18.10.2011 10:58
-
528
    
  3 | 3  
 © Тетяна Чорновіл

Пісенька для осені

Пісенька для осені

з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»

До лісу прийшла Осінь. Усі лісові мешканці були зайняті своїми літніми справами, тому прибулу мандрівницю ніхто й не помітив. Осінь страшенно образилася за таку неповагу і залилася рясними сльозами. Плакала вона не перестаючи день при дні, і ніяк не можна було її втішити. У лісі стало вогко та незатишно. 

Раптом на галявину вибіг колючий Їжачок. Він саме робив заготівлі на зиму, і плач Осені його неабияк стурбував. 

- Пух-пух, – запухкотів Їжачок, – я приніс яблучок, для тієї, що плаче, нехай потішиться. 

Яблука були запашні, червонобокі. Та Осінь не вмовкала. 

- Дз-з-з, – задзижчав метушливий Джміль. Він насилу притягнув розкішного букета з пізньоцвіту, деревію та материнки. 

Від квітучих пахощів Осінь тричі чхнула і зарюмсала далі.  

Над галявиною саме пролітав журавель, готуючись до польоту в Вирій. 

- Кру-кру, – послав він Осені небесний привіт і кинув гілочку лілового вересу. 

- Коли ти вже так любиш плакати, – обізвалася сива Зозуля, – то візьми від мене Зозулиних Слізок. А мені треба поспішати, адже ключі від Вирію у мене. Боюся, щоб Журавель під дверима не стояв. 

Вона вигукнула прощальне „ку-ку” і подарувала Осені зеленувато-жовту квітку зозулинцю. 

Кожен, хто бачив, як плаче бідна Осінь, хотів якось допомогти їй. 

- Рох, – втрутився Дикий Кабан, – може вона їсти хоче? Візьміть ягідок та пригостіть гостю. Він поклав Осені під ноги шипшини, горобини та глоду і подибав збирати смачне коріння.  

Навіть круторогий Баранець спустився з полонини, щоб принести для плакси цяцьку – золотого дзвіночка на шовковому шнурку. 

- Навіщо ж Осені дзвіночок? – здивувався Їжачок. 

- Бе-бе, – заперечив Баранець, поскубуючи травичку.  

Та раптом Осінь перестала схлипувати. Вона задумливо дзенькнула дзвіночком, надкусила рум’яне яблуко і стала плести розкішного вінка з принесених їй дарунків. 

– Заспівайте мені! Тоді я зовсім заспокоюся, – попросила раптом гостя. 

Тепер звірята засумували, бо не знали ні одної пісеньки.  

– Придумав! – задзижчав Джміль. – У пісеньку, як у вінок, треба вплести слова – вітання всіх тих, хто приходив утішати Осінь. Він закружляв над сплетеним віночком. І всі стали підспівувати летючому автору. Ось так: 


Пригожих днів не стало, 

Де ж літечко дзвінке? 

На землю покривало 

Насипалось пухке. 


Зозуля відлітає, 

Прощальне шле „Ку – ку”

І листячко кружляє 

В осінньому танку. 


Пора, дощами вмита, 

Ми любимо тебе

Та дай ще трохи літа, 

Дай небо голубе


Осінь посміхнулася. Вона наділа сплетений вінок, насипала первачкам у ранці червонобоких яблук і задзвонила у дзвіночок: 

- Пора на уроки! 

Та й пішла собі лісом та луками, щедро роздаючи всім теплі дні бабиного літа. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.10.2014 19:21  Люлька Ніна => © 

Ваше мистецьке перо прекрасне і в прозі для дітей.

 19.10.2011 17:41  Оля Стасюк 

Гарно! Початок осінньо-хандричний;))))))

 18.10.2011 15:15  Каранда Галина => © 

Гарна ідея!

 18.10.2011 13:56  Сашко Новік 

Ага я ж на праці. Одна із версій назви тому що все в калині було.

 18.10.2011 13:40  © ... => Сашко Новік 

:))))) Дякую, Сашко! Ти вмієш розвеселити! Ти знову з пральної машини?

 18.10.2011 13:36  Сашко Новік 

Гарно. Пух-пух

 18.10.2011 11:35  © ... => Тарас Іванів 

Але ж це казочка для малят! Вона й повинна бути пухнаста! Куди мені від тієї ніжності подітися! :((((((((((((((((

 18.10.2011 11:24  Тарас Іванів 

Ми жили в різних світах...Мені вернутися в Ваш пухнастий і ніжний не реально, а як би хотілося!