Передчуття осені
з рубрики / циклу «Мініатюри»
Дивлячись у темні вікна довгими зимовими вечорами, а потім і весняними, хоча й ще прохолодними днями, ми з нетерпінням і надією мріяли про ласкаве літнє сонечко та щиро раділи довгоочікуваному теплу, що врешті-решт настало, при цьому не помічаючи безжальної швидкоплинності часу, втім, як і завжди…
І ось уже невблаганно пролетіло-промайнуло, наче швидкий поїзд повз проміжну станцію, і непомітно скотилося вниз по схилу життєрадісне літо — здається, навіть оком кліпнути не встигли. Сонце, що поступово остигає, з останніх зусиль ще чіпляється за розігріті дахи та балкони будинків, немов намагаючись наостанок повернути свої борги за сіру похмурість випадкових дощових днів. Поки що безтурботно шурхотить зелене листя, хоча вже зрідка пробивається перша боязка жовтизна, і щосили щебечуть різноголосі птахи, оспівуючи одвічну радість життя. Все ще п’янить аромат квітів, хоча і їхнє в`янення вже не за горами.
Але все ж яскраві світлові дні невблаганно коротшають, а темні ночі — навпаки, неминуче стають дедалі довшими й прохолоднішими. Що ж, у цьому ніхто не винен, просто настав час, і літо неквапливо вирушає на відпочинок у далекі й невідомі краї…
Втім, не варто надмірно сумувати, адже воно обов’язково повернеться через рік і знову подарує яскраве розмаїття кольорів, розфарбувавши нічне небо феєрією чарівних казок. І знову своїм привабливим мерехтінням перлини далеких зірок кликатимуть нас до країни романтичних мрій і таємних сподівань. Усе це обов’язково відбудеться ще не раз, а поки що літня метушня, що поступово вщухає, і спокій, що повсюдно запанував, пророкують швидке настання часу прощань і неминучих розставань. Так, це гіркувато-солодке передчуття чарівної осені витає в повітрі…
Непомітно з`явившись звідкись із-за найвіддаленішого крайка землі та зберігаючи в собі плакучий вантаж, по остигаючому небосхилу велично, наче гордовиті каравели, пливуть важкі хмари, обтяжені сльозами осені. Скоро, зовсім скоро вони закриють ясну блакить неба суцільною сірою пеленою, остаточно гасячи останні прощальні відблиски літа, що безповоротно минуло. І нарешті тоді-то, відливаючи бурштиновою жовтизною королівського вбрання, у притихле місто увійде осінь…