Осіння казка
з рубрики / циклу «Осінні барви дощові»
Рум’яні щічки диво-листопада
Підпалюються сонячним дощем.
Кружляє осінь в жовтих вирах саду,
Ховає в крилах тихий-тихий щем...
Торкає ніжно промені калина,
Чи навпаки... Лиш точно знаю я,
Що там, у небі, тужно й тепло лине
Щаслива осінь... Певне, не моя...
Три крапки ставить сонце на прощання
До кращих днів... А чи до кращих зір...
Гарячі калинові сподівання
Торкають уст... Ти тільки їм повір...
І сонячна полум’яна діброва,
І руки, ще холодні і шорсткі...
Прощай навіки, казко калинова...
Навіки... До наступної весни...
Як дивно загорнутись в покривало,
Залишити на мить холодний світ,
І полетіти... Там, де сонця мало,
Де тільки осінь, доторкнутись віт...
І хай плете кохання павутину
Без спокою, без зоряного сну,
Моя осіння сонячна країна
В долонечках ховатиме весну,
Прокинеться гарячим водоспадом,
І знову в вирі щастя приведе,
Й в рум’яних щічках диво-листопада
Мою кохану осінь віднайде...
