превелике обурення громадян. Тоді йому було пред’явлено звинувачення у зраді: нібито він міг взяти Парос, але кинув справу і покинув острів, тому що отримав від царя хабара. В цей час Мільтіад не міг захищатися, хворіючи від ран, отриманих при облозі міста, так що за нього виступав на суді його брат Стесагор. (11) Розглянувши справу, суд зняв звинувачення, що загрожувало смертю, однак наклав грошовий штраф, розмір якого визначив у 50 талантів, витрачених на утримання флоту. Оскільки Мільтіад не міг заплатити такі гроші негайно, його заключили до в’язниці, і там він зустрів свій кінець. (12)

8. Хоча звинуватили його через Парос, причина засудження була інша: пам’ятаючи про тиранію Пісістрата (13) що була незадовго до того, афіняни боялись будь-якого впливового громадянина; їм здавалося, що Мільтіад, який часто займав ті чи інші посади, не витримає стан приватної людини, оскільки звичка повинна була в ньому розбудити жагу верховної влади. Адже за весь час свого життя на Херсонесі він був там незмінним повелителем і називався тираном, хоча і справедливим, оскільки отримав владу не насильством, а за бажанням своїх підлеглих, і зберігав її завдяки милосердю. Тиранами ж називаються і вважаються правителі, наділені постійною владою в державах споконвіку вільних. А Мільтіад відрізнявся і великою людяністю, і дивовижною ввічливістю (так що будь-яка проста людина мала до нього вільний доступ), користувався великим авторитетом у всіх іноземних державах, мав знатне ім’я і величезну воїнську славу. Враховуючи все це, народ вирішив, що краще Мільтіаду понести незаслужену кару, чим афінянам жити в страху.

ПРИМІТКИ:

1)…в образі непотового Мільтіада злились два чи три представники однієї сім’ї. За даними Геродота, першим тираном Херсонесу був Мільтіад – сучасник тирана Пісістрата (50 –і роки Vст. до н.е.). За віщуванням Дельфійського оракула він був запрошений на півострів племенами долонків, що страждали від набігів материкових фракійців. Вивівши на Херсонес афінських колоністів Мільтіад І перегородив півострів стіною і став його володарем. Бездітному Мільтіаду наслідували племінники – Стесагор, а потім Мільтіад, герой Марафонської битви (народився В 549 р. до н. е.; на Херсонесі правив: 516-510; 496-493 рр. до н.е.) Згідно з дослідженням сучасних учених, в 20-х роках Vст. до н.е. був ще один тиран Мільтіад, син першого правителя Херсонесу.

2)…взяття Лемноса приписується то старшому, то молодшому Мільтіаду. Похід на Кіклади – мабуть, та експедиція, що відбулася після Марафонської битви.

3)…похід Дарія на скіфів відбувся близько 512 р. до н. е. Іонія і Еолія – північна і центральна частина Малоазійського узбережжя, заселені греками іонійського і еолійського племені. Перси правили грецькими містами, опираючись на своїх ставлеників – тиранів. Народна партія виступала противницею як перського панування, так і проперських правителів.

4)…Мільтіад втікав з Херсонесу двічі: в 510 і в 493 рр. до н. е., коли архонт Фемістокл запропонував громадянам укріпити Пірей.

5)…цифри перського флоту і війська не точні і перебільшені в античних джерелах. Так, Непот говорить про 500 кораблів, Геродот – про 600. Непот називає то 200, то 100 тисяч перських воїнів. Валерій Максим і Павсаній – 300 тисяч, оратор Лісій – 500 тисяч. Про участь афінян у спаленні Сард дивись вступну статтю.

6)…Багато афінських керівних посад мали колегіальний характер. Колегія 10-ти стратегів формувалася з воєначальників, представників 10 аттичних філ., очолював її

найдавніший керівник афінського війська – архонт полемарх. В 490 р. до н. е. полемархом був Каллімах, чий голос під час спору вирішив справу на користь Мільтіада; він опинився в числі 192 бійців, що загинули в Марафонській битві. Мільтіада підтримав також Арістід, поступившись йому чергою в командуванні (стратеги командувало по черзі, змінюючись кожного дня); прикладу Арістіда наслідували інші воєначальники.

7)…Платеї – беотійське містечко на кордоні з Аттикою; через 11 років після Марафонської битви під Платеями була розбита сухопутна армія Ксеркса. З часів Марафону на Панафінейських іграх глашатай завжди виголошував молитву про благополуччя платейців.

Спартанці очікуючи приходу повного місяця, виступили з запізненням і з’явилися на полі бою в час поховання загиблих.

8)… Найбільш вірогідна дата Марафонської битви – 12 вересня (6 боедроміону) 490 р. до н. е.

9)… Деметрій Фалерський – афінський філософ, поставлений македонським узурпатором Кассандром в якості правителя містом (317 -307 рр. до н. е.). Афіняни поставили йому за успішне керування 365 статуй – за числом днів у році.

10)… Відомості Непота про похід Мільтіада проти островів Егейського моря дуже важливі, але суперечливі; мабуть, римський письменник наслідує тут Ефору – історику IV ст. до н. е. Геродот говорить тільки про експедицію на о. Парос. Є припущення, що древні історики сплутали Парос з островом Фасос біля берегів Фракії.

11)… Непот, очевидно, знав іншу генеалогію дому Філаїдів, ніж Геродот. За Геродотом, Стесагор, брат Мільтіада, загинув на Херсонесі Фракійському задовго до цих подій.

12)…Морський похід і смерть Мільтіада відносяться до 489 р. до н. е. Геродот викладав події по-іншому, Мільтіад за його свідченням, покинув острів через хворобу (вивих стегна), був звинувачений за погане проведення кампанії Ксантиппом, батьком Перикла, був оштрафований на 50 талантів і помер невдовзі після вироку від гнійного запалення стегна. Історична критика вважає оповідання Непота анекдотичним.

13)… Правління тирана Пісістрата в Афінах – 560 – 527 рр. до н.е., з перервою в 11 років.

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.

Рим, І ст. до н. е.