19.12.2011 01:04
-
560
    
  3 | 3  
 © Шайковський Олександр

Йде дощ...

Йде дощ. Мільярди крапель щосекунди розбиваються об дахи будинків, а ті що не розбиваються, зрошують парки та клумби, даруючи життєдайну вологу квітам та деревам, змивають бруд із асфальту по якому ми нещодавно ходили. Сидимо в затишній кімнаті, наші руки зігріває порцеляна з кавою, а серця – кохання, гарячіше за каву. Мовчимо. Нам не потрібно слів, щоб розуміти один одного. Я обіймаю тебе за плечі, і ти ще ближче присуваєшся до мене. Поставивши горнятко з кавою на стіл, ти обіймаєш мене у відповідь та зазираєш в мої очі. Мабуть, щось знайоме та приємне бачиш там, тому що твоє обличчя осяює посмішка. Я запитую: 

- Що? 

- Нічого. – відповідаєш ти, не перестаючи дивитися в очі, і посмішка вже не тільки в тебе на губах, але й ніжно торкається очей. 

- Давно ми вже так не сиділи, просто слухаючи дощ та п’ючи каву. – кажеш ти після короткої паузи, та відводячи погляд за вікно. 

- Так, давненько. 

- Це все через життєві обставини, але скоро вже ніщо не завадить нам насолоджуватися приємною компанією. – продовжуєш ти наш діалог. 

- Аж не віриться, що це вже так скоро трапиться, і не треба буде чекати на нові зустрічі та рахувати з нетерпінням дні… 

- І чекати на твій поцілунок. 

- Так, і на твій також! – кажу я, і посмішка переходить до мене. Я повертаюся до тебе, і ми сидимо деякий час міцно обійнявшись із закритими очима. 

Знову мовчимо, тому що слова тут зайві. Ти цілуєш мої губи і ми зливаємося в довгому та солодкому поцілункові. Нам так добре бути разом, коли ми не почуваємося самотніми на самоті, коли всі проблеми та незгоди десь далеко і ми ладні як завгодно проводити лише Наш час. 

Йде дощ… 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.12.2011 14:42  Сашко Новік 

Гарно

 19.12.2011 02:07  Тетяна Белімова 

Маленьке ліричне інтермецо. Вітаю! Про кохання оптимістично й ніжно може писати, мабуть, лише молодість. Вдала знахідка - "самотнім на самоті".