«Она сидела, рвала старые письма….»
Ну правильно, а що з ними робити коли почуття пішло, залишивши по собі гірку біжутерії, зошит спогадів та товсту пачку нікомуне потрібних листів?!?!?!?!?!?!?!?!?
Так сталось і в нашому випадку. Тільки варто додати до всього перерахованого ключі від такоїсобі манесенької хонди червоного кольору, п’яти альбомів з нашими фото, кілька поетичних збірок твоїх улюблених авторів:Маяковського, Блока, Мандельштама…….Та ще багато чого. Твої поетичні смаки завжди були поза моїм розумінням. Я навіть не згадаю що ще залишилось від наших стосунків на пам’ять.
Хтось подумає що я лярва, але це не так. Я нічого в тебе не просила. Я не потребувала усього цього. Мені потрібно було інше. А ти цього не розумів. Ти дарував всі ці речі сам.За власним бажанням.Я навіть спочатку не хотіла все це брати, але ти так гарно вмовляв, казав, що жалкуєш, що так мало часу зі мною проводиш, щоневтрималась від спокуси нових речей.
Ти був нібиказковий принц, specially for me from fate, як кажуть.Ти не розумів що мені потрібен ТИ, а не твої дорогі дарунки. Коли це зрозумів, було вже запізно. Я зібрала речі які колись принесла до тебе та пішла з твого життя. І не повернулась, як ти не просив. Мені було смішно спостерігати з Ількою за всіма твоїми спробами повернути мене «під своє крило» як ти виражався. Іля дивувалась, чому я так довго терпіла все…
Ключі від хонди поклала під дзеркалом в коридорі, коли йшла, фотоальбоми, листи, зошити спогаду спалила зцілюючись силою стихії від хвороби, яку всі чогось називають найвищим щастям, коханням.
А ти…. Ти слабкий егоїстичний з величезною самооцінкою сучий син, якому подобалось якими поглядами проводжали нас твої так звані «друзі», так звані «партнери»… Адже тому ти знищив Дрейка, чи не так? А ти думав я забула цю людину, дорогу для мене?...
Тобі потрібна була не я зі своїм просто шаленим темпераментом, а лялька Барбі, яку можна купити за дорогі дарунки, не йдучи ні на які жертви, яку можна забути як тільки вона перестає бути потрібною.
Мені набридли твої думки з приводу мого «часовбивання» як ти називав той час, що я проводила на зустрічах з такими як я, творчими особистостями або просто цікавими людьми.
А як тебе лякало,що я не прив’язана до тебе так сильно як ти до мене! Ти боявся, що я можу повернутись до Дрейка, що я й зробила. А ти його знищив, коли зрозумів, що я не повернусь до тебе "по-доброму". Ти мені не зміг зробити боляче, адже я здогадувалась, що ти можеш зробити з нами, особливо з Дрейком.
Ти не міг зрозуміти чому я не прив’язалась до всіх тих подарунків, що дарував мені ти, а продовжувала носити кулон, який мені колись подарували Ілька, Стас та Дрейк. Ти не міг не розуміти, що значать для мене ці люди…
Я тебе шокувала багато разів. Хоча б те, що в мене є гідність, власна думка та гордість,виводило тебе з себе не раз. А моє повне ім’я ти взагалі зненавидів, бо Імі мене називали лише вже згадувані мною Іля, Стас та Дрейк.
Сподіваюсь, що я тебе шокувала і на цей раз, ami.
Па-па, ми більше не побачимось. Ніколи. Я на це сподіваюсь.
Прощавай.
Вже більше не твоя кохана, Химера.
