Вона нестямно в темінь злу…
Переспів вірша Ф. И. Тютчева «Она сидела на полу…»
Она сидела на полу
И груду писем разбирала,
И, как остывшую золу,
Брала их в руки и бросала.
Брала знакомые листы
И чудно так на них глядела,
Как души смотрят с высоты
На ими брошенное тело...
Ф. И. Тютчев
И груду писем разбирала,
И, как остывшую золу,
Брала их в руки и бросала.
Брала знакомые листы
И чудно так на них глядела,
Как души смотрят с высоты
На ими брошенное тело...
Ф. И. Тютчев
Листи пожовклі розгортала,
І, як розпечену золу,
Із рук тремтячих випускала.
Вона в минулого листи
Вдивлялась дивно, трохи дико,
Так душі дивляться з гори
На тіло, втрачене навіки.
В листах спинився щастя плин,
Життя у попіл пережито,
Вже безліч згаяно хвилин…
Любов, Кохання, Щастя вбито.
Вчувалось тоскним все мені,
Хотілось впасти на коліна…
У Пам’яті, у глибині –
Кохання давнього руїна.
