Олені
з рубрики / циклу «Оповідання»
Вранішня роса тільки-но торкнула холодне листя осик, як над лісом знов залунав чаруючий крик оленів. Сонце, немов злякавшись його, зайшло за єдину хмару на усьому рожевому небі. Чи то луна, чи то інший володар лісу відгукнулись здалеку. У небо злетіли птахи. Корони блищали, мов начищені; олені нещадно били ними кущі від злоби, і їхні роги ставали все більш сяючими. Знову луною покотився рев; на галявині, крім оленів, не було жодної живої душі – усі боялися гніву володарів. Це був час гону.
На галявині велично стояв Крон – нинішній володар. Ближче до дерев кокетничали олениці; коло однієї з них боязливо стрибало оленя. Серед них вирізнялася красуня Астана, що грайливо позирала навколо. Їй було цікаво усе, але Крон карав неслухнянок, що відходили далеко. Його могутні роги не били боляче, лише для покарання, хоч вільно могли зламати кожній шию; Крон любив їх усіх, особливо красуню Астану, і шалено ревнував. Поряд в кущах нервово переступали з ноги на ногу кілька молодих оленів - вони не зводили очей з олениць, але і не викликали Крона на двобій. Король був уже старим, але ще сильним і досвідченим.
Астана боялась могутньої корони володаря, але цікавість виявилася сильнішою.
Раптом над лісом пролунав рев. Незнайомець викликав володаря на бій.
Ось і він виступив з-під беріз – молодий, гарний, величний. Корона з шістнадцяти зубців сліпуче сяяла; вона була такою великою, що торкалася спини самця.
Володарі стояли один навпроти одного; їхні очі налились кров’ю, а голови були опущені майже до землі. Вони були майже рівні за силою – король видавався старим, але досвідченим; його супротивник був молодшим. Олениці з цікавістю поглядали на володарів. Першим рушив король, але противник наставив корону і роги зійшлись. Вони стояли, впершись один в одного, і нічого не помічали навколо.
Тим часом Астана легкими стрибками наблизилась до кущів. І раптом побачила там молодого вродливого оленя. Той завмер, помітивши красуню. Астана боязко озирнулася...і помчала через кущі з красунчиком.
Крон краєм ока побачив зраду Астани і йому відразу забракло сил. Супротивник звільнив свої роги і кинувся знову. В Крона підкосилися ноги, потемніло в очах і зламався один зубець. Король відступив.
Гордий клич нового володаря полонив ліс. Крон не був поранений фізично. Але зрада Астани, мов свинцевою кулею, пробила його наскрізь.
Крон опустився на землю. Корона м’яко врізалася в мох. Але на ній не вистачало одного зубця.
Олень так лежав довго. Врешті-решт пішов дощ. Крон важко піднявся і пішов лісом.
Йшов він дуже довго. Чи шукав Астану, чи інше плем’я, чи ховався від переслідування - певне, й сам не знав.
Вранці він почув клич ще одного володаря.
Крона охопила невимовна злість. Він став рогами нищити кущі, одним рухом здирав смужки кори з дерев, очі червоно горіли. Раптом олень став і видав могутній рев.
Суперник одразу ж відповів. Крон вийшов на галявину. В центрі стояв володар, поряд - олениці.
Хазяїн був молодшим за Крона. Корона його не здавалась з першого погляду такою загрозливою. На траві були помітні краплі крові упереміш з нічним дощем, при чому сам олень поранений не був. Це означало, що він недавно переміг якогось короля і заволодів його оленицями. Його боки ще важко здіймались, він видавався втомленим післ бою.
Крон краєм ока подивився на олениць. Одна була схожа на Астану. Він розізлився ще більш і кинувся в бій.
Хазяїн підставив корону, але швидко покосився і впав. Крона було не зупинити. В суперника кровило стегно.
Поряд закричала сойка. Суперник, впіймавши хвилю, прихромуючи, втік у кущі.
Крон не переслідував його. Він підійшов до олениць. Ті з цікавістю оглядали третього свого володаря за годину.
На іншому кінці лісу, мов малі, стрибали закохані Астана та молодий олень.
